13.Культура Київської Русі та Галицько-Волинського князівства.

Церква справляла величезний вплив на культуру Київської Русі. Спорудження одного лише храму — славетної Софії Київської — є безпосереднім підтвердженням того, наскільки всеохоплюючим був вплив церкви на мистецтво. У Київській Русі було понад 60 ремісничих професій. Для культури Русі важливе значення мав монументальний живопис-мозаїки та фрески. Важливими пам’ятками цієї доби були билини,казки, перекази про славні справи русичів. Серед музичних інструментів найпопулярнішими були труби,барабан,дудки.

Галицько-Волинське князівство в силу свого європейського католицизму і православ'я. Провідну роль у культурному житті країни займала Волинь, а саме місто Володимир. Другим за значенням культурним центром був Галич, відомий своїм митрополичим собором, церквою св. Пантелеймона, а також пам'ятками письменства — Галицько-Волинським літописом та Галицьким євангелієм. До найбільших і найвідоміших монастирів князівства входили . Обр.мистецтво князівства знаходилось під сильним впливом візантійського.

14.Населення території України в період зародження та розвитку родового ладу

В Україні виявлено близько 30 стоянок людей того часу: біля села Королеве (Закарпаття), міста Амвросіївка (Донецька обл.) та ін. Основне знаряддя праці — ручне рубило, яке вироблялося з каменю. В багатьох печерах, в яких проводилися розкопки, зустрічаються поховання у відповідності з певними релігійними віруваннями.В межах України відомо близько 800 пізньопалеолітичних памґяток-поселень. В цей період склався родовий лад, коли люди об єднувалися в племена.У середньокамґяну добу — мезоліт (9-6 тис. до н.е.) — сформувався сучасний клімат . У межах України можна виділити три групи мезолітичних племен: полісько-північну, наддністрянську і степову, які дещо різнилися між собою побутом та звичаями .

Завершальною стадією кам’яного віку була епоха неоліту (новий кам’яний вік), котра тривала з VI по 111 тис. до н.е. В цей час виникло виробництво ліпного глиняного посуду без гончарного круга.IV-III тис. до н.е. — час переходу від камґяного періоду до доби металів, що отримав назву енеоліт (мідно-камґяний вік .Найвищого розвитку цивілізації досягли племена, які жили в межиріччі Дністра і Дніпра в IV-III тис. до н.е. Культура цих племен отримала назву Трипільської

16.Питання походження та прабатьківщини слов ян

"Дунайська гіпотеза", Вперше її висунув у середині XI ст. літописець Києво-Печерської лаври Нестор. У "Повісті временних літ" він починає слов'янську історію саме з Подунав'я: «Звідки пішла земля Руська, і хто в ній почав спершу княжити, і як Руська земля постала?»: «По довгих же часах сіли слов'яни по Дунаєві, де єсть нині Угорська земля і Болгарська. Од тих слов'ян розійшлися вони по землі і прозвалися іменами своїми, [од того] де сіли, на котрому місці.Свого подальшого розвитку та нового обґрунтування "дунайська гіпотеза"

набула в працях російських та інших слов'янознавців XIX ст. її прихильники обстоювали тезу, згідно з якою праслов'янська спільнота зародилася безпосередньо на Дунаї — в епіцентрі формування індоєвропейських мов у бронзовому віці. Під час міграції носіїв цих мов праслов'яни рухалися від Дунаю, а потім, в епоху "Великого переселення народів", повернулися.

У XVIII ст. певного поширення набула «теорія азійського походження слов'ян», її автори намагалися довести, що слов'янські племена з'явились у Європі лише під час "Великого переселення народів", разом з гунами, аварами, булгарами та іншими тюркськими народами. Однак уже в першій половині XIX ст., після виходу праць видатного словацького історика-славіста П. Й. Шафарика ця концепція була спростована. Він переконливо довів, що слов'яни є автохтонами Європи, одним із корінних ("домашніх") народів. П.Шафарик навів докази того, що окремі слов'янські мови з'явилися не раніше середини 1 тис. н. еУ XX ст. виникла "привісельська концепція" знаходження прабатьківщини

слов'ян, прихильники якої спирались на відомості про венедів (венетів) античних авторів І—II ст. н. е. У середині XX ст. польські вчені висунули " віслоодерську концепцію" слов'янської прабатьківщини. Суть її пов'язана з носіями лужицької культури, яка охоплювала більшу частину Польщі, поступово поширюючись на Східну Німеччину, Чехію, Словаччину та Західну Україну. Певною модифікацією попередніх гіпотез слід вважати концепцію українських учених В. Д. Барана та ін. її автори стверджують, що формування культурно-етнічного слов'янського простору вже у середньовіччі проходило через певні попередні етапи, перехрещувалося з іншими етнічними спільнотами та культурами. Водночас виникнення зарубинецької культури розглядається як свідчення того, що в процес етногенезу слов'ян було втягнуте наддніпрянське населення, серед якого на той час переважали іранський та балтійський етнічні компоненти.

.