Глава 2. Основи вчення Конфуція

Конфуцій вважав, що моральність становить головну основу поведінки людини, і тому оцінював людей, насамперед з моральної точки зору. На його думку, всі люди за своєю природою близькі між собою, але їм притаманні різні звички. Одні стають добрими і моральними, а інші - дурними і злими. Людей вищої чесноти Конфуцій називав «шляхетним» і протиставляв їм «низьку людину», позбавлену цієї якості.

«Шляхетна» людина, вважав він, повиннна постійно самовдосконалюватися, виправляти свої помилки, дотримуватися ідеальних правила, або «норм поведінки». Вони існували в китайському суспільстві задовго до Конфуція і представляли собою встановлені звичаями зразки того, як треба чинити у всіх випадках життя в залежності від положення людини в сім'ї та суспільстві.

Характеризуючи вчення Конфуція, необхідно підкреслити, що він особливо виділяв дві чесноти, якими повиненна володіти людина, - борг (чи справедливість) і гуманність (або людинолюбство). Борг - це безкорисливе внутрішнє спонукання людини находити в кожному випадку моральне. Борг регулює відносини між государем і підданими, наказує людям, щоб вони не порушували громадського порядку, не виступали проти правителів. Гуманність - це любов до людей: бути в змозі дивитися на інших як на самого себе.

Конфуцій і його послідовники вважали, що в першу чергу треба любити своїх родичів, а потім вже всіх інших. Тому синівська шанобливість і братська любов розглядалися ними як важливі сторони поняття гуманності. Діти повинні бути слухняними і поважати батьків; ті, в свою чергу, - любити дітей і проявляти по відношенню до них поблажливість; молодші брати зобов'язані служити старшим. Лише приблизний син і брат можуть бути хорошими підданими. У відносинах між друзями важливі прямота і чесність, тоді дружба облагороджує їх, допомагає здобувати знання і морально удосконалюватися.

Конфуцій вважав, що виховання та освіта для людини так само необхідні, як добування матеріальних засобів до існування. Конфуцій висловив свого роду формулу: «Шу - фу - цзяо» (народ - багатство - виховання). Іншими словами, спочатку люди повинні стати ситими і одягненими, мати прожитковий мінімум, після чого слід здійснювати їх виховання. Конфуцій висловлював ідею «малого благоденства» - «сяокан», згідно з якою правитель зобов'язаний дбати про забезпечення народу одягом і харчуванням.

Конфуцій вважав, що правителі повинні дбати про освіту народу, для цього слід розширювати мережу шкіл та інших навчально-виховних закладів. Система освіти Стародавнього Китаю складалася з казенних шкіл різних ступенів, які містилися владою, і в яких в якості вчителів виступали головним чином чиновники високих рангів. Казенні школи практично були недоступні представникам простого народу, чиїм долею вважалася важка фізична праця. У них навчалися в основному діти аристократії і багатих китайців.

Він виступав проти дискримінації в навчанні та вихованні і створив першу в Китаї приватну школу, в яку могли надходити всі люди незалежно від їх соціального стану. Проф. Кун Течен підкреслює, що, надавши своїм учням рівні можливості, Конфуцій почав проводити в життя ідею загальної освіти. Він першим став навчати простолюдинів, стверджуючи, що «в навчанні не повинно бути відмінності між людьми». Його цікавило не походження учнів, а вони самі як особистості.

Свою школу Конфуції заснував у столиці царства Лу. Вона призначалася не для маленьких дітей, а для молодих допитливих розумів того часу. Конфуцій брав в число своїх учнів тих, хто дійсно прагнув до знань, незалежно від їх соціального походження. Навчання і виховання відбувалося в процесі невимушених, вільних бесід, часто носили евристичний характер. Конфуцій спостерігав за своїми учнями і вивчав їх, постійно перебував з ними в контакті, проводячи заняття навіть під час подорожі. Під освітою як суспільним явищем Конфуцій розумів єдність двох процесів: виховання і навчання. При цьому виховна сторона у нього превалює, оскільки основна мета освіти - це духовне зростання особистості, її вдосконалення до ідеалу благородного. Знання культурного характеру Конфуцій ставив на друге місце, однак він виступав за встановлення зв'язку морального виховання з розумовим.

Конфуцій постійно спостерігав за своїми вихованцями, добре знав їх інтереси, особливості та здібності, що дозволяло йому здійснювати індивідуальне виховання і навчання. Часто на одні й ті ж питання, задані різними учнями, він давав різні відповіді.

Багато китайських дослідників історії педагогіки відзначають, що метод обліку індивідуальних здібностей учнів бере свій початок саме від Конфуція: він дуже цінував ті чи інші якості своїх вихованців і прагнув розвивати їх природні задатки та здібності. Це дає підставу стверджувати, що Конфуцій є творцем першої в Китаї авторської школи. Практикуючи метод обліку індивідуальних здібностей учнів, Конфуцій, тим не менш, пред'являв всім їм одна загальну вимогу: стати ідеальними з точки зору його вчення людьми, носіями вищих моральних якостей. Конфуцій змушував усіх вдумливо ставитися до навчання, був затятим противником зубріння і механічного заучування. Він висунув тезу про необхідність взаємозв'язку навчання і мислення. «Вчення без роздуми марно, але й роздуми без навчання небезпечно» (Лунь Юй)

Конфуцій намагався бути зразком для своїх учнів. Особистий приклад вчителя він розглядав як важливий і ефективний метод виховання і навчання. Цим він підкреслював важливість керівної ролі педагога в навчально-виховному процесі.

Педагогічні ідеї Конфуція, його інтерес до людської особистості визначали зміст освіти, який він пропонував своїм учням. Основний зміст традиційної освіти зводилося до вивчення «шести мистецтв»: читання, рахунки, музика, етикет, стрільба з лука та управління конем.

Після визнання конфуціанства панівною офіційною ідеологією (II ст. До н.е.) етичні ідеї Конфуція протягом більше 2 тис. років визначали характер і зміст освіти в Китаї. Однак його шанувальники серед панівного класу з часом остаточно витравили з його педагогічних ідей всі їхні переваги: прагнення навчити учнів самостійно міркувати і мислити, індивідуальний розвиток здібностей і схильностей, повагу особистості учня та ін.

Конфуцій вірив в небезмежні можливості людини і, відштовхуючись від цієї віри, завжди прагнув сприяти поширенню знань. Принципи його епістемології в основному зводився до тези: «Коли знаєш, вважай, що знаєш; коли не знаєш, вважай, що не знаєш, - це і є знання ».

Благо людини - найвища мета і цінність в доктрині Конфуція. Але його гуманізм дуже мало був схожий на європейський гуманізм часів

Відродження. Зовсім навпаки, люди в конфуціанстві - не суб'єкт, але, перш за все об'єкт - об'єкт турботи, управління, настанови. Патерналізм Конфуція цілком вписувався в традицію і влаштовував можновладців, як і влаштовував їх звеличений їм культ предків і мудреців.

Афоризми, конкретні повчання та доктрини Конфуція дозволяють зробити висновок, що по своїй натурі Великий Учитель був не стільки консерватором-традиціоналістом, скільки новатором чи не радикального плану. Метою його було перетворити Піднебесну, причому ідеалом для нього було не неясне у своїх обрисах майбутнє, але дуже зрозуміле всім і майстерно звеличення в спеціально розроблених соціально-політичних та етико-адміністративних конструкціях Світле Минуле древніх мудреців. Втім, навмисний акцент на традицію не повинен затьмарити ту безперечну обставина, що на ділі традиція використовувалася в конфуціанстві лише в якості форми.

Звичайно, цій доктрині надавалося величезне значення, вона була елементом ритуалу і церемоніалу, основою соціального порядку. Але при всьому тому головним було все ж те, чим і як заповнена форма. А заповнювалася вона не тільки патерналізмом і культом древніх, але й високою моральною позицією відповідальних за долі людей і покликаних керувати ними старших, безкомпромісністю в моральних принципах, ясно декларованим прагненням до знань і постійного розвитку. І саме тому Конфуцию вдалося, хай не за життя, домогтися того, що рідко випадало на долю мудреців-реформаторів: за його моделі став розвиватися Китай. Ідеалом конфуціанства є створення гармонійного суспільства по древньому зразком, в якому всяка особистість має свою функцію. Гармонійне суспільство побудоване на ідеї відданості - лояльності у відношенні між начальником і підлеглим, спрямованої на збереження цього товариства. Конфуцій сформулював золоте правило етики: «Не роби людині того, що не бажаєш собі».