72.Розвиток кримінального права в хіх-хх ст.. Та пенітенціарної системи

Класична школа кримінального права

Класичною ця школа називається тому, що вона ґрунтувалася переважно на поло­женнях просвітницько-гуманістичної теорії та німецької класичної філософії.

Спираючись на ідеї Беккаріа, відомий представник цієї школи А. Фейєрбах (1775— 1833 рр.) сформулював важливі принципи кримінального права:

• немає покарання без закону;

• немає покарання без злочину;

• немає злочину без законного покарання.

Крім того, ним були розроблені такі кримінально-правові інститути, як склад злочи­ну, провина, замах, співучасть.

Покарання вчений підрозділяв на дві групи: покарання загрозливі та покарання за­подіювані. Мета перших — відраза страхом від злочину, мета других — демонстрація дієвості закону.

Свій значний внесок у формування класичної школи права зробив І. Бентам (1748—1832 рр.) — англійський юрист, філософ, ідеолог лібералізму, автор відомих робіт «Провідні основи кримінального кодексу для всіх держав» і «Роздуми про циві­льне кримінальне законоположення (твори англійського юрисконсульта)», котрі мали великий вплив на розвиток юридичної науки. Будучи представником філософії утиліта­ризму, він вважав, що за допомогою законодавства можна врегулювати поведінку лю­дей так, щоб вони були щасливі. Кримінальний закон, на його думку, повинен передба­чати таке покарання, що зробить злочин непривабливим (невигідним).

Теоретичним фундаментом для класичної школи кримінального права послужила німецька класична філософія. Сформульовані І. Кантом та Г. Гегелем філолофсько-правові конструкції свободи волі, злочинності й караності діяння вплинули на криміна­льне право. Свободу волі людини, тобто можливість усвідомлено й безперешкодно обирати лінію власної поведінки, І. Кант розглядав як основу відповідальності. Люди­на, котра скоїла злочин, повинна бути покарана відповідно до принципу таліону. Мета покарання, на думку философа, — це кара, адекватна скоєному злочинові. На думку Г. Гегеля, злочин є порушенням наявного буття волі в його конкретному змісті. Пору­шення права являє собою зло, шкоду, наприклад, якому-небудь видові власності чи майну. Гегелем ставилися питання про неосудність або зменшення осудності дітей, бо­жевільних, про винність особи, котра скоїла злочини у стані сп' яніння або почуттєвого спонукання.

Отже, класична школа кримінального права ґрунтується на таких принципах:

• немає злочину, немає покарання, не зазначеного в законі;

• кара (відплата) за зроблений злочин є головною метою покарання;

• свобода волі людини визначає її відповідальність за свої дії. Божевільний не має свободи волі, а тому не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності;

• жорстокість кримінального законодавства сприяє утриманню людей від злочинів. Класична школа кримінального права нерідко розглядається як учення про умовно-

правове діяння. Основна увага приділяється формально-юридичним конструкціям, точ­ному описові в законі всіх ознак злочину, в той час як особистість злочинця практично не враховується. Відповідно, прихильники класичної школи вважають, що карається злочинне діяння, а не людина (діяч), що його скоїла.