3.2. Відображення давньокитайських вірувань в конфуціанстві.

Всі три елементи - культ Неба, культ духів і культ душ померлих-знайшли своє місце в конфуціанської вченні.

Наприклад, типово язичницький обряд «годування» душ померлих наводиться серед рекомендацій Конфуція: «Коли батьки помруть, належить поховати їх відповідно до ритуалом і приносити їм жертви» (Лунь Юй, 2.5); також йдеться про те, що слід почитати духів, неодноразово згадується про необхідність пізнавати і шанувати волю Неба.

Для Конфуція це були не абстрактні «приписи для інших», а невід'ємна частина його досвіду, чому і неможливо погодитися з тими, хто каже, що «він був агностиком». Повідомляють, що він «приносив жертви предкам так, наче вони були живі; приносив жертви духам так, немов вони були перед ним »(Лунь Юй, 3.12). Розповідають, що, «під вpемягpози і бypі він завжди змінювався в особі (вказав благоговійний стpахпеpедвозмyщеннимHебом)» (Лунь Юй, 10.16), а в один з найдраматичніших моментів свого життя, коли його оточили ворожі жителі князівства Куан, слова Конфуція були присвячені Небу , саме його волі він звірявся себе. Він тоді сказав учням: «Якби Небо дійсно хотіло, щоб культура загинула, воно не дало б мені стати причетним до неї. Якщо ж Небо не хоче погубити культуру, що можуть мені зробити куанци? ». Також доречно згадати, що в якості однієї з основних віх свого життя Конфуцій зазначав: «У п'ятдесят років я пізнав волю Неба» (Лунь Юй, 2.4).

Отже, Конфуцій сприйняв і культ Неба, і культ духів, і культ предків, однак ставлення до цих трьох складових у нього було неоднаковим. Наскільки ні нечисленні його висловлювання з власне релігійних питань, але через них він зумів розставити особливі акценти в традиційних китайських віруваннях.

Конфуцій схвалював і заохочував ритуали, пов'язані з принесенням жертв душам померлих, -для нього це було одним з виразів чесноти синівської шанобливості. Але він обмежив цю релігійну практику тільки родичами самої людини, заявивши, що «приносити жертви духам несвоїх предків-прояв лестощів» (Лунь Юй, 2.23).

При цьому, хоча Конфуцій не тільки визнавав обряди, присвячені духам, але і сам в них брав участь, цілий ряд його висловлювань спрямований на те, щоб відвернути увагу своїх учнів від світу духів і спілкування з ними.

За його словами, мудрість полягає в тому, щоб, «шануючи духів, але триматися від них подалі» (Лунь Юй, 6.20). Навіть те саме висловлювання, яке зазвичай призводять як підтвердження відсутності релігійності у Конфуція - «Не навчившись служити людям, чи можна служити духам?» - Насправді стосується не «релігії взагалі», а конкретно практики шанування духів.

Ніде серед висловлювань Конфуція ми не зустрінемо подібних тверджень стосовно до Неба. Навпаки, він намагався затвердити в них шанування Неба.Іменно з цим він пов'язував досягнення проголошеного ним ідеалу благородного чоловіка: «Не знаючи волі Неба, не можна стати благородним чоловіком» (Лунь Юй, 20.3). «Шляхетний чоловік ... боїться веління Неба ... Низький людина не знає веління Неба і не боїться його» (Лунь Юй, 16.8).

Свої вчинки він співвідносив з цим вищим мірилом - Небом, тому, наприклад, почувши докір за те, що завдав візит віч з сумнівною репутацією, Конфуцій відповів: «Якщо я поступаю неправильно, Небо відкине мене!» (Лунь Юй, 6.26) .Коли він ще був чиновником, і хтось запропонував йому хабар зі словами «ніхто не дізнається», Конфуцій сказав: «Я знаю, ти знаєш, Небо знає. Хто не знає? »

У цьому оповіданні видно то ж розуміння Неба як всевидючого судії, що і в древніх рядках: «Постійно май страх перед гнівом Неба ... Бійся, що Небо змінить все долі людей ... державн Небо - це сяюче світло, де б ти не йшов, від нього НЕ сховаєшся ... Усюди безпутність твоє осяє і знайде! »(Ши Цзін, III.II.5).

Вважаючи, що Небо премудро керує всім на землі, і довіряючись йому, Конфуцій не турбувався про долю свого вчення: «Якщо моє вчення проводиться в життя, на те воля Неба, якщо моє вчення відкидається, на те воля Неба ...» (Лунь Юй, 14.36). Ще один учень почув від нього такі слова: «Той, хто наніс образу Небу, не може звертатися до нього з проханнями» (Лунь Юй, 3.13).

Що ж саме розумілося під «Небом»? Воно описується як створила все, що управляє всім, знаюче все, справедливе, карати порок і винагороджувати добродетель.Некоторие релігієзнавці вважають, що конфуціанське «Небо - НЕ божество, але всюдисуще світове початок, приховане і невизначене ... зберігає порядок». Мабуть, це справедливо для пізнього конфуціанства, але в ранньому конфуціанстві по відношенню до Неба застосовуються такі характеристики, які дають всі підстави вважати, що Небом позначався Верховний Бог.

Китайці знали про Всевишнього Бога не менше, аніж знають інші язичницькі народи. Конфуціанство підкреслило важливість почуття поваги до Нему.В конфуціанських текстах Небо описується в особистісних виразах, але при цьому абсолютно відсутня ідея особистих стосунків з ним. Це, мабуть, і дає привід деяким дослідникам інтерпретувати «тянь» як безлику божественну силу. Серед послідовників Конфуція наступних століть були як ті, хто вважав, що Небо чує звернені до нього прохання й відгукується на них, так і ті, хто вважав, що воно лише дало початок всьому в світі і встановило принципи, відповідно до яких все відбувається.

Найбільший систематизатор конфуціанства ДунЧжун-шу (176-104 рр. до н.е.) як і раніше сприймав Небо як Верховного Бога, який створює всі, керує всім і ставить правителів у відповідності зі своїми замисламі.Согласно ДунЧжун-шу, людська природа є «створення Неба», і людині «слід стримувати свої бажання і придушувати свої почуття, і тим прийти у відповідність з Небом. «Те, що заборонено Небом, нехай забороняє і тіло». І «коли шляхи людини і Неба взаємно узгоджені, то людина досягає успіху спільно з Небом і спільно з Небом управляє своїми справами» .Воспріняв концепцію взаємодоповнюючих протилежностей інь-ян, ДунЧжун-шу поєднував її з вченням про Небо. За його думки, «Небо рухає обома началами: темним - інь і світлим - ян ... Небо має заборони, що накладаються їм на рух інь і ян».

Як і для Конфуція, для ДунЧжун-шу зіткнення з духами - негативне явище. Він пояснює, з чим воно пов'язане: коли людина не налагодив належне управління собою, у нього виникають пориви люті й обурення. Такий стан спричиняє небезпеки і труднощі, і людина потрапляє у владу обставин і випадків. У цій ситуації він входить в зіткнення з духами і стикається з непередбачуваним.

Однак пізніше, в середньовічному нео-конфуціанстві, уже відсутнє сприйняття Неба як Верховного Бога-Творця, і на перший план виходять інші категорії, насамперед «син» (природа), а традиційні конфуціанські поняття переосмисляются в світлі нової проблематики.

Для Чжу Сі (1130-1200 рр. По Р.Х.), найвизначнішого представника нео-конфуціанства, Небо вже не є позначенням чого-небудь божественного: «Нехай Небо і Земля величезні, для нас важливо, що вони, будучи речами, що володіють фізичною формою, дають життя людям і іншим речам »(Жень у Чжисінь, II.2.14). У Ван Янміна (1472-1529 рр.), Представника іншого великого течії в нео-конфуціанстві, чимало містики, почерпнутою з даосизму, -він навіть говорив, що «в серці у кожного прихований сам Конфуцій, який в мить, коли явним стає, руйнує всі шори ». Але від сприйняття Неба як Бога Ван Янмін, мабуть, так само далекий, як і Чжу Сі.

Повертаючись до Конфуція, потрібно сказати, що, хоча він і заявив, що в «п'ятдесят років пізнав волю Неба», але не поширювався про це докладно і не характеризував це як небесне одкровення, як акт діалогу з Богом.Что ж малося на увазі під «волею Неба», яку пізнав Конфуцій і без пізнання якої, за його словами, ніхто не може стати благородним чоловіком? Неважко здогадатися, що це - саме вчення Конфуція. За всіма його міркуваннями про сімейні та державних відносинах, про людяність і моральності стоїть авторитет божественного Неба.

Релігійне обгрунтування стоїть за всіма основними приписами конфуціанства. Людина повинна шанувати і слухатися правителя не тому, що у того в руках зосереджена реальна влада, а тому що правитель - «син Неба», правлячий відповідно до його волею. Говорячи про чесноти синівської шанобливості, конфуціанські тексти вказують, що людина повинна шанувати батька тому, що батько - це Небо для сина. І так, приводячи своє життя у відповідність з ритуалом, з конфуцианскими вимогами, людина, по думці китайського мудреця, починав жити в гармонії з Богом.

Саме ця відсилання на божественний авторитет надавала вченню Конфуція особливий статус в очах послідовників. Воно сприймалося не як породження лише його розуму, як би не був поважаємо вчитель, або умів міфічних предків, як би не були вони мудрі, але як вічна небесна істина.

Це відрізняло конфуціанство від сильного суперника - легизма, який був чисто раціоналістичним вченням, обходів навіть без згадки Неба. І це робило конфуціанство релігією, принаймні в очах стародавніх китайців. Дослідники нерідко відзначають, що в Стародавньому Китаї релігійних питань в цілому приділялося менше уваги, ніж в інших культурах, тому там, де на погляд людини іншої культури релігії було «занадто мало», на погляд багатьох китайців її було цілком достатньо для їх потреб.