77. Суспільний устрій Рос.Імп.Кін XVIII-I пол..Хіх ст..

Головною особливістю суспільного устрою Росії доби абсолютизму було намагання держави піддати правовій регламентації статус кожного з чотирьох станів: дворянства, духовенства, селянства та міського населення.

Відбувалося розширення прав і закріплення привілеїв дворян. Основою їхнього стабільного правового становища було монопольне право на землеволодіння. Правда, на вимогу купецтва ще за часів Петра І (1721 р.) воно отримало право купувати у дворян селян із землями, але за обов'язкового використання праці селян на мануфактурах. Володіння землею давало феодалам право експлуатувати кріпосне селянство. Розширення дворянського землеволодіння відбувалося як за рахунок пожалувань з казенних і царських земель, так і за рахунок освоєння, колонізації окраїнних земель і насильницького захоплення селянських наділів. Дворянство перетворювалося на єдиний суспільний стан.

Станові реформи

У 60-ті роки XVIII ст. дворяни були звільнені від обов'язкової військової і державної служби. Розширювалися їхні права стосовно селян-кріпаків: поміщики отримали право висилати непокірних селян до Сибіру або навіть віддавати їх на каторжні роботи.

Найважливішим актом, який мав на меті консолідувати дворянський стан, закріпити його привілеї, було"Жалувана грамота дворянству" (1785 р.), підписана Катериною II. В ній підтверджувалося звільнення дворян від обов'язкової служби і закріплювалося право власності не лише на "поверхневу землю", але й на корисні копалини під землею.

Дворянам дозволялося мати фабрики і заводи в селах, займатися торгівлею. Вони звільнялися від особистих податей, розміщення війська на постій у їхніх маєтностях, тілесних покарань. Вони отримали право створювати свої станові організації - повітові та губернські дворянські зібрання, що ще більше посилило їхній вплив на місцевий державний апарат.

Відтепер дворянське звання розглядалося як невід'ємне і спадкове, яке поширювалося на всіх членів сім'ї. Підставою для позбавлення дворянського звання міг стати кримінальний злочин, який призвів до морального падіння злочинця. Дворяни отримували особисті права: на дворянський титул, на захист честі, звільнялися від тілесних покарань; майнові права: повне і необмежене право власності, виключне право володіти селами і землею, відкривати промислові підприємства, право придбання нерухомості в містах, право закордонної торгівлі тощо; судові права: особисті чи майнові права могли бути ліквідовані лише за вироком суду, дворяни підлягали лише дворянському суду.

Духовенство

Його правова регламентація посилилася в дробу абсолютизму у зв'язку з активним процесом підпорядкування церкви державі, її входженню до складу державного апарату. Духовенство традиційно поділялося на чорне та біле і було важливою політичною силою, володіло значною кількість землі і кріпосних селян. Ця власність захищалася відповідними "тарханними грамотами", які звільняли їх від повинностей і податків на користь держави. Біле духовенство несло повинності і сплачувало податки на користь чорного. Церковна адміністрація формувалася із представників чорного духовенства.

Селянство

Феодально залежні селяни складали основну масу населення. Вони поділялися на поміщицьких, державних, економічних, посесійних і двірцевих (удільних). Поміщицькі селяни, яких була переважна більшість, виконували на користь феодала різноманітні повинності: панщину, оброк тощо. Панщина іноді доходила до 5-6 днів на тиждень і, як правило, була поширена в чорноземних регіонах, де поміщику було вигідно використовувати труд селянина для обробітку своїх земель. Селяни нечорноземної зони платили, як правило, грошовий чи натуральний оброк.

Досить обтяжливими для кріпаків були рекрутські набори. Щорічно з 20 селянських дворів поставлявся один рекрут, який визначався за жеребом або направлявся самим поміщиком чи його управителем.

Щодо селян поміщики володіли широкими повноваженнями: розпоряджалися їхнім майном, здійснювали суд з дрібних кримінальних справ, переселяли селян у своїх маєтностях. Вони розпоряджалися селянами як своєю власністю: могли продавати їх, розлучаючи сім'ї, примушувати до вступу в шлюб, давати в заклад, обмінювати, дарувати, піддавати тілесним покаранням, віддавати в гамівні та арештантські будинки, відправляти в Сибір на поселення чи каторжні роботи. Відповідно до указу в 1767 р. селянам було заборонено скаржитися на своїх господарів під страхом тяжких тілесних покарань і каторжних робіт.

Становище державних селян було дещо кращим у порівнянні з приватновласницькими. Вони виконували різноманітні повинності і платили оброк державі Але їх не могли продати чи розлучити. Кількість державних селян скорочувалася у зв'язку з царськими пожалуваннями маєтностей феодалам.

Особливою була категорія посесійних селян. Як вже згадувалося, з 1721 р. купцям було дозволено купувати селян із землею і прикріплювати їх до мануфактур. Тут вони піддавалися жорстокій експлуатації.

У результаті секуляризації церковних земель з'явилася категорія економічних селян, які сплачували на користь держави грошовий оброк і перебували під управлінням церковних економій. Згодом вони увійшли до категорії державних селян.

Двірцеві (удільні) селяни належали імператорській сім'ї. їхнє становище було дещо полегшеним у порівнянні з іншими категоріями кріпосного селянства.

Міське населення Воно зростало кількісно, відбувався процес його станового поділу. За "Регламентом головного магістрату" (1721 р.), посадське населення поділялося на знатних городян, регулярних городян та "підлих людей" (міські низи). Відповідно до "Грамоти на права і вигоди містам" (1785 р.), міщани поділялися на шість розрядів: справжні міські обивателі, куди належали жителі міста, котрі мали в місті нерухомість; купці І, II та III гільдій; цехові ремісники; іноземці ті іногородні, які стали міщанами; імениті громадяни міста (капіталісти, банкіри, торговці, вчені, митці); посадське населення.

Кожен розряд мав свої права і привілеї. За загальним правилом, всі міщани повинні були платити подушну подать і виконувати рекрутську повинність. Але купці звільнялися від них, а торговці І та II гільдій - і від тілесних покарань. Замість рекрутської повинності можна було сплатити 500 рублів у казну відкупного. Міщани мали свій суд, органи самоуправління, дворянські зібрання тощо.