24.Сучасна лінгвістика як результат історичного розвитку науки про мову. Основні етапи історії мовознавства

Сучасний стан мовознавства – результат складного процесу розвитку й удосконалення наукових знань про людську мову, неоднозначність і певна нерівномірність якого обумовлюються багатьма факторами, з-поміж яких різний рівень розвитку цивілізації, загострення соціальної боротьби у суспільстві, національні традиції розвитку самої науки, панування тих чи інших філософських концепцій, наукові інтереси окремих вчених тощо. Не останню роль у цьому відігравав і статус самого мовознавства як науки серед інших сфер людських знань, що розглядалося і як відносно самостійний напрямок знань, і як відгалуження інших наук (філософії, психології і под.). Початковий етап розвитку мовознавста VI ст. до н.е.-XVIII ст. н.е.: 1. індійське мовознавство 2. античне мовознавство 3. мовознавство середніх століть 4. мовознавство відродження середніх століть. У цей час були сформовані важливі проблеми мовознавства, що заклали основу лінгвістичної термінології, накопичили матеріал з вивчення різних мов світу. Давня ідея походження мови сходить до міфів і пов'язує появу мови з Богом-з одного боку і з матеріальним світом-з іншого. Індійське мовознавство виникло в потребі тлумачення вед - священних книг Індуїзму (ведичне мовознавство). На відміну від індійського мовознавства для європейсько-античної лінгвістики була важлива суть мови, її зв'язок з мисленням. Вчених цікавили природні найменування. На першому місці був філософський аспект мови, сама теорія мови, народжена в надрах філософії. Мовознавство Середніх століть, Відродження та Нового часу. Універсальна логічна граматика Теорія мови (476 р. н.е. - 1492 р. н.е.) переживає застій, зусилля вчених були спрямовані тільки на область канонічних біблійних текстів, займалися тлумаченням текстів, дослідженням лексики та етимології. В епоху відродження і в новий час відбувається вибух у духовному житті Європи, географічні відкриття, які призвели до необхідності вивчення нових мов. Цей час називається періодом універсальної граматики. Представники вважали, що мова буде засобом вираження думки, а значить і єдність у плані вираження категорії є єдиним і в плані граматики. Першим досвідом такої граматики стала загальна раціональна граматика 1660 Граматика Пор-Рояль - це перший і вдалий досвід у побудові логічної граматики. Порівняльно-історичне мовознавство і філософія мови, у XVII столітті мовознавство визначає свій об'єкт і предмет дослідження, виробився спеціальний метод аналізу мовного матеріалу і виділяється в самостійну науку. У ці роки виникає і формується зовсім новий напрямок в мовознавстві, яке стало визначальним (порівняльно-історичний метод). Натуралістичне, логіко-граматичне та психологічне мовознавство XIX століття. Младограмматізм. До середини XIX століття в надрах порівняльно-історичного мовознавства під впливом ідей Ч. Дарвіна зароджується натуралістичне спрямування. В його основі лежить уявлення про мову як про природний організм, який проходить стадії: народження, дорослішання, зрілість, старіння і смерть. Лінгвістика розглядалася як природна наука поряд з біологією. Основоположник натуралізму в мовознавстві був учений Август Шлейхер. Психологічне мовознавство. В кінці XIX сторіччя ні логічне, ні натуралістичне пояснення фактів, що зводилося к тому, що об'єднували всі мови. Його пошуки не могли задовольнити вчених. Їх стали менше цікавити універсальні властивості мов, і вони перемкнули свою увагу на індивідуальність у мові. Так мовознавство наблизилося до психології і сформувалося психологічний напрямок. Основоположник: Гейман Штейнталь. Неограмматізм, естетизм і соціологія мови Кінець XIX століття - початок XX століття - кризовий етап, він підготував грунт для формування структурального методу, перш за все критикується порівняльно-історичний метод, а також погляди младограмматиков. Зокрема, було піддано критиці надмірне захоплення младограмматиков людиною, так закладаються 3 основні школи: · Естетична · Соціологічна · Неограмматична . На початку XX століття мовознавство завдяки успіхам неограмматистів досягає значних успіхів у вивченні мови як системного явища на синхронічному рівні.