81.Суспільний лад Речі Посполитої

Складна обстановка в країні, падіння престижу Речі Посполитої як суверенної держави, посилення боротьби проти феодального і національно-релігійного гніту викликали певні зміни у суспільному ладі.

Перш за все, в суспільстві посилилося протистояння різних груп магнатів, магнатів та середньої і дрібної шляхти, шляхти і міщан, селянства і привілейованих станів, а також католицького та православного духовенства.

Соціально - економічна структура суспільства в Білорусі в цей період залишалася без кардинальних змін. Як і раніше зберігався феодально-кріпосної лад, але більш виразно стали провялятся капіталістичні відносини в надрах старого ладу. У товарно-грошові відносини більш інтенсивно включалися як пани, так і селяни. Які були змушені, щоб заплатити панові чинш грошима, продавати частину своєї продукції або йти на заробітки. У містах і панських маєтках почали виникати нові мануфактури. Будувалися нові дороги, мости. [7]

Шляхта Як і раніше панівним класом залишилася шляхта, яка у XVII-XVIII ст. отримали ряд привілеїв. Річ Посполиту часто називали "шляхетським державою".

Шляхта, прагнучи втриматися при владі і не тільки зберегти, але і розширити свої привілеї, ущемляє права міщан, позбавляючи деякі міста Великого князівства Литовського магдебурзького права за постановою Варшавського сейму в 1776 р. Шляхта як стан під впливом релігійної нетерпимості розпалася на два протиборчі табори - православну шляхту, з одного боку, і католицьку і уніатську шляхту, з іншого. [[8]]

Серед прав шляхти були: право на володіння землею, свобода від податей, мит, військового постою, право особистої недоторканності, право займати державні посади і вибирати короля. Що стосується обов'язків, то шляхта мала брати участь у шляхетському таборі і платити податки на військові потреби, але податі вона перекладала на селян. З 1696 р. шляхта ВКЛ остаточно зрівнялася в правах з польською щодо контролю над діяльністю вищих посадових осіб.

Шляхта ВКЛ, отримуючи привілеї від короля бачила, що якщо вона буде йти разом з польською шляхтою, то вона отримає ще більше прав. [[9]] Так воно і було. «Генріховскіе» артикули, які остаточно узаконювали систему шляхетської демократії, призначалися народам як «польскаму, так І літоўскаму ... І ўсіх ... зямель І правінций, што ўваходзілі ў Реч Паспалітую »[[10]]. Тому шляхта ВКЛ все більше поверталася до польського, а це значить до католицизму, польській культурі й мови. Це, у свою чергу, стримувало розвиток білоруської державності, культури, мови. Ополячення панівного класу на землях Білорусії у другій половині XVIII ст. призвело до такої ситуації, коли білоруському селянинові і городянину протистояв не тільки пан-гнобитель, але й представник іншого народу, віри, культури, мови.

Вже в другій половині XVII ст. стало ясно, що розширення шляхетської демократії при ослабленні центральної королівської влади веде до її передачі в руки магнатів, які економічно поневолювали шляхту, перетворюючи її в своє васальне оточення. Закон давав шляхтичу рівні права з магнатами на участь у державних справах, але на практиці економічна міць останніх повністю пригнічувала політичну свободу простого шляхтича.

Таким чином, роль великих магнатів в країні ще більше зросла. Вони займали вищі державні посади, по суті, були головною силою в країні. [[11]]

Духовенство Досить привілейоване становище займало духовенство, хоча його права поступово обмежувалися. Так, закон забороняв заповідати церкви нерухоме майно, обмежувалася юрисдикція церкви. Слід зазначити, що вище духовенство було органічно пов'язане зі шляхтою і для призначення на вищі церковні посади необхідно бути шляхтичем. Однак між статусом католицького, православного і протестантського духовенства було значне відміну, тому що до вищих органів влади могли входити тільки представники католицького духовенства.

Для вирішення релігійного питання в Речі Посполитої православне, уніатське й католицьке духовенство вдавався до допомоги іноземних держав, що давало привід останнім втручатися у внутрішні справи Речі Посполитої. Так, населення православної віри ВКЛ неодноразово зверталося до російського командування і навіть через посла російського до самій Катерині II з проханням захистити їх від домагань католицького і уніатського духовенства. Виниклий в Речі Посполитої «дессідентскій» питання послужив слушним приводом для втручання Росії у внутрішні справи Речі Посполитої. [[12]]

Селянство Соціальна структура селянства не зазнала кардинальних змін. Загальною тенденцією для всіх груп селян було зростання прямих і непрямих повинностей і зменшення земельних наділів. Цей процес торкнувся не тільки, приватновласницьких, але і королівських (державних) селян. При цьому, як правило, панщина в багатьох маєтках вже становила в ХVШ ст. 6 днів на тиждень. І, судячи з Люстрації Гродненській економії за 1790 р., тяглі селяни становили основну масу сільськогосподарського населення. Так, з 11559 димів тяглих було 9052, чиншові - 1653, холупних - 521, городніх - 214, а інших категорій димів було ще менше.

В кінці XVI ст. у ВКЛ остаточно оформляється кріпосне право. Селяни-кріпаки не могли розпоряджатися своїм майном без дозволу пана, вони стали об'єктом застави, купівлі-продажу феодал міг судити залежних селян.

Але і в сільському господарстві паростки буржуазних відносин пробивали собі дорогу. Багато магнати, прагнучи збільшити товарність своїх маєтків, переводили селян з панщини на грошовий оброк (чинш), що свідчило диференціації селянства і появи ринку робочої сили.

Але крім сплати чиншу селяни зобов'язані були своєчасно платити державні податки і збори, містити лікарні, поставляти рекрутів, лагодити дороги, доставляти пошту, перевозити військові команди і арештантів на вимогу місцевої влади.

Міське населення У містах зародження капіталістичних відносин проявилося у розвитку підприємницької діяльності і мануфактурного виробництва. [[15]] Наприклад, у другій половині XVIII ст. на 53 мануфактурах Білорусі було зайнято 2400 робочих [[16]]. Ці економічні процеси сприяли більш швидкому розшарування міського населення, загострення протиріч між міською верхівкою і рештою частини міського населення, яке несло на собі всі тяготи воєн і внутрішніх негараздів. Центральна влада неодноразово приймала постанови, за якими населення міст через їх руйнування під час воєн частково, або повністю на певний час звільнялося від сплати податків. У 1776 р. сейм постановив скасувати магдебурзьке право в містах, які не є центрами воєводства та повіту. Висновок. У суспільному ладі XVII - другій половині XVIII ст. відбулися зміни. Це такі зміни як посилення влади великих магнатів; зростання суперечностей у середовищі великих магнатів; подальше збільшення привілеїв шляхти; погіршення економічної та правової положень міського населення; різке загострення суперечностей у духовенстві та інші.