Розліл 2.

2.1. Культура і цивілізація. Про поняття "цивілізація".

Цивілізація і культура - поняття тісно пов'язані одине з одним. Під цивілізацією найчастіше розуміють певний етап у розвитку. Мається на увазі, що в первісну епоху історії людства, всі народи, всі племена ще не виробили ті норми спілкування, які пізніше отримали назву цивілізаційних норм. Приблизно 5 тисяч років тому в деяких регіонах Землі виникли цивілізації, тобто об'єднання людей, суспільство на якісно-нових принципах організації і спілкування.

В умовах цивілізації досягається високий рівень розвитку культури, створюються найбільші цінності і духовної, і матеріальної культури. Проблемі співвідношення культури і цивілізації присвячено чимало серйозних робіт відомих теоретиків культури. Багато хто з них пов'язують її з питаннями про долю культури, цивілізації і навіть всього людства.

Для вироблення більш-менш точного визначення цивілізації необхідно в свою чергу вивчення великих соціальних та культурних феноменів, що існують у вигляді цілісності, тобто макроісторичне дослідження. М. Данилевський називає такі феномени культурно-історичними типами, О. Шпенглер - розвиненими культурами, А. Тойнбі - цивілізаціями, П. Сорокін - метакультурами.

Всі ці соціальні та культурні суперсистеми не збігаються ні з нацією, ні з державою, ні з будь-якої соціальної групою. Вони виходять за межі географічних чи расових кордонів. Однак, подібно глибинним течіям, вони визначають ширше цивілізаційної схеми. І кожен по-своєму правий. Бо немає сучасної науки без обліку та обгрунтування статусу спостерігача.

Найчастіше виділяють наступні ознаки цивілізації. Наявність держави як певної організації, управлінської структури, яка координує господарську, військову і деякі інші сфери життєдіяльності всього суспільства. Наявність писемності, без якої утруднені багато видів управлінської і господарської діяльності. Наявність сукупності законів, правових норм, які прийшли на зміну родовим звичаям. Система законів виходить з рівної відповідальності кожного жителя цивілізаційного суспільства незалежно від його родоплемінної приналежності. З плином часу в цивілізаціях приходять до письмової фіксації зводу законів. Написане право - відмітна ознака цивілізованого суспільства. Звичаї - ознака нецівілізаціонного суспільства. Отже, відсутність чітких законів і норм - рудимент кланових, родових відносин

Ці ознаки цивілізації виникають не обов'язково відразу всі разом. Який-то може сформуватися в конкретних умовах пізніше або раніше. Але відсутність цих ознак веде до занепаду певного суспільства. Ці ознаки забезпечують мінімум захищеності людини, забезпечують ефективне використання здібностей людини, а отже, забезпечують ефективність господарської і політичної системи забезпечує розквіт духовної культури.

Зазвичай дослідники цивілізацій вказують на труднощі їх тлумачення: складність внутрішнього складу кожної з цивілізацій; напружену внутрішню боротьбу в рамках цивілізацій за панування над природними і людськими ресурсами; напружену боротьбу за гегемонію в символічній сфері у вигляді ідеології та релігії. Причому в такій боротьбі ворогуючі угруповання, коаліції та кліки часто шукають зовнішньої підтримки проти побратимів по цивілізації, шукають шляхи самоствердження в субцівілізаціонних розбратах. Матеріал для такого роду роздумів дають історії арабо-ісламської цивілізації: Індостанська, індонезійська XX ст.

Стадіальні теорії вивчають цивілізацію як єдиний процес прогресивного розвитку людства, в якому виділяються певні стадії (етапи). Цей процес почався в глибоку давнину, коли стало розпадатися первісне суспільство і частина людства перейшла в стан цивілізованості. Він продовжується і в наші дні. За цей час у житті людства відбулися великі зміни, які торкнулися соціально-економічних відносин, духовної та матеріальної культури.

Кожна культура є цілісністю, в якій частини і ціле взаємопов'язані і взаємозумовлені, хоча реальність цілого не відповідає сумі реальностей окремих частин. Обидві теорії - стадиальна і локальна - дають можливість по-різному побачити історію. У стадиальній теорії на перший план виходить загальне - єдині для всього людства закони розвитку. У теорії локальних цивілізацій - індивідуальність, різноманітність історичного процесу. Таким чином, обидві теорії мають переваги і взаємно доповнюють одна одну.