26. Салічна правда-памятка звичаєвого права франків

Джерелом права у франків були звичаї, постанови франкських королів законодавчого характеру (капітулярії). Завойова-не населення Галлії жило за римським правом.

Збірником звичаєвого права є Салічна правда, яка, очевидно, виникла у кінці V ст.

Салічна правда – це не звід законів і не кодекс, а фіксо-ваний перелік правових звичаїв. Здебільшого її статті присвя-чені злочинам проти особи і майна. Ці статті встановлюють покарання за крадіжку свиней, рогатої худоби, коней, собак, рабів, за підпал, ламання загорож. Салічна правда передбача-ла суворі покарання, великі штрафи (вергельди) за вбивство, тілесні ушкодження.

Покарання диференціювались залежно від становища правопорушника.

Салічна правда свідчить про існування у франків пережитків кривавої помсти. Якщо злочинець не може сплатити ви-куп за вчинене вбивство, то “він має заплатити своїм життям”. Проте кривава помста забороняється, якщо вбивство вчинене ненавмисно.

Основним покаранням був штраф, який визначався в со-лідах і динаріях (1 солід = 40 ден.). Вергельд (ціна людини) господареві вбитого раба становив 35 солідів. За вбивство напіввільного (лита) призначалась плата 100 солідів, вільного франка – 200, графа, королівського чиновника – 300 солідів. За вбивство графа при виконанні ним службових обов’язків вергельд потроювався.

Передбачалось покарання тих, хто ганьбив гідність франка (гл. ХХХ).

Статті Салічної правди охороняли і захищали життя та гідність жінки. За викрадання чужої дружини належало пла-тити штраф 200 солідів. Той, хто хапав вільну жінку за руку, кисть або палець платив 15 солідів, а, хто називав вільну жін-ку розпусницею – 45 солідів (гл. 20, 30 пар. 3).

Зобов’язання

За виключенням землі, всі інші речі могли бути предметом купівлі-продажу, обміну, дарування. Факт укладання таких угод досить часто фіксувався в документах.

Серед різних угод особливе місце належить позикам. Боргового рабства Салічна правда вже не знає. Але майнова відповідальність боржника стає дуже суворою. Після прострочки платежу кредитор тричі з`являвся до боржника (зі свідками), і з кожним разом сума боргу збільшувалась на три соліди. Конфіскація майна боржника здійснювалась графом.

Спадкове право

Рухоме майно син і дочка успадковували порівну. Але земля переходила тільки до сина. Тобто земля залишалась в одному і тому ж роді.

Едикт короля Хільперика (561 – 584 рр.) встановив, що за відсутності у померлого синів майно успадковують доньки, а коли і їх немає, то брат чи сестра померлого, але не “сусіди”, як це було раніше.

З розвитком приватної власності у праві франків з’являється інститут аффатомії, через який можна було внес-ти зміни у законний порядок успадкування. Аффатомія поля-гала у тому, що укладалась угода, за якої майно спадкодавця ще при його житті передавалось будь-якій особі.

Шлюбно-сімейне право

Стародавні звичаї германців дозволяли укладання шлюбу через купівлю дружини, але ще більш стародавні не виключали її крадіжки. Через купівлю чоловік набував владу над жін-кою. Після його смерті ця влада переходила до свекра, тому що викуп (плата) давався ним.

У час Салічної правди ці звичаї вже відмирали. Місце викупної плати зайняли речі або гроші, які чоловік приносив дружині у вигляді ранкового подарунку (у нагороду за не-винність). Вони залишались у сім’ї. Дружина мала принести в дім чоловіка посаг. Розлучення спочатку дозволялись, але з укріпленням християнства капітулярієм від 744 р. були забо-ронені.

Влада батька не була широкою. Його опіка закінчувалася при досягненні синами 12-річного або 14-річного віку.

Злочини проти приватної власності за Салічною правдою В цьому правовому документі ще немає однозначного поняття власності. До рухомих речей, які перебували у власності окремих осіб чи сімей, застосовувався термін «свій» (suus) на відміну від терміна «чужий» (alienus). Рухоме майно у франків безперешкодно відчужувалося, передавалося у спадок одному з членів сім'ї померлого або родичу з боку матері чи батька. Більшість приписів Салічної правди присвячені охороні права влас­ності на різні рухомі речі. У ній з усіма подробицями розглядаються випадки крадіжки великої рогатої худоби, а також вівць, кіз, собак, голубів, бджіл, свиней тощо.

Інакше закріплює Салічна правда право на землю, якою володіла сім'я, розрізняючи присадибну ділянку, орну землю і луки, ліси. Тут багаторазово згадується огороджена ділянка, при цьому передбачається значний штраф за підпалення і зруйнування огорожі. (Якщо хтось відріже 2 чи 3 прута, якими зв'язується вгорі огорожа, або зламає чи вирве 3 коли, засуджується до сплати 600 ден., що становить 15 сол.) Житлу в Салічній правді надається особливе значення. Сюди приходить кредитор, щоб витребувати борг у позивача, щоб викликати відповідача до суду. Караною великим штрафом (45—63 сол.) є не тільки крадіжка в межах будинку чи двору, а й звичайне проникнення на територію вілли після заходу сонця. (Якщо хтось зайде з метою крадіжки на чужий двір після заходу сонця і буде там захоплений, засуджується до сплати 1800 ден., що становить 45 сол.). Крадіжка з нападом і знищенням сторожових собак, вивезенням на возі значної частини домашнього майна тягне штраф у 200 сол., рівний вергельду за вбивство вільного. (Якщо хтось здійснить напад на чужу віллу, зламає там двері, переб'є собак і поранить людей або що-небудь вивезе звідти на візку, засуджується до сплати 8000 ден., що становить 200 сол.). Усе це свідчить про те, що присадибна ділянка перейшла у приватну власність.

В Салічній правді нічого не сказано про купівлю-продаж землі. Інститут спадкування землі тільки зароджувався. Земля передавалась у спадщину чоловічим нащадкам померлого (IX, 5). В титулі «Про алоди» навіть не ставиться питання — кому передавалася орна ділянка землі, якщо у померлого не було синів. Судячи з усього, вона ставала виморочним майном чи переходила до роду. Інакше вирішувалося це питання в VI ст. На підставі едикту короля Хільперіка (561—584 рр.) земля у спадщину могла переходити не тільки синам, а й дочкам, братам, сестрам померлого та ін. В цей же час окремі лугові та лісові ділянки переходять в алодіальну власність окремих осіб.

4. Злочини проти особи

Більша частина статей Салічної правди присвячена, якщо використовувати сучасну термінологію, злочинам і покаранням. Під злочином Салічна правда розуміє образу, шкоду, завдану особі чи майну іншого, порушення «королівського миру». Відповідно під покаранням розуміється відшкодування (композиція) за образу, за шкоду (faidus — ворогування, помста), своєрідний відкуп від можливої помсти з боку ображеного чи його родичів і штраф, сплачуваний за порушення «королівського миру» (fritus). Якщо порушник сплачував композицію потерпілому, він, як правило, не сплачував королю ніякого штрафу. Лише в деяких випадках частина чи уся композиція ішла до казни. Наприклад, граф, який брав участь у стягненні боргу шляхом конфіскації майна боржника, брав як штраф третю частину цього боргу. Вергельд за убитого ділився на дві частини: одна йшла синам убитого, інша — його найближчим родичам з боку батька або матері. І лише в тому випадку, якщо родичів не було, ця частина вергельду йшла до казни.

Водночас у Салічній правді виокремлюється ряд правопорушень, наближених до поняття злочину у власному розумінні цього слова, вже згадуються покарання у вигляді державної кари за вчинене, наприклад за посадові злочини графа, якщо він «насмілився взяти що-небудь понад законне» під час стягнення боргу або відмовився відновити «справедливість і правосуддя». Характерним є і покарання за ці злочини — смертна кара, якщо граф не зміг «викупити себе за стільки, скільки належить. Салічній правді містяться й непрямі вказівки на військовы злочини, наприклад дезертирство. Звичайна образа словом "дезертир» (XXX, 6. Якщо хтось звинуватить іншого в тому що він покинув у битві свій щит і не зможе це довести, засджується до сплати 120 ден., що становить 3 сол.) мала

Казуїстичний характер Салічної правди виключав чіткі формулювання загальних положень, які стосувалися б усіх злочинних дій. Проте аналізуючи деякі конкретні склади злочинів, можна дійти висновку, що у франків вже існувало поняття форм вини — умислу і необережності, замаху на злочин, співучасті, обставин, що обтяжують або пом'якшують злочин. Так, «необережне» завдання вільним шкоди тварині іншої людини передбачало звичайне відшкодування шкоди її господарю (IX, 3). Обставиною, що пом'якшує вину, було у цьому разі зізнання особи, яка завдала шкоди. Злий умисел, шкода, завдана «з ворожості чи підступності», мали наслідком більш високий штраф.

У той же час у Салічній правді вже містилася відповідальність навіть за відсутності вини, коли, наприклад, покаранню підлягають усі, хто був на місці ґвалтування жінки «гуртом», якщо вони були у цьому «гурті» і не знали про скоєння насилля (XIII, 10, приб. 5). Співучасник, який здійснив замах на злочин, чи просто особа, яка має намір вчинити злочин, каралися, як правило, менш суворо, ніж виконавець злочину. Разом з тим особа, яка підбурювала до крадіжки чи вбивства за допомогою підкупу, каралася суворіше, ніж виконавець злочину (XXVIII, 1—3).

Однією з обставин, що обтяжують злочин, було порушення загальновизнаних понять честі — напад на людину, яка спить, жінку, дитину, глум над трупом. Пограбування викопаного трупа каралося штрафом в 200 сол., в той час як відкритий напад на вільного франка з метою пограбування — 63 сол.

Багаторазово збільшувався вергельд за життя королівського дружинника під час воєнних походів, а також за вбивство представника католицького духовенства. Якщо раб або літ вбивали вільну людину, то вбивця віддавався родичам вбитого в рахунок половини вергельду, другу половину сплачував його господар. Потрійний вергельд за вбивство жінки пов'язувався в Салічній правді з її здатністю народжувати дітей. Якщо жінка не могла народжувати дітей, вергельд становив 200 сол. Вагітність жінки збільшувала вергельд до 700 сол. (Якщо ж хтось нанесе побої вільній вагітній жінці і якщо вона помре, засуджується до сплати 28 тис. ден., що становить 700 сол.

В Салічній правді докладно перелічені також різні види тілесних ушкоджень, побоїв, образ словом або дією. Штрафи за завдання тілесних ушкоджень варіювалися від 200 до 9 сол.; 200 сол. передбачалося за кастрацію чоловіка; 100 сол. встановлю­валося за ряд каліцтв, нанесених одночасно, і за ушкодження язика, що позбавляло людину здатності говорити. В переліку ті­лесних ушкоджень згадуються і вибите око, і відірване вухо, і той чи інший відірваний палець. Наприклад, за палець, «яким натягують лук», встановлювався штраф в 35 сол. і лише 9 сол. — за четвертий палець. (§ 1. Якщо хтось покалічить руку чи ногу іншому, позбавить його ока або носа, засуджується до сплати 4 тис. ден., що становить 100 сол.

Салічній правді були відомі й такі злочини, як викрадення вільних людей (§ 1. Якщо хтось зв'яже без вини вільну людину, засуджується до сплати 1 тис. 200 ден., що становить 30 сол. § 2. Якщо ж він цього зв'язаного відведе куди-небудь, ... засуджується до сплати 1 тис. 800 ден., що становить 45 сол. Приб. 3-тє. Якщо хтось підступністю або силою відіб'є у графа зв'язану людину, повинен сплатити ціну свого життя), викрадення рабів (X, § 1. Якщо хтось вкраде раба... засуджується до сплати 1 тис. 200 ден., що становить 30 сол. Приб. 4-те. Якщо хтось вкраде рабиню, платить 35 сол.; а за виноградаря, коваля, тесляра, конюха, який коштує 30 сол., якщо буде доведено, засуджується до сплати 2 тис. 880 ден., що становить 72 сол.), що прирівнювалося до крадіжки коня або запряжної тварини, під-палення будинку, комори, клуні, зруйнування чужого будинку, ламання огорожі, самовільного використання чужої речі.

Особливу групу становили злочини проти моралі. До них належали як «насилля над вільною дівчиною», яке каралося штрафом у 63 сол., так і сожительство з нею «з її доброї волі», що каралося штрафом у 45 сол. (§ 1. Якщо хтось скоїть насилля над вільною дівчиною, засуджується до сплати 62,5 сол. § 2. Якщо ж хтось матиме стосунки з вільною дівчиною з її доброї волі, за взаємною згодою, засуджується до сплати 1 тис. 800 ден., що становить 45 сол.). Говорячи про покарання, слід відзначити чітко намічену тенденцію майже повної заміни штрафами усіх старих покарань родового устрою. Штраф мав запобігти кровній помсті, самосуду, тривалим суперечкам серед франків, небажаність яких посилювалася їх відносною нечисленністю серед підкорених галло-римлян. Деякі статті Салічної правди прямо давали відсіч самосуду, наприклад, каралася спроба самовільно увести чужу худобу, яка спричинила потраву полю, відібрати свою тварину у власника без суду у разі «переслідування по сліду» злодія (XXXVII) Салічна правда передбачає також такий вид покарання, як вигнання з общини або оголошення людини поза законом. Такій людині не можна було давати їжу і притулок, навіть дружина і батьки штрафувалися за допомогу їй. Смертна кара через повішення, колесування застосовувалися як покарання в основному до рабів. Вона прямо приписувалася лише в окремих випадках за злочини, скоєні вільними, наприклад, у разі підпалення або неявки після виклику до суду без поважних причин, у разі вищезазначених злочинів графа та ін