16.Соціолінгвістична типологія мов світу. Питання про інтерлінгвістику.

Один из видов типологической классификации, при которой рубрикация основывается на социолингвистических параметрах языков. Существует несколько видов социолингвистической классификации языков, построенных на разных основаниях:1) по наличию/отсутствию письменности: письменные и бесписьменные языки; 2) по времени создания письменности: древнеписьменные, старописьменные, младописьменные, новописьменные; 3) по юридическому статусу: государственные, официальные языки, языки коренных малочисленных народов, языки с неопределенным статусом;

4) по объему выполняемых общественных функций: многофункциональные (языки международного общения, языки межнационального общения, языки народов) и монофункциональные (одноаульные языки); между много- и монофункциональными стоят промежуточные разновидности: бифункциональные, трифункциональные.

Современная лингвистическая парадигма складывается из совокупности подходов к языку и стоящих за ними конкретных лингвистических дисциплин. Речь идет о таких составляющих современной лингвистики, как сравнительно-историческое, системно-структурное, типологическое, ареальное языкознание, социолингвистика, психолингвистика, этнолингвистика и др. К числу таких составляющих относится и интерлингвистика - языковедческая дисциплина XX в., имеющая, по нашему мнению, безграничные перспективы. Перспективность интерлингвистики следует видеть как в том, что перед нею стоит необходимость разработки многочисленных важнейших проблем (а этого достаточно будет для многих поколений), так и в том, что общество всегда будет нуждаться в осмыслении и прогнозировании языковой картины мира. По существу мы только начинаем «всматриваться» в интерлингвистические аспекты нашей жизни. Здесь много еще неясного, и интерлингвист - исследователь каждый раз рискует, образно выражаясь, ступить на terra incognita. Із соціолінгвістикою тісно пов'язана інтерлінгвістика.

Інтерлінгвістика — особлива лінгвістична дисципліна, яка вивчає міжнародні мови як засіб комунікації в багатомовному світі. Термін інтерлінгвістика ввів у 1911 р. Ж. Мейсманс. До того часу інтерлінгвістика існувала як теорія лінгвопроектування, започаткована працями Р. Декарта і розвинена Г.-В. Лейбніцом. У XVII—XIX ст. стали опрацьовувати філософські мови для заміни природних мов, які начебто є недосконалими. Згодом були спроби спростити й удосконалити природну мову. Переважна більшість проектів створення штучної мови була позбавлена матеріальної подібності з природними (такі мови називають апріорними). Лише з другої половини XIX ст. спеціалісти в галузі лінгвопроектування починають орієнтуватися на створення штучних мов на зразок природних (апостеріорних) мов як допоміжного засобу спілкування поряд з національними мовами.

Першою відомою штучною мовою був волапюк створений у 1879 р. в Німеччині И. Шлейєром. Через 8 років польський лікар Л. Заменгоф створив штучну мову есперанто (від лат. зрего «сподіватися»), що стала найпоширенішою з усіх міжнародних штучних мов завдяки її простоті порівняно з природними мовами. У ній використано лише 11 закінчень, що вказують на частину мови, число, знахідний відмінок, час дієслова, умовний і наказовий спосіб, 40 суфіксів і прийменників. Слова всі побудовані з латинських, грецьких, германських і слов'янських коренів. У граматиці є тільки 16 правил. На есперанто існує оригінальна література, є чимало перекладів творів класиків світової літератури, в тому числі й Т. Шевченка.

Після есперанто з'явилися інші штучні мови, серед яких найвідомішими стали ідо (1907), окциденталь (1922) та інтерлінгва (1951). Пошук штучних мов для міжнародного спілкування не є випадковим. Згідно з останніми даними, у світі нині більше 4 мільярдів людей користуються 6 тисячами мов, що є серйозною перешкодою для прогресу, оскільки різномовна інформація, яка накопичується в геометричній прогресії, стає важко доступною. Саме тому комунікація в сучасному світі і перспективи мовної політики є надзвичайно актуальними проблемами не тільки інтерлінгвістики, а й інших суміжних суспільних наук. Існує дві думки щодо подолання труднощів спілкування в багатомовному світі. Одні вчені стверджують, що це станеться внаслідок створення універсальних портативних електронних перекладачів, інші — внаслідок прийняття міжнародної мови. Перший шлях є важким і проблематичним. Другий передбачає декілька варіантів: 1) створення єдиної всесвітньої штучної мови; 2) використання однієї чи декількох природних мов; 3) комбіноване використання природних і штучних мов. Мова для кожного народу є найдорожчим скарбом, його національним духом, його історією. Тому так переконливо і гуманно звучать слова дагестанського письменника Расула Гамзатова: «Для мене мови народів — як зорі на небі. Я не хотів би, щоб усі зорі злились в одну величезну, яка б займала півнеба, зірку. Для цього є сонце. Але хай сяють і зорі. Хай у кожної людини буде своя зірка». На сучасному етапі інтерлінгвістика значно розширила коло проблем. До кола її зацікавлень, крім створення допоміжних міжнародних мов, належать опрацювання принципів і методів створення штучних мов, дослідження закономірностей їх функціонування і розвитку, вивчення процесів взаємодії національних мов, розв'язання проблеми мовних інтернаціоналізмів та міжнародної стандартизації наукової і технічної номенклатури. Останнім часом предметом інтерлінгвістики стало опрацювання лінкосу — мови для можливих контактів з інопланетянами, яка спеціалізується на передачі математичних знань і основ механіки.