69. Протокольна демонстрація як засіб реалізації зовнішньої політики держави.

. Під «протокольною демонстрацією» розумі ють коригуван-ня певною країною традиційних протокольних норм у конк ретній ситуації з метою підкреслення нюансів міждержавних відносин. Наприклад, у 1963 році заступник завідуючого протокольним відділом МЗС СРСР В. Карягін був делегований в якості старшої особи для зустрічі в аеропорту заступника держсекретаря США В. А. Гаррімана, хоча за про токолом цю місію повинен був виконати заступник міністра закордонних справ. Таким чином радянська сторона продемонструвала своє невдо волення тогочасною політикою США у Південно-Східній Азії. Приклади протокольних демонстрацій знає і новіт-ня історія України. Так, під час самміту Україна-НАТО у Празі восени 2002 року розміщення учасників захо ду було здійснене не за традиційною англій-ською, а за французькою абеткою, унаслідок чого президент України не сидів поруч із президен том США і прем’єр-міністром Великої Британії. Ця про-токольна демонстрація була використана для висловлення незадоволення західних держав роллю України у «кольчужному скандалі».

«Порушення» протокольних норм використовується і для демонстра-ції особливих стосунків між державами залежно від тих чи інших обставин. Наприклад, у 2000 році прем’єр-міністр Японії І. Морі, демонструючи під-креслену гостинність, особисто зустрів біля трапа літака президента РФ В. Путіна, який прибув з візитом до Японії. Продовжуючи порушувати прото-кол, прем’єр-міністр провів президента Росії безпосередньо до палацу Акаса-ка в центрі Токіо, який на час візиту став резиденцією В. Путіна. Відповідна протокольна демонстрація підкреслювала особ ливий зміст і значення для Японії візиту російського керівника.

Зауважимо, що якщо протокольна норма, яка передбачає надання почес-тей, була застосована одного разу, то вона вже не може бути дові льно опуще-ною наступного разу щодо одного й того ж самого партнера або особи, яка займає те ж становище і за тих же обставин. Таким чи ном, можна стверджу-вати, що протокол за своєю природою є консерва тивним. Кожен прецедент у протоколі може стати нормою, а якщо нор ми відміняються, то це теж преце-дент, який повинен стати нормою. На приклад, у 20-ті роки у Фінляндії діяв церемоніал вручення іноземними послами вірчих грамот, згідно із яким на площі перед президентським палацом вишиковувалась почесна варта і ви-конувався державний гімн країни, яка акредитувала посла. Приїзд першого радянського повноважного представника змусив фінів скасувати раз і наза-вжди цю частину церемоніалу, щоб запобігти звучанню державного гімну СРСР, яким тоді був «Інтернаціонал».

Цікавий приклад трансформації протокольного прецеденту у прото-кольну норму містить історія протоколу Радянського Союзу. У 1961 році перед візитом до СРСР президента Індонезії Сукарно посол СРСР у цій країні надіслав пропозиції індонезійської сторони щодо програми пере-бування гостя, де повідомив про побажання президента, щоб під час цере-монії зустрічі був даний Салют націй на його честь. Індонезійська сторона посилалась на необхідність дотримання взаємності, оскільки під час візиту до Індонезії М. С. Хрущова Салют на його честь було дано. Вирішено са-лютувати на полі Внуківського аеродрому, чим було створе но прецедент. Після Сукарно в Москві чекали прибуття президента Гани Кваме Нкрума. Його посол Д. Б. Елліот поставив питання про Салют націй, як про щось уже само собою зрозуміле. Після цих подій артилерійсь кий салют почали дава-ти на честь керівників партій і держав країн соціа лістичного табору і глав усіх інших держав, які прибували до СРСР з офіційним візитом. Оскільки логіка прецеденту з протоколі має виріша льне значення, а офіційної регла-ментації протокольної практики органі зації візитів на вищому рівні тоді ще не було, ця церемоніальна норма проіснувала в Радянському Союзі до кінця 1969 року.