3.3. Шляхи примирення.

Якщо відтворена картина тотального конфлікту між сучасною цивілізацією і культурою достовірна, виникають кардинальні питання про глибинні причини їх «любові-ненависті» і альтернативи виходу з цього лабіринту. Можливо, розгадка - у фундаментальній невідповідності між функцією людини як головної продуктивної сили і її покликанням як головної соціально-творчої сили.

Ключ до недосконалості сучасного суспільства - не тільки в егоцентризмі його «титанів» або людини-маси. Це - лише основні іпостасі недосконалості, інфантильності родового людини, одвічного і непереборного в парадигмі абстрактного гуманізму, розриву між цілями і засобами, нездатності до їх до еволюції.

Якщо прогрес - мета, для якої ми працюємо? Хто цей Молох, який, у міру наближення до нього трудівників, замість нагороди задкує, і на втіху виснаженим і приреченим на загибель натовпам тільки й уміє відповісти гіркою насмішкою, що після їх смерті все буде чудово на землі, ви прирікаєте сучасних людей на жалюгідну долю бути нещасними працівниками, які, по коліно в багнюці, тягнуть барку з смиренним написом «прогрес у майбутньому» на прапорі. Мета нескінченно далека - не мета, а виверт.

Нові філософсько-релігійні течії також виявляють більш-менш приховані антигуманні початки. «У них людська індивідуальність підпорядковується космічним ієрархіям духів. Людина перестає грати ту центральну і відокремлену роль, яку вона грала в ренесансний, гуманістичний період історії ».

«1968» - не лише конкретна дата, а й символ цілісності взаємозв'язку ряду соціокультурних явищ, які згорталися до і після цього року. Вони включали в себе: протест проти аристократичної системи освіти у Франції; «в'єтнамський синдром» американських солдатів, жбурляли бойові нагороди до підніжжя Капітолію; «Празьку весну» як прагнення до соціалізму «з людським обличчям», опозицію радянської інтервенції в Афганістані; широку участь молоді «культурної революції» в Китаї; пожвавлення націоналістичних рухів у «благополучних» державах; ряд неформальних ініціатив у сфері мистецтва; популярність альтернативних стилів життя, і т. п. Це було, за словами французького соціолога Ж. Гурвича, «час бурхливих спільних дій, змінюючих соціальну сальність. Це був час духовного Причастя ».

Висновок

У культурологічної думки зазначені процеси розцінюються як «фаза цивілізації, а не культури» (О. Шпенглер), завершення і «смерті» історично визначеного типу культури в даній цивілізації. Це обессмисленіе і втрата цінностей творчості як способу буття людини в світі й світу людини.

Глибокі зміни індустріального суспільства багато в чому збіглися з марксистським передбаченням вичерпання творчих функцій продуктивного капіталу, передачі цих функцій висококваліфікованим працівникам і разом з тим утримання плутократією влади і власності, контролю за левовою часткою суспільного багатства. Капітал, як і раніше утилізує творчість та її плоди, але відтепер він - лише його «захребетник».

Відтворена панорама суперечливого взаємодії сучасної цивілізації і культури вимагає смислового синтезу - виявлення причин цієї «любові-ненависті» і альтернатив виходу з лабіринту. Дослідження метаморфози людської діяльності під абстрактно-гуманістичним інтегралом - ключ до вирішення першого завдання і одночасно - постановці другий. Діагноз, поставлений класиками культурологічної думки, такий: абстрактний гуманізм, як одна з конкретно-історичних форм антропологічного світогляду і практики, не містить надійних табу для переродження в антропоцентризм, абсолютизацію свободи, культ своемерія людини, підміни Боголюдини людинобогом.