Висновки

Конфуціанство стоїть осібно в списку релігій, так як в основі вчення лежала чи не тільки релігійна, а й морально-етична та філософська думка. З релігійних питань сам Конфуцій висловлювався мало, будучи прихильником поширених в той час вірувань і не вказав наміру їх принципово змінити на краще. Дійсно релігію зробили з конфуціанства вже після смерті засновника - шляхом створення культу особи «Великого вчителя», що тільки зіграло на руку вченню. Основна слабкість чисто світських морально-етичних постулатів полягає у відсутності у людини стимулу дотримуватися цих норми «для себе». Є тільки зовнішні фактори тиску, такі як закон і громадська думка. Релігійна ж іпостась, що не затьмарюючи і не підміняючи собою логічну і світську основу вчення, дає цей стимул. При чому відразу в двох аспектах:

• Поняття Неба, як всевидячої суті, змушує людину навіть наодинці з собою дотримуватися закладених у вченні правил. Адже спостерігач є завжди.

• Образ «Великого вчителя», особливо враховуючи відсутність явного «обожнювання» Конфуція, став досяжним ідеалом, а прагнення до цього ідеалу - метою для прихильників конфуціанства. На відміну від більшості інших світських і релігійних навчань, в конфуціанстві прагнення дотримуватися моральних та етичні норми - це самостійна мета, а не спосіб потрапити в рай чи не попасти у в'язницю.

У всій китайській філософії і в конфуціанстві центральним питанням були відносини між небом і людиною. «Знання волі Неба» Конфуцій розглядав як необхідну умову для благородної людини. Підкреслюючи значення вчення, Конфуцій приходить до ідеї у діалектичному зв'язку вчення і мислення. Він приділяв велику увагу результатами пізнання, підкреслюючи єдність знань і дій, необхідність навчання для застосування його на практиці.

Що ж стосується розвитку конфуціанства, то в центрі уваги китайського суспільства виявилися інтереси збереження і зміцнення тієї системи, з якою вони себе ідентифікували і яку вважали за реалізацією заповітів Конфуція. Це означало, що на передній план в трансформованому в Хань конфуціанстві повинні були вийти ті положення учення і в таких формах, які сприяли б збереженню незмінності прийнятих і визнаних усіма порядків. Для всього конфуціанства стало основоположним розуміння співвідношення між людською природою і божественним приреченням («тянь хв»).

Починаючи з епохи Хань, послідовники конфуціанства не тільки тримали в своїх руках управління державою і суспільством, а й дбали про те, щоб конфуціанські норми і ціннісні орієнтири стали загальновизнаними, перетворилися на символ «істинно китайського». Вся система освіти в середньовічному Китаї була орієнтована на підготовку знавців конфуціанства. Знання стародавніх текстів, уміння вільно оперувати висловами мудреців і, як вершина, уміння писати твори, у вільному стилі излагавшие і коментували мудрість древніх, - така була програма навчання в китайській школі, державній і приватній.

Таким чином, можна зробити висновок, що Конфуцій і його вчення справили величезний вплив на культуру, мораль, соціальні та політичні погляди усього Китаю і частково інших країн. Конфуціанство - нехай і не світова, але однозначно регіональна релігія.