3. Авторський договір. Трудовий договір на службове авторство

Авторські договори – це договори про створення та передачу творів для використання. За цим договором одна сторона, якою є виконавець – творець (письменник, художник), зобов’язується створити зазначений об’єкт відповідно до вимог другої сторони (замовника) та в зазначений строк. Предметом цього договору будуть майнові права на результати інтелектуальної діяльності. У договорі визначаються способи та умови використання цього об’єкта замовником. Оригінал твору образотворчого мистецтва, створеного на замовлення, переходить у власність замовника. При цьому майнові права інтелектуальної власності на цей твір залишаються за його автором, якщо інше не встановлено договором. Умови цього договору, що обмежують право творця на створення інших об’єктів, є нікчемними. Істотною умовою може бути умова про особисте виконання роботи творцем. ЗУ від 23.12.1993 р. з подальшими змінами «Про авторське право і суміжні права» допускає вільне використання твору в сфері освіти та науки, тобто використання без згоди автора чи іншої особи, що має авторське право, наприклад, при написанні курсової роботи, при цьому обов’язковим є зазначення імені автора та джерела запозичення.

Трудовий договір на службове авторство – це договір, за яким службовець (працівник) зобов’язується створити об’єкт інтелектуальної власності відповідно до вимог роботодавця, а роботодавець зобов’язується створити для цього належні умови, фінансувати певні витрати, оплачувати заробітну плату незалежно від результату, а у разі створення цього об'єкту – сплатити авторові винагороду. Предметом цього договору будуть майнові права на результати інтелектуальної діяльності. За ст. 16 ЗУ «Про авторське право і суміжні права» відносини роботодавця з автором регулюються двома договорами – договором трудового найму та цивільно-правовим договором. Відповідно до ст. 429 ЦК майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, належить працівникові, який створив даний об'єкт, та роботодавцю спільно, якщо інше не встановлено договором. Така норма спрямована на захист прав автора, який є залежним від роботодавця.

4. Загальна характеристика зобов’язань щодо передачі прав на об’єкти інтелектуальної власності та комерційного досвіду

Використання об’єктів інтелектуальної власності та комерційного досвіду без договору з власником зазначеного об’єкта є правопорушенням. Власник може надати право на безоплатне використання цього об'єкту, але, як правило, ці договори є платними.

Особливістю зобов’язань щодо передачі прав на об’єкти інтелектуальної власності та комерційного досвіду у сфері науково-технічної діяльності є те, що спочатку предмет договору як результат науково-технічної діяльності має бути захищений охоронним документом.

Нормативна база: глави 75-76 ЦК, ЗУ від 11. 07. 2001 р. «Про авторське право і суміжні права», ЗУ від 7.10.1997 р. «Про професійних творчих працівників та творчі спілки», ЗУ від 16. 06. 1999 р. «Про охорону прав на зазначення походження товарів», ЗУ від 21.12.2000 р. «Про внесення змін до деяких законів України з питань інтелектуальної власності», ЗУ від 23.03.2000 р. «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів і фонограм», ЗУ від 05.04.2001 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за порушення прав на об’єкти права інтелектуальної власності», ЗУ від 17.01.2001 р. «Про охорону прав на сорти рослин», ЗУ від 1.06. 2000 р. «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі», ЗУ від 15.12. 1993 р. «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг».

Передача прав на об’єкти інтелектуальної власності та комерційного досвіду або розпоряджання правами – це відчуження власником належних йому прав іншій особі.

Предметом договірних відносин у сфері інтелектуальної власності є виключні майнові права інтелектуальної власності та комерційного досвіду. Ці майнові права у зобов’язанні перетворюються у права вимоги. Договори у сфері інтелектуальної власності відрізняються від відступлення права вимоги тим, що вимоги не повинні бути пов’язані з особистістю кредитора (ст. 515 ЦК).

Сторонами у таких договорах можуть бути будь-які фізичні і юридичні особи незалежно від форм власності. Автором творів науки, літератури і мистецтва, об’єктів промислової власності можуть бути неповнолітні особи віком від 14 до 18 років.

Форма договору – письмова. За бажанням сторін може бути здійснена державна реєстрація у Державному департаменті інтелектуальної власності. У разі недодержання письмової форми договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності такий договір є нікчемним. Відсутність державної реєстрації не впливає на чинність прав, наданих за ліцензією або іншим договором, та інших прав на відповідний об'єкт права інтелектуальної власності, зокрема на право ліцензіата на звернення до суду за захистом свого права. Зазначені договори не підлягають обов’язкової державної реєстрації, але факт передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, які відповідно до ЦК або іншого закону є чинними після їх державної реєстрації, підлягає державній реєстрації.

Істотні умови договору: предмет договору, ціна, умова про обсяг використання предмету.

Види договорів щодо розпорядження майновими правами

на об’єкти інтелектуальної власності та комерційного досвіду:

• договори щодо розпорядження майновими правами на об’єкти інтелектуальної власності;

• договори комерційної концесії, що містять у собі зобов’язання щодо користування майновими правами на об’єкти інтелектуальної власності та комерційного досвіду.

Види договорів щодо розпорядження майновими правами

на об’єкти інтелектуальної власності:

• ліцензія на використання об’єкта права інтелектуальної власності;

• ліцензійний договір;

• договір про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності;

• договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності;

• інший договір щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності (трудовий договір на службове авторство).