- •1. Давньогрецький театр періоду міст-держав: організація театральних вистав
- •2. Давньогрецький театр періоду міст-держав: будова театру і театральна машинерія.
- •3. Давньогрецький театр періоду міст-держав: постановочний канон.
- •4. Давньогрецький театр елліністичного періоду: драматургія
- •6. Давньоримський театр: драматургія.
- •8. Видовища Давнього Риму.
- •9. Загальні характеристики театру доби Середньовіччя.
- •11.Середньовічний театр. Літургійна драма.
- •14, Середньовічний театр. Містерія: різновиди.
- •13, Середньовічний театр. Містерія: драматургія, організація вистав
- •15, Середньовічний театр. Фарс.
- •16, Середньовічний театр. Базоші та соті.
- •17, Середньовічний театр. Мораліте.
- •18, Середньовічний театр. Феодальні свята.
- •19, Загальні характеристики театру доби Відродження.
- •20, Італійська ренесансна комедія. Comedia erudita.
- •21, Італійська ренесансна трагедія.
- •22, Італійська пасторальна драма епохи Відродження.
- •24, Постановочний канон Commedia Dell’arte
- •25, Маски комедії Commedia Dell’arte.
- •26, Іспанський театр доби Відродження. Історія становлення, драматургія.
- •21, Італійська ренесансна трагедія.
- •22, Італійська пасторальна драма епохи Відродження.
- •23. Умови виникнення, особливості та наслідки існування Commedia Dell’arte.
- •24, Постановочний канон Commedia Dell’arte
- •25, Маски комедії Commedia Dell’arte.
- •29, Англійський театр доби Відродження. Постановочний канон.
- •30, Англійський театр доби Відродження. Творчість у. Шекспіра.
24, Постановочний канон Commedia Dell’arte
Устройство труппы и канон спектакля Арлекин, вор, прево и судья Система сценического искусства комедии дель арте сформировалась к концу XVI в. и совершенствовалась в течение следующего столетия. В1699 г. в Неаполе был издан наиболее полный кодекс комедии, «Dell’arte representiva, premediata e all’improviso», составленный Андреа Перуччи. Спектакль начинается и заканчивается парадом с участием всех актёров, с музыкой, танцем, с лацци (буффонными трюками) и дурачествами, состоит из трёх актов. В перерывах между актами исполнялись короткие интермедии. Действие должно быть ограничено во времени (двадцатичетырехчасовой канон). Схема сюжета также была канонична, — молодые влюблённые, счастью которых мешают старики, благодаря помощи ловких слуг преодолевают все преграды. В труппе должен быть капокомико, который разбирает с актёрами сценарий, расшифровывает лацци и заботится о необходимом реквизите. Сценарий подбирается строго в соответствии с теми масками, которые есть в труппе. Это минимум один квартет масок и пара влюблённых. Также хорошая труппа должна иметь в своём составе ещё двух актрис, певицу (итал. la cantatrice) и танцовщицу (итал. la ballarina). Количество актёров в труппе редко было меньше девяти, но обычно и не превышало двенадцати. Для декораций требовалось обозначить улицу, площадь, два дома в глубине, справа и слева, между которыми натягивался задник.
25, Маски комедії Commedia Dell’arte.
Маски Кожаная маска (итал. maschera) была обязательным атрибутом, закрывающим лицо комического персонажа, и изначально понималась исключительно в этом смысле. Однако, со временем маской стали называть и всего персонажа. Актёр как правило играл одну и ту же маску. Актёру, игравшему Бригеллу, редко приходилось играть Панталоне, и наоборот. Часто менялись сценарии, но маска — значительно реже. Маска становилась образом актёра, который он выбирал в начале карьеры, и играя его всю жизнь, дополнял своей артистической индивидуальностью. Ему не нужно было знать роль, достаточно - знать сценарий — сюжет и предлагаемые
обстоятельства. Всё остальное создавалось в процессе представления путём импровизации.
26, Іспанський театр доби Відродження. Історія становлення, драматургія.
У XV ст. були закладені основи іспанського світського театру в Кастилії ( 1492 ). Як і в інших країнах, світській театр зародився в Іспанії з містерій і церковних релігійніх уявлень XI ст. У XIII ст. в церквах влаштовувалися вистави за сюжетами Біблії або з життя святих. Перший літературний твір драматичного плану, що містив у собі діалоги та дії - сатирична п'єса у формі еклоги під назвою «Coplas de Mingo Revulgo». У ній зображувався народ та дворянство у вигляді двох співрозмовників. П'єса ця написана ймовірно в 1472 р. Її авторство приписується Родріго де Котте, як і авторство п'єси «Dialogo entre el amor у un viejo». Родріго де Котта запропонував основну ідею і написав перший акт, що складається з 21 акта трагікомедії в прозі, або, вірніше, роману в діалогах - «La Celestina». (Решта 20 актів написані Фернандо де Рохасом). Справжнім засновником іспанської драми був Хуан дель Енсіна (1469 - 1534 ). Його еклоги и релігійні п'єси, які він називав «Represent a ciones», не відрізнялися змістом, але користувалися свого часу великим успіхом. Після Енсіни іспанське драматичне мистецтво продовжує португалець Хіль Вісенте, який написав більшу частину своїх п'єс кастільською мовою. Бартоломео де Торрес Нахаррозробив великий внесок у розвиток драматичної фабули. Збірка його п'єс «Propaladia» довгий час була заборонена іспанською інквізицією.
Починаючи з другої половини XVI ст. в іспанській драматургії виділяються три школи: мадридська, валенсійська і севільська. У кожному з цих міст існував свій театр. Найбільший успіх мали твори про людей і події повсякденного життя, - різні «pasos», «entremes», «saguetes». Трагедії і класичні комедії не користувалися успіхом. Севільський драматург Хуан де Куева став першим виводити в своїх творах в якості діючих осіб членів королівської родини. Замість п'ятиактних п'єс він ввів 4 акти. Приблизно в цей же час у Валенсії своїми п'єсами в розвитку театру відзначився Кристобал де Віруес. Найкращою з його п'єс вважається «Elisa Dido», написана в давньогрецьких традиціях. Проте спроби Віруеса надати нового імпульсу іспанській драмі не увінчалися успіхом. Античних традицій в драматургії дотримувався професор богослов'я Саламанкського університету Херонімо Бермудес (1530-85). Його перу належать дві драми: «Nise Lastimosa» і «Nise Laureada». Варті згадки три блискучих і незаслужено забуті п'єси талановитого лірика Луперсіо Леонардо Архенсоли (1562-1613) «Isabella», «Philis» і «Alexandra». Нарешті, для сцени працював і сам великий Сервантес. Він написав від 20 до 30 п'єс, позитивно сприйнятих публікою. З цих п'єс до нас дійшли лише дві: «El Trafo de Argel» і «La Numancia». Вони відрізняються оригінальністю ідей, зворушливістю і ліричністю епізодів, але слабкістю загальної драматичної композиції і великою кількістю жахів.
