23. Історія мовознавства в Україні

Початки українського мовознавства сягають періоду Київської Русі. У «Повісті минулих літ» ідеться про те, що наші предки цікавилися і загально-теоретичними питаннями мовознавства (походженням мови і слов’янської мови зокрема, спорідненістю слов’янської мови з іншими), і прикладними (тлумачення запозичених грецьких і староєврейських слів). У давньоруський період з’явилися перші азбуковники — невеличкі словнички. Це заклало фундамент, на якому згодом були створені солідні граматичні й лексикографічні праці. У середині XVII ст. з’явилися граматичні й лексикографічні праці з власне української мови. До них належать «Лексикон словено-латинскій» Єпіфанія Славинецького й Арсенія Корецького-Сатановського, а також «Граматика словенська» Івана Ужевича, написана латинською мовою й відома у двох рукописних варіантах (паризькому — 1643 р. й арраському — 1645 р.). У 1970 р. її було опубліковано в Києві. У ній описано систему української мови середини XVII ст. Факти української мови порівнюються з відповідними явищами польської, чеської, хорватської, латинської, грецької, староєврейської. Відчувається прагнення автора створити працю про абстрактну слов’янську граматичну систему. В історію мовознавства Ужевич увійшов як учений, котрий перший науково описав українську мову. Отже, українська лінгвістична думка XI—XVIII ст. не відставала від європейської, а українська лексикографія була однією з найрозвинутіших у Європі. В історії українського радянського мовознавства виділяють чотири періоди: I період (1917 - початок 30-х років). Характеризується активним дослідженням фонетики і граматики, історії й діалектології української мови, яскраво вираженим практичним спрямуванням мовознавчої науки; II період (ЗО—40-ві роки). Період наступу на українізацію і репресивної політики ВКП (б) — КПРС, коли згорталися теоретичні дослідження і призупинилася практична робота; III період (50—60-ті роки). Характеризується намаганням оновити теорію мовознавства, увагою до розвитку граматичних досліджень, лексикографії та лінгвостилістики; IV період (70—80-ті роки). Відзначається не лише розвитком порівняльно-історичного мовознавства, а й творенням сумнівних прогнозів, що видавалися за соціолінгвістику. В перший період було засновано Інститут української наукової мови Всеукраїнської академії наук (1921), створено кафедри української та інших мов у вищих навчальних закладах. Інтенсивно велися мовознавчі дослідження, укладалися перекладні й термінологічні словники, зокрема «Російсько-український словник» за редакцією А. Кримського. З’явилися підручники і посібники з української мови (М. Грунського і Г., О.Синявського).Розпочалась робота над укладанням «Історичного словника української мови». На початку 30-х років інтенсивний розвиток українського мовознавства було призупинено. Розпочалась боротьба офіційної комуністичної політики проти української мови й культури. Розгорнувся масовий пошук «помилок» у працях лінгвістів попередніх років. З’являються публікації з критикою мовознавців. Самі назви статей у журналі «Мовознавство» засвідчують жорстокий терор на лінгвістичній ниві: «Добити ворога» (С. Василевський), «Проти буржуазного націоналізму й фальсифікації» (Г. Сабалдир).У 50-ті роки після дискусії щодо маррівського «нового вчення про мову» наступило деяке пожвавлення в українському мовознавстві. З’являються дослідження з порівняльно-історичного мовознавства. Помітним явищем став вихід двотомного «Курсу сучасної української мови» за редакцією Л. Булаховського та «Історичної граматики української мови» О. Безпалька, М. Бойчука, М. Жовтобрюха, С. Самійленка й І. Тараненка. У 60-ті роки XX ст. пожвавився інтерес до вивчення пам’яток української мови, зокрема було видано «Граматику» І.Ужевича, «Лексикон» П.Беринди, «Лексис» Л. Зизанія. На 50—60-ті роки припадає зародження української лінгвостилістики й інтенсивні дослідження діалектів української мови, що згодом вилилося в укладення «Атласу української мови».У 60—80-ті роки активізувалося дослідження міжмовних контактів (Ю. Жлуктенко, В. Акуленко), розвивається славістика (О. Мельничук, В. Русанівський). Важливими подіями в українському мовознавстві 70—80-х років є вихід «Словника української мови»,а також п’ятитомного курсу «Сучасна українська мова» , в якому узагальнено здобутки досліджень на той час усіх структурних рівнів української мови.