3.2. Конфлікт культури.

Драма тотального конфлікту між культурою і цивілізацією сучасності лише по видимості має анонімний характер і нагадує «театр тіней». Якщо вихід з глухого кута необхідний і рятівний, слід ясно визначити сукупного суб'єкта - автора і актора нашої самодостатньою цивілізації.

Професор Е. Шиллз в книзі «Масове суспільство і його культура» відзначає, що в індустріальному суспільстві культура поділяється, щонайменше, на три рівня якості, які встановлюються за допомогою естетичних, інтелектуальних і моральних критеріїв. Це так звана «вища» або «вишукана», «середня» або «посередня», і «нижча» або «вульгарна» культури.

Відмітною ознакою вищої культури є глибоке проникнення в сутність явищ, цінність, витонченість і багатство виражених почуттів. До цієї культури належать найкращі зразки літератури і мистецтва, філософія, наукові теорії та дослідження природного, технічного і соціального характеру. Така культура не пов'язана з соціальним статусом, і її зміст визначається не суспільним становищем її творців, а лише досконалістю їх творіння. На відміну від «високої», «середня» культура менш оригінальна і більш репродуктивна, хоча зовні оперує тими ж жанрами і формами, до яких вдається «висока» культура. На третьому рівні знаходиться «нижча» культура, яку відрізняють поверховість і вульгарність, крайнє збідніння символічного змісту та форм!

Соціокультурного портрету міщанської посередності надав класичну закінченість Х. Ортега-і-Гассет. Він констатував найбільший парадокс нашого часу: «Нинішній господар світу - примітив, первісна людина, що раптово з'явилася в цивілізаційному світі. Вона навіть не помічає цивілізації, хоча і користується її плодами як дарами природи.

Психічна структура цієї «людини-маси» характеризується рядом рис. По-перше, їй притаманна глибока упевненість в тому, що життя рясна і легка, у ній немає обмежень, і вона - лише арена влади і перемог. По-друге, таке світовідчуття породжує ілюзію її повної інтелектуальної та моральної самодостатності. По-третє, вона експансивний, і всюди, не рахуючись ні з чим і ні з ким, нав'язує свою примітивну думку шляхом «прямої дії», в тому числі в самих «вишуканих куточках нашої культури». По-четверте, ці люди не дбають про майбутнє, надаючи все механізму всесвіту. І прогрессистский лібералізм, і соціалізм Маркса припускають, що їх прагнення до кращого майбутнього здійснюється само собою, неминуче, як в астрономії. Захистившись цією ідеєю від самих себе. вони випустили з рук управління історією, забули про пильність, втратили жвавість і сили, переконані, що світ піде по прямій, без поворотів, без повернень назад, він відкладає всяке піклування про майбутнє і цілком занурений у затверджене сьогодення. Чи потрібно дивуватися, що сьогодні в нашому світі немає ні планів, ні цілей, ні ідеалів. Остання риса - редукція «горнього» світу творчого життя, втрата її перспективи та ідеалів - найнебезпечніша для культури. Така загальна закономірність фіналу «любові-ненависті» між культурою і цивілізацією.

Цих причин досить для формування людини-маси та його самовдоволення. Але для «повстання мас», їх «вертикального навали» був потрібний якийсь фермент і водночас соціально-технологічний механізм. Їх роль зіграла реалізована заповітна мрія ранньої буржуазії про синтез свободи і рівності демократія. Розцінюючи її як романтичне дітище політичних та ідеологічних революцій XVIII століття,

Людина-маса - продукт нашої індустріально-демократичної цивілізації, і в своєму логічному завершенні він тоталітарний і катастрофа не тільки для культури, а й цивілізації. Сумно, але в наш освічений час людина-маса нагадує собаку в бібліотеці: вона все бачить, але нічого не розуміє.

Справжня культура не може бути вищою, «високочолої», середньої, «посередньої» або тим більше нижчою, «низькочолі» подібно тому, як не можна бути більш-менш чесним або закоханим. Спроби визначення ступеня культурності - це некоректне перенесення методики оцінки товару, що має ціну, на феномени, в принципі не піддаються такій оцінці. Культура або є - в абсолюті свого творчого сенсу і напруженості форм - від «Ave Maria» до народної мелодії, від Гомера до Джойса, від Растреллі до селянського лубка, або її зовсім немає - від відвертого кітчу до витончених імітацій безцінних творінь. І це не максималізм автора, а категоричний імператив сутності культури, яка завжди - нагірна духовна висота. На її величному і прекрасному фоні і королі, і пігмеї мас культу - однаково голі. Це - не просто декаданс як глибоке переживання і самовираження кризи культури, яке дало по-своєму чудові творіння - її самокритику. «Масова культура» - це виродження і глухий кут культури, глум над нею.