Розділ 1 зміст та обсяг поняття повторності злочинів

1.1. Ознаки повторності злочинів та її поняття

У літературі з кримінального права є окремі визначення поняття повторності злочинів. Під повторністю злочинів в широкому сенсі слова розуміють випадки вчинення нового злочину особою, яка раніше вчинила який-небудь злочин, якщо при цьому не погашені юридичні наслідки попереднього діяння [18, с. 14].

Термін «повторність» утворений від дієслова «повторювати», «повторити», тобто зробити що-небудь в другий або черговий раз, що в кримінально-правовому сенсі означає зробити друге, третє правопорушення і більше. Отже, головною ознакою поняття повторності є її кількісно-якісна характеристика. Вона визначає юридичні, соціальні і інші сторони повторності (соціальний аспект злочину, особисті якості його суб'єкта, об’єктивні чинники вчинення правопорушень і т.д.), вона повинна визначати і кримінально-правові поняття, що відображають її особливості в названих і інших аспектах, оскільки за інших рівних умов саме кількість вчинених злочинів може вплинути на кваліфікацію скоєного і вибір винному міри покарання. Кількісна сторона повторності має таке ж значення, як, наприклад, дія (бездіяльність) в об'єктивній стороні складу злочину, без якої, як відомо, неможливе жодне суспільно небезпечне діяння. В ній закладений ступінь суспільної небезпеки скоєного і особи злочинця. З цих загальних положень повинна виходити нормотворча діяльність законодавця і судово-слідча практика [17, с.73-74].

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Кримінального кодексу України (далі – КК України) повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу.

Повторність – самостійна форма множинності злочинів, якій притаманні специфічні ознаки. Вона передбачає передусім здійснення декількох (двох або більше) злочинних діянь, які віддалені між собою у часі. Це означає, що злочини, які утворюють повторність, повинні бути віддалені один від одного певним, хоч би незначним, проміжком часу [17, с.24]. Такий висновок випливає також із змісту ч.4 ст. 32 КК України, яка вказує, що повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підстави, встановленими законом, або якщо судимість за цей злочин було погашено або знято.

Проміжок часу між злочинами може бути нетривалим, однак завжди таким, щоб була можливість відрізнити один злочин від іншого. Хоча це відрізок часу не може бути настільки довгим, щоб між вчиненими злочинами втрачався будь-який зв’язок і спадковість. Саме тому в кримінальному праві існує положення, згідно з яким закінчення визначеного законом строку після вчинення першого злочину дає підстави не визнавати новий вчинений злочин як повторний (ст. 49 КК України «Давність притягнення до кримінальної відповідальності»).

За загальним правилом повторність утворюють як юридично тотожні злочини так і однорідні злочини.

Це прямо передбачено частинами 1 та 3 ст. 32 КК України, які визначають, що:

ч. 1. – Повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу...

ч. 3. – Вчинення двох або більше злочинів, передбачених різними статтями цього Кодексу, визнається повторним лише у випадках, передбачених в Особливій частині цього Кодексу.

Така повторність, наприклад, передбачена приміткою до ст. 185 КК України, яка визнає для злочинів проти власності повторність не тотожних, а однорідних злочинів, вказуючи, що «у статтях 185, 186, 189-191 повторним визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цими статтями або статтями 187, 262 КК України».

Повторність однорідних злочинів у цих випадках зберігається з реальною сукупністю злочинів. Тому в таких випадках вчинення двох або більше однорідних самостійних злочинних діянь одночасно утворює і повторність, і сукупність злочинів. Так, наприклад, умисне вбивство, вчинене особою, що раніше вчинила умисне вбивство, потрібно кваліфікувати як за ч. 1ст.115 КК України, так і за п. 13 ч. 2 ст.115 цього Кодексу; крадіжка майна, яка вчинена винним, що раніше вчинив привласнення майна шляхом зловживання посадовим становищем, повинна кваліфікуватися за ч. 2 ст.185 КК України і відповідною частиною ст.191 Кодексу.

Для повторності, як самостійної форми множинності злочинів характерно, що два або більше злочинних діяння вчиняються до постановлення вироку за одне з них.

Іншими словами, всі злочини, які утворюють повторність, повинні бути вчинені до засудження винного за одне з них [13, с. 31].

Однак у теорії кримінального права і судовій практиці поняттю повторність злочинів надається більш широкий зміст. Більшість криміналістів вважає правильним положення, згідно з яким для повторності не має значення, притягався чи ні винний до частині кримінальної відповідальності за раніше вчинений злочин. Таке поняття повторності злочинів визнається і судовою практикою. Так, наприклад, Пленум Верховного Суду України в постанові від 23 грудня 1992 року № 12 «Про судову практику у справах про корисливі злочини проти приватної власності» роз’яснив, що розбій визнається повторним і кваліфікується за ч. 2 ст. 142 КК України лише тоді, коли винна особа раніше вчинила розбій з метою заволодіння державним, колективним чи приватним майном (статті 86, 142 КК України), бандитизм (ст.69 КК України), а також злочини, передбачені статтями 86-1, ч.2 ст. 223, ч.3 ст. 229-3 КК України, якщо вони вчинені шляхом розбою, і була засуджена за це (за умови, що ця судимість не була знята чи погашена), або притягується за такий злочин до відповідальності по даній справі (п. 24 в редакції КК України 1960 р.).

Виходячи з вищенаведеного, повторність злочинів може бути диференційована на два види:

• повторність тотожних злочинів, за жоден з яких винний раніше не притягався до кримінальної відповідальності, і

• повторність однорідних злочинів незалежно від того, чи притягався, чи ні винний до кримінальної відповідальності за раніше вчинений однорідний злочин [25, с. 37-38].

Однак при другому варіанті повторність буде відсутня, якщо:

1) судимість за раніше вчинений злочин була знята або погашена в передбаченому законом порядку;

2) якщо на момент вчинення особою нового злочину минули строки давності притягнення до кримінальної відповідальності за раніше вчинений злочин;

3) якщо за раніше вчинений злочин особа була звільнена від кримінальної відповідальності у встановленому законом порядку.