2. Втома і перевтома

Найчастішими причинами зниження працездатності є втома і перевтома. Втома, яка розвивається під час роботи, – нормальний стан організму, який минає після одноразового відпочинку. Якщо відчуття втоми після відпочинку (нічного сну) не минає, то це свідчить про початок перевтоми. Перевтома виникає як наслідок хронічного перевантаження, коли втома від попередніх днів накопичується.

Коли людина після напруженої праці вдень систематично недосипає вночі, то втома у неї починає з’являтися зранку ще до початку роботи. Перевтома виникає і при нормальному нічному відпочинку, якого може виявитися не досить, якщо робота за інтенсивністю та тривалістю перевищує психофізіологічні можливості людини. Перевтома виявляється у швидкій втомі, роздратованості, сонливості вдень і поганому сні вночі, загальній слабкості, болі в ділянці серця, головному болі, погіршенні апетиту.

При появі ознак перевтоми слід негайно звернутися до лікаря, оскільки продовження праці у стані перевтоми призводить до виснаження нервової системи і може стати причиною неврозу. Крім того, в такому стані взагалі не рекомендується працювати, бо можливі всілякі помилки через зниження працездатності.

Працездатність людини в процесі її трудової діяльності характеризується фазністю протягом дня. Крива працездатності має три фази:

• втягування в роботу;

• стійка працездатність;

• спад працездатності.

Перша фаза характеризується підвищенням працездатності. Цей період триває в середньому 1-1,5 години, після цього встановлюється необхідний рівень працездатності. Тривалість періоду втягування в роботу може коливатися в широких межах залежно від умов праці, стану, індивідуальних особливостей людини. Швидкість, а в деяких випадках і точність дій людини в цій фазі знижені.

Друга фаза характеризується досить високою працездатністю. В цей період максимальний результат досягається при мінімальній затраті енергії, тривалість його в середньому 2-2,5 години.

Третя фаза характеризується зниженням працездатності внаслідок втоми, яка призупиняється перервою на обід. Чим більше часу минає від початку третьої фази до перерви на обід, тим більш імовірні помилки.

Рівень працездатності у другій половині робочого дня трохи нижчий, але співвідношення фаз повторюється. Лише фази втягування в роботу та стійкої працездатності стають коротшими, а третя фаза, яка характеризується зниженням працездатності, настає раніше.

Функціональний стан працівника та його працездатність поліпшується на другий день праці після вихідного та починає погіршуватися з п’ятого дня. Найвища працездатність спостерігається на третій день праці, найнижча – на шостий, з одним вихідним днем.

Залежно від характеру виконуваної роботи розрізняють втому розумову, фізичну та емоційну. Втома людини є комбінованою, тобто розумовою, фізичною та емоційною.

При втомі знижується гострота та зменшується поле зору, змінюються пульс і артеріальний тиск. Одночасно знижуються інтенсивність і стійкість уваги, сповільнюється її переключення, збільшується час сенсомоторних реакцій, порушується мислення, що виражається у сповільненні процесів обробки інформації. В результаті збільшується час прийняття та виконання рішень, виникає почуття гнітючого напруження та невпевненості. У стані втоми знижується ступінь автоматизму раніше напрацьованих навичок, утруднюється набуття нових знань і навичок, порушуються точність і координація рухів, послаблюються воля, рішучість, контроль за діями, частішають короткочасні відволікання уваги від виконуваної роботи. Характерним є розлад сну: сонливість удень і безсоння вночі.

Втома розвивається швидше у молодих, недосвідчених працівників, що пов’язано з їх великим нервово-психічним напруженням при виконанні роботи. У досвідчених працівників, які мають високу кваліфікацію, добрі навички, емоційне напруження виражене менше і втома виникає пізніше.

Продуктивність праці на початку розвитку втоми деякий час може й не знижуватися, коли вольовими зусиллями людина змушує себе працювати з тими ж кількісними і якісними показниками. У стані втоми працюючий може уникнути помилок навіть при раптовій зміні виробничої ситуації за рахунок підвищення інтенсивності уваги та готовності до дії. Втома в цей період називається компенсованою. Однак така компенсація вимагає підвищеної витрати енергії і нарешті настає момент, коли, незважаючи на жодні зусилля продуктивність праці знижується за кількісними і якісними показниками. Втома в цей період стає некомпенсованою, оскільки порушення, які виникають вже не можна відвернути вольовим зусиллям.

Доведено, що до 9-10 години праці відбувається спад активності, а після 10 години настає неприпустиме з боку безпеки порушення працездатності, тобто розвивається некомпенсована втома. Спроби боротися з втомою засобами збудження не дають бажаних наслідків. Після нетривалого нервового піднесення настає різкий спад.