3. Завдання для опрацювання тем

№ з/п	Назва блоку змістових модулів, назва змістових модулів, тем навчальної дисципліни	Кіл-сть годин		Види занять: - лекція; - СР; -ПР; -ЛР; (вказати)	Вид СР: -реферат; - РГР; Інтернет; (вказати)	Завдання для опрацювання тем	Види контролю: -поточний -модульний (вказати) / зворотній зв’язок, оцінка	Примітка
		Аудиторні години	СРС
1	2	3	4	5		6	7
1	Зв′язне мовлення. Поняття культури мовлення і спілкування. Професійне спілкування. Особливості усного і писемного спілкування. Діалог, монолог, полілог у професійному спілкуванні.	2		Лекція		опорний конспект, виконання вправ	вправа
2	Зв′язне мовлення. Ділові папери: протокол.	2		Лекція		опорний конспект, скласти документ	скласти документ
3	Зв’язне мовлення. Ділові папери: витяг з протоколу.	2		Лекція		опорний конспект, скласти документ	скласти документ
4	Правопис слів іншомовного походження.	2		Лекція		опорний конспект, виконання вправ	вправа

Викладач ____________ Л.В.Удод

4. Матеріали для опрацювання тем

Тема: Зв′язне мовлення. Поняття культури мовлення і спілкування. Професійне спілкування. Особливості усного і писемного спілкування. Діалог, монолог, полілог у професійному спілкуванні

Мета: розкрити поняття «жаргон», «сленг», «суржик», «арго», «макаронічна мова», дослідити її місце й роль у сучасному суспільстві, допомогти уникнути «суржика», виробляти навички правильного використання мовних засобів у різних ситуаціях мовлення, виховувати любов і повагу до рідної мови

Тип заняття - лекція

Кількість годин: 2

ПЛАН

1. Особливості усного і писемного спілкування.

2. Основні вимоги до культури мовлення.

3. Вимоги до професійного спілкування.

Література:

1. Бєляєв О. Українська мова. Підручник для 10-11 класу. –К., 2000.-С.1-2.

2. Українська мова: матеріали до уроків 10 -11 клас. –К., 2000. –С.4-8.

3. Розробки уроків з української мови для 12 -річної школи// Дивослово.- № 6,2009.

Теоретична частина

На все впливає мови чистота:

Зір глибшає, і кращають уста;

Стає точнішим слух, а думка гнеться,

Як вітром розколихані жита.

Вдумайтеся в ці слова. Від того, як ви володієте мовою, залежить ваше духовне багатство. Кожна людина повинна прагнути оволодіти скарбами рідної мови, її літературними нормами, щоб власне мовлення стало досконалим, логічним, виразним. На жаль, ми не можемо сказати зараз, що володіємо зразковим мовленням. В. Сухомлинський писав: «Убозтво слова – це убозтво думки, а убозтво думки веде до моральної, інтелектуальної, емоційної, естетичної товстошкірості. Говорити скаліченою мовою – все одно, що грати на не налаштованій скрипці». Тож наше завдання – уникати засмічення мови жаргонізмами, вульгаризмами, «суржиком».

Мовознавці виділяють такі основні поняття: «жаргон», «сленг»», «суржик», «макаронічна мова», «арго».

1. Жаргон – соціальний діалект. Відрізняється від літературної мови специфічною лексикою і вимовою, але не має власної фонетичної і граматичної системи. Як правило, це словник розмовного мовлення людей, зв’язаних певною спільністю інтересів.

2.Арґо́ (франц. argot — жаргон, первісне — жебрацтво) — один з різновидів соціальних діалектів, штучно створювана умовна говірка якої-небудь вузької замкненої соціальної або профес. групи, незрозуміла для сторонніх.

В основі Арго звичайно лежить загальнонародна мова та її грамат, система, проте вони істотно відрізняються від неї словниковим складом.

Наприклад: гальомий — великий ;мікрий — малий , висюлька — яблуко, пор. висіти; котинь — віз, пор. котити; скрипота, скрепи — двері, пор. скрипіти.

3.Макаронічна мова (італ. maccherònico, від maccheróni — макарони) — механічна суміш слів чи висловів з різних мов або переінакшення їх на іноземний лад.

В Україні в середині XVII ст. нею були написані деякі актові книги. В художніх творах макаронічна мова імітує мову чужинців, пародіює тих, хто захоплюється запозиченням. Як мовний засіб гумору й сатири вжита у творах І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, М. Старицького, Остапа Вишні, С. Олійника, О. Чорногуза, П. Глазового та інших.

4. Су́ржик (буквально — «Суміш зерна пшениці й жита, жита й ячменю, ячменю й вівса і т. ін.; борошно з такої суміші») — побутове мовлення, в якому об'єднані лексичні та граматичні елементи різних мов без дотримання норм літературної мови. Термін «суржик» (без додаткових визначень) вживається переважно щодо українсько-російського суржику.

Наприклад:

-вживання русизмів замість нормативних українських відповідників: даже, да, нєт, када, нє нада, єлє, щас/січас, всєгда, нікогда, чуть-чуть, конєшно, навєрно, напримєр, допустім, мєжду, вмєсто, вродє, імєнно, будто, вроді, рядом, язик, больниця, циплята, предохранітєль, предсідатель, почтальйон і т.п.;

-«українізовані» форми російських дієслів - здєлав, длівся, унаслідував, получав, щитав, отдав, отключив;

-«українізовані» форми російських числівників - первий/перва, вторий/втора;

-змішування українських і російських форм невизначених займенників - хто-то, шо-то, як-то, які-то, який-то, чого-то, кой-шо, кой-які;

-порушення дієслівного керування, вживання прийменників і відмінків за російським зразком - по вулицям замість по вулицях, на російській мові замість російською мовою;

-утворення найвищого ступеня порівняння прикметників і прислівників за зразком російської мови - самий головний, саме важне;

-утворення від українських дієслів активних дієприкметників за російським зразком - відробивший, прийшовший, зробивший;

-слова і вирази, кальковані з російської - міроприємство, прийняти міри, прийняти участь, до цих пір, так як, бувший у користуванні;

Українсько-російський суржик поширений у побутовому спілкуванні жителів багатьох регіонів України, а також місцевостей на території Росії, де проживає українське населення.

Тлумачний словник дає таке визначення слова «комунікація»:

1) шляхи сполучення, лінії зв'язку.

2) повідомлення або передача за допомогою мови якогось змісту, наявного в думці.

Що об'єднує ці два значення слова?

Комунікація — поняття комплексне, являє собою сукупність зв'язків і взаємодій людей, у яких відбувається обмін інформацією, досвідом, уміннями, навичками та результатами діяльності.

Складовою професійної діяльності особистості є ділове спілку­вання, у якому послуговуються офіційно-діловим стилем. Він потре­бує чіткого дотримання загальноприйнятих літературних норм.

Ділове спілкування може відбуватися у двох формах — усній та писемній, які мають однаково важливе значення.

Усне спілкування за способом взаємодії між учасниками комунікації може мати монологічний, діалогічний та полілогічний характер.

Звичайна сфера застосування усного мовлення в діловому спіл­куванні — бесіда, розмова. Усні виступи, доповіді, звіти, лекції є проміжною формою між усною і писемною формами літературної мови. Це складніший вид усного мовлення, ніж розмовний, бо тут більш обмежено використовуються допоміжні засоби (міміка, жес­ти, інтонація тощо).

Писемне спілкування на професійному рівні реалізується в укладанні ділових паперів, написанні наукових статей і повідо­млень, створенні певних інструкцій тощо. Щодо ділового писемного мовлення доречно сказати, що тут можливий не лише текстовий ви­клад. Є, наприклад, папери, які містять тільки конкретні цифрові дані, схеми, таблиці тощо. Це документи стандартного типу. Вони дають можливість ефективно підготувати максимум даних. А є такі ділові папери, що містять лише загальні відомості. У такому випад­ку відповідно добираються й мовні елементи. Такі документи мають дещо вільну від стандарту форму викладу.

Культура ділової мови передбачає володіння двома видами норм:

1) текстовими, які регулюють закономірності побудови доку­мента, розгортання його змістової схеми;

2) мовними, що встанов­люють закономірності відбору мовного матеріалу для наповнення схеми документа.

Що означає знати мову професії? Це — вільно володіти лек­сикою свого фаху, нею послуговуватися.

Мовні знання — один з основних компонентів професійної під­готовки. Оскільки мова виражає думку, є засобом пізнання й діяль­ності, то правильному професійному спілкуванню людина вчиться все своє життя.

Знання мови професії підвищує ефективність праці, допомагає краще орієнтуватися в ситуації на виробництві та в безпосередніх ділових контактах.

Комунікація в професійній сфері — це таке спілкування, що відбува­ється в межах взаємодії його учасників і має на меті передати від­повідні знання з фаху та професійний досвід.

В основу формування та розвитку професійних комунікативних умінь і навичок покладено професійні знання мовця, його загальні комунікативні вміння і навички, рівень особистої інтелектуальної та емоційної культури. Але вироблення професійної комунікативної компетенції неможливе без формування мовної компетентності, що передбачає оволодіння знаннями з орфоепії, лексикології, орфогра­фії, граматики, пунктуації, стилістики і вдале використання в про­фесійному мовленні.

Тільки постійно удосконалюючи знання з мови, розвиваючи комунікативні вміння й навички у сфері професійної діяльності, можна досягти високого рівня мовлення фахівця.

Серед основних рис досконалого професійного мовлення фахів­ців виділяють такі вияви мовної та комунікативної компетентності:

Основні вимоги до культури мовлення
Якості мовлення	Правила мовлення
Змістовність	Продумувати тему й основну думку висловлювання; підпо­рядковувати матеріал темі й основній думці; говорити й писати лише те, що добре відомо; не говорити й не пи­сати зайвого
Логічна послідовність	Говорити й писати послідовно, забезпечувати смислові зв'язки між словами і реченнями в тексті, систематизу­вати дібраний матеріал
Багатство мовних засобів	Використовувати різноманітні мовні засоби (слова, сло­восполучення, речення), уникати невиправданого по­вторення слів, однотипних синтаксичних конструкцій
Виразність	Добирати слова й будувати речення так, щоб якнайкраще передати думку, бути оригінальним у висловлюванні
Точність	Знати предмет мовлення й закони літературної мови, добирати слова й будувати речення так, щоб найточніше передати зміст висловлювання, правильно використо­вувати багатозначні слова, синоніми, омоніми, антоніми, пароніми, фразеологізми
Доречність	Ураховувати адресата висловлювання, як буде сприйня­те сказане, за яких обставин відбувається спілкування
Правильність	Дотримуватись орфоепічних, лексичних, фразеологічних, словотворчих, граматичних, орфографічних, пункту­аційних та стилістичних правил літературної мови

Комунікабельність (здатність до спілкування) — невід'ємна скла­дова успішності людини в сучасному світі. Вона дає змогу швидше пристосовуватися до стрімких змін у житті, знаходити спільну мову з різними людьми як у побутовому, так і в професійному спілку­ванні.

Важливим компонентом ділового спілкування є етика мов­лення. Недаремно Сократ казав: «Заговори, щоб я тебе побачив». Вислів віками не втрачає своєї актуальності. Адже від того, якими лексичними засобами володіє мовець, яку має інтонацію, вимову, як послуговується жестами, емоціями, залежить рівень його осві­ченості й культури.

Mовний етикет (франц. etiquette — прикріплювати) — система стійких мовних формул для встановлення комунікаційного контак­ту між співрозмовниками, підтримання спілкування у виразній то­нальності відповідно до їхніх соціальних ролей і рольових позицій за офіційних і неофіційних обставин.