29, Англійський театр доби Відродження. Постановочний канон.

В Англію Відродження прийшло пізно, але було дивовижно потужним. При цьому англійська Ренесанс був саме Театрали-ним. Ніколи - ні раніше, ні після - англійське театральне мистецтво і європейський театр взагалі не створювали подібних шедеврів. p> Піком англійської ренесансного мистецтва стала творчість Шекспіра, що залишається донині самим репертуарним драматургом світового театру. Саме в Шекспірівському театрі відбилася головна особливість англійського Відродження: не стільки відновлення античних мотивів, сюжетів і схем, скільки-ко вихід на новий узагальнюючий філософський рівень. Театр Шекспіра став універсальною, внеисторической моделлю миро-будівлі, де зосередилися вічні проблеми взаємини особистості і суспільства. До речі, цьому неабиякою мірою спосіб-ствовали і гранично умовні постановочні принципи англій-ського ренесансного театру: основний акцент переносився на смис-ловое утримання і на гру акторів. Це зумовлювало потужний сплеск розвитку і драматургії, і акторського мистецтва. p> Англійська Ренесанс можна умовно розділити на три етапи розвитку. p> Перший - кінець 15 ст. і перші три чверті 16 ст. - Початковий пеіод формування нового мірровоззренія; в театрі супроводжуєтьсядається дався переходом від середньовічного мораліте і інтерлюдії (Пере-вихідна форма від мораліте до фарсу) до основних театральним жан-рам - трагедії та комедії. p> Другий - кінець 16 ст. і початок 17 в., До смерті Шекспіра в 1616 - найвищий розквіт англійського театру епохи Відродження. p> Третій - від смерті Шекспіра в 1616 до закриття пуританськими владою театрів у 1642 - знаменує кризу і занепад англійського театру. p> Відлік англійського театру Відродження можна вести від аматорських студентських постановок Оксфорда і Кембриджа, де в кінці 15 - початку 16 ст. ставилися вистави латинською мовою. Поворот до професіоналізму стався наприкінці 1580-х, коли в англійську драматургію практично одночасно увійшов цілий ряд драматургів, які отримали прізвисько В«універ-сітетскіе уми»:

30, Англійський театр доби Відродження. Творчість у. Шекспіра.

Три етапи, на які прийнято ділити творчість Шекспіра, гранично яскраво відобразили трансформацію спільної ідеології Ренесансу - від переможно-радісної віри в гармонію до втомленому розчарування. p> Проте В. Шекспір ​​заповів не вчився ні в Оксфорді, ні в Кембриджі. Відомо, що єдиною її школою була граматична школа його рідного міста Стрефорда на Ейвоні. Його друзі говорили, що латинська мова він знав погано, а грецький ще гірше.

Тоді звідки ж з'явилася та безодня знань, якими сповнені п'єси драматурга? Історики літератури досі ламають над цим голову. Крім того, відомо, що вершиною акторської майстерності Шек спіра з'явилася роль тіні батька Гамлета. Звідки ж тоді таке досконале і найтонше знання акторської ремесла?

У 1585 році він їде з рідного міста. І незабаром ми застаємо його в Лондоні караулящім коней у приїхали на театральну виставу вельмож. Потім його стали пускати за лаштунки. Потім дозволили переписувати ролі для акторів і навіть самому грати дрібні ролі. А незабаром від простої листування ролей він переходить до листування цілих п'єс. А це вже робота творча. Справа в тому, що при хронічній нестачі п'єс тодішні театри не бентежачись брали старі п'єси і пускали їх на сцену з невеликою переробкою. Цю переробку п'єс і повинен був виконувати переписувач.

Переробка принесла йому популярність. І незабаром він став складати за даними зразкам свої оригінальні п'єси. За час своєї роботи при лондонському театрі Глобус він написав 37 п'єс, які увійшли до скарбниці світової теат-ральної літератури. Володіючи чудовою пам'яттю і здібностями тонкого спостерігача, Шекспір ​​черпав сюжети для своїх п'єс їх сучасної йому італійської новели (від Боккаччо до Банделло), з опису біографій грецьких і римських діячів Плутарха і з англійської хроніки Голіншеда, де викладалася історія англійських королів.

Поетичний історизм Шекспіра був гідно оцінений і зрозумілий тільки в XVIII-XIX ст. Відкинувши середньовічну містичну точку зору на хід історії, Шекспір ​​не відмінюється до перебільшеної оцінки особистості, настільки характерної для історичної літератури епохи Відродження Пріоритет права і мудрості народу перед розумом, волею, долею окремої людини, як би не було велике його значення в суспільстві, складає основу будь шекспірівської драми. p> У творах великого англійського поета знайшов різностороннє вираз його гуманістичний ідеал. У ранній трагедії В«Ромео і ДжульєттаВ», в комедіях В«Багато шуму з нічого", "Сон в літню нічВ», В«Венеціанський купецьВ» домінує почуття впевненості в близьку перемогу людини над темними силами. Пізніше, в драмах початку XVII в, різко поглиблюється атмосфера трагізму - відображення зростаючих протиріч суспільної дійсності. p> У своїх найбільших трагедіях (В«ГамлетВ», В«ОтеллоВ», В«Король ЛірВ», В«Тімон Афінський В») Шекспір ​​оголює глибоку прірву між надіями людей Відродження і дійсністю. Розкладаюча сила грошей, падіння морального рівня особистості під впливом вільної гри приватних інтересів - одна з головних тем Шекспіра. Боротьбу феодального світопорядку з новим світом грошових відносин він малює як непримиренний конфлікт, де на боці нового матеріальні, але далеко не завжди моральні переваги. Усвідомлюючи цю історичну колізію, Шекспір не шукає компромісу, подібно до багатьох гуманістів і придворним поетам XVI в. Тільки в Англії, де найбільш бурхливо відбувався процес розкладання феодальних відносин, могла з'явитися шекспірівська трагедія, побудована на справді народній основі. p> В кінці епохи Відродження надії гуманістів піддалися серйозному випробуванню. Цивілізація, що вийшла з надр средневе-кового суспільства, виявилася чреватою глибокими внутрішніми конф-ликта. Великий сердцевед і психолог Шекспір ​​знайшов ключ до душева-ному світу людини, що стоїть на грані двох епох - середньовіччя і капіталізму. Він показав, як благороднейшие натури стають жертвою грубих, жорстоких сил, народжених суперечливим розвитком суспільства. І все ж, з точки зору Шекспіра, це розвиток, при всіх його ворожих людині формах, необхідно і виправдано. Історії Ліра, Гамлета, Отелло, незважаючи на їх сумний кінець, зміцнюють віру в кінцеве торжество людини. Англійська драма після Шекспіра

З сучасників і наступних за Шекспіром драматургів на першому місці варто Бен Джонсон (близько 1573-1637). Прихильник наслідування античним зразкам, він створив В«вченийВ», В«правильнуВ» трагедію (В«Падіння СеянаВ», В«Змова Катіліни"),

близьку до гуманістичної історіографії його часу Набагато повніше виражений дух народного англійського Відродження в побутових комедіях Бена Джонсона (В«Всяк в своїй вдачі "," Вольпоне В»,В« Варфоломіївська ярмарок В»). У цих комедіях мається Моралізуюча тенденція. Останній етап єлизаветинської драматургії представлений іменами Джона Флетчера, Джона Тернера, Джона Вебстера і Мессінджер. Зберігаючи деякі прогресивні риси, ці драматурги є вже виразниками глибокої внутрішньої кризи культури Відродження. Вони виявляють надмірний інтерес до ідеї фатальний приреченості людини, звільненого від усяких моральних норм.

Шекспір ​​застає в Лондоні вже цілком сформований тип сцени. Це ГОТЕЛЬНИЙ-ний двір, який використовували для своїх уявлень ще трупи бродячих акторів раннього Відродження.

Сюжети для своїх творів Шекспір, як і багато авторів того часу, запозичив з вже існуючих джерел. Однак він, на відміну від інших, з великим майстерністю поєднував ці джерела, поглиблюючи і розробляючи їх сюжети. Переймаючи відоме, він перетворював це в традицію національної культури. Тому... ро нього по праву можна сказати, що В«У нього все - запозичене, і все - своєВ». У ті часи взагалі поняття авторства не грало ніякої важливої вЂ‹вЂ‹ролі. Часто на нього і не претендували. Театральні п'єси нерідко писалися кількома авторами одночасно, і кожен вносив у твір щось своє. У театрі колишніх часів доводилося вірити на слово, так як основна роль у постановці відводилася оповіданням, а дія відбувалася як би за сценою. Шекспір ​​ж таки не бажав брати на себе право судити героя лише на підставі слів. У нього дію розвивається безпосередньо на сцені, за рахунок чого характери героїв набувають велику барвистість, глибину, рухливість. В«Трагічне особа неодмінно має порушувати себе участь В», - писав В. Г. Бєлінський. І у Шекспіра це вимога досягалося повною мірою. Великий драматург поєднав у своїх творах багато з тих традицій, що вже існували. Але він встановив новий закон жанру. Він не сприймав жанр, як щось закінчене і незмінне, не визнавав обов'язкових зразків і правил. Його жанр - це спосіб бачення, кут зору, що відображає центральну тему: у трагедії - це людина, в комедії - природа, у хроніці - історія. Саме він ввів у драму нову хвилю - рух історичного часу. Ще на початку своєї творчої діяльності Шекспір придбав заслужену славу як талановитий драматург. Важко переоцінити його внесок у розвиток театральних традицій, саме він відкрив нову епоху драматичної літератури, і згодом його твори переросли свій вік і зберегли актуальність і інтерес до наших днів.