1.1. Загальна характеристика проблеми навчання і психічного розвитку в психолого-педагогічній літературі.

«Інноваційні технології» – відносно нове поняття для сфери освіти, включаючи фізичне виховання. У останніх 10-12 років у зв’язку із зміною соціально-економічних умов в країні інтелектуалізацією багатьох видів діяльності людини, розвитком наукових досліджень в області освіти, різко зросла актуальність пошуку нових, ефективніших форм засобів, методів і технологій вчення і виховання. Це передбачає системне використання наукових досягнень для соціального і економічного розвитку суспільства, інтелектуального розвитку індивіда, вимагає створення стимул-реакцій для поширення і придбання знань, вдосконалення системи освіти. Модернізація фізкультурної освіти заснована на теоретичному і експериментальному обгрунтуванні організаційно-методичних підходів, дозволяючи визначити цільову спрямованість фізичного виховання, оздоровчої, адаптивної фізичної культури і масового спорту. Вживання сучасних інноваційних технологій, зміна змістовної суті фізичного вдосконалення дітей засновані на використанні комплексної інформації, що дозволяє враховувати вікові відмінності дошкільників і їх індивідуальних особливостей. Особистісно-орієнтований зміст фізкультурно-спортивної активності визначається структурними компонентами мотиваційних установок дошкільників. Основним інструментом для задоволення фізкультурно-спортивних потреб і мотивів служить комплексне використання інноваційних технологій базового і профільного фізичного виховання, оздоровчої фізичної підготовки, адаптивної фізичної культури (8, 14, 15).

Відомо, що під інноваційною діяльністю розуміється діяльність, направлена на реалізацію накопичених досягнень (знань, технологій, устаткування) з метою здобуття нових або додаткових послуг з новими якостями. Інновації, в рамках яких розвиваються педагогічні технології, самі по собі не виникають, вони є результатом наукових пошуків, передового педагогічного досвіду. Стосовно педагогічного процесу поняття «інновація» означає введення нового в цілі, в зміст, методи і форми вчення і виховання, організацію спільної діяльності вчителя і того хто вчиться.

Інновація – система або елемент педагогічної системи, що дає змогу ефективно вирішувати поставлені завдання, які відповідають прогресивним тенденціям розвитку суспільства. Інноваційна діяльність учителя спрямована на перетворення існуючих форм і методів виховання, створення нових цілей і засобів її реалізації, тому вона є одним з видів продуктивної творчої діяльності дітей. Технологію навчання та виховання в дошкільному закладі недоцільно розглядати як окремий процес, бо основною формою організації навчально-виховного процесу є гра. Класифікація діяльності раціональна і дає змогу чіткіше визначити цілі та завдання, структуру кожного заняття, мобілізацію дітей для успішного вирішення поставлених завдань. Інноваційний педагогічний процес – цілісний навчально-виховний процес, що відображає єдність і взаємозв’язок виховання і навчання, який характеризує спільну діяльність співпрацею та спільною творчістю цих суб’єктів сприяючи найбільш повному розвитку і самореалізації особистості дітей.

Умовами цілісного розвитку дитини є використання в дошкільних навчальних закладах здоров’язбережувальних та здоров’яформувальних технологій, які реалізуються комплексно через створення безпечного розвивального середовища, екологічно сприятливого життєвого простору, повноцінного медичного обслуговування, харчування, оптимізації рухового режиму, системного підходу до формування у дітей ціннісного ставлення до власного здоров’я і мотивації щодо здорового способу життя, дотримання гармонійних, доброзичливих взаємин між педагогом та вихованцями, самими дітьми.

У процесі життєдіяльності дітей у дошкільних навчальних закладах використовується комплекс різних засобів: фізичні вправи (гімнастика, ігри, елементи спорту і туризму), природне середовище (повітря, сонце, вода), гігієнічні чинники (режим харчування, сну, занять і відпочинку, гігієна одягу, взуття, обладнання тощо). Поряд з традиційними засобами фізичного виховання, оздоровлення дошкільників у практиці роботи дошкільних закладів знаходять місце інші, наприклад: фітбол-гімнастика – вправи з використанням м’яча, що має певні властивості (розмір, колір, запах, пружність), які застосовуються з оздоровчою метою; стретчинг – система вправ, заснована на статичних розтягненнях м’язів тіла і хребта, яка дає змогу запобігати порушенню постави, має оздоровчий вплив на весь організм, допомагає активізувати його захисні сили.

Важлива умова для забезпечення повноцінного фізичного розвитку дітей – створення предметно-ігрового середовище. Воно має бути розвивальним, раціонально облаштованим, домірно насиченим і не лише служити фоном для епізодичних рухових дій, а бути стимулом, спонуканням для розгортання та активізації дитячої рухової діяльності (організованої педагогом та самостійної). У кожному груповому приміщенні бажано створити осередок фізкультурно-оздоровлювальної активності (гімнастична стінка, драбинка, гімнастична лава, куби, м’ячі, обручі, сухий басейн, „стежка здоров’я”, фітоподушки, різні іграшки - автомобілі, візки тощо). Розміщення обладнання має забезпечити вільний без перешкод доступ до нього та сприяти руховій активності дітей, закріпленню у них набутих умінь та навичок.

Принцип оздоровчої спрямованості фізичного виховання конкретизується у фізкультурно-оздоровчих технологіях, які в даний час активно розвиваються. Поняття фізкультурно-оздоровча технологія об’єднує процес використання засобів фізичного виховання в оздоровчих цілях і наукову дисципліну, розробляючу основи методики побудови фізкультурно-оздоровчого процесу. Практичним виявленням фізкультурно-оздоровчих технологій у фізичному вихованні дітей дошкільного віку є технологія Єфименко.

Навчання – це специфічний вид діяльності, що його здійснює педагог, з метою передати учням у педагогічно опрацьованій формі дозовану частку певної науково-практичної інформації. Зміст навчання зумовлюється рівнем розвитку наук і соціального досвіду людства.

Навчання – вид людської діяльності і процес оволодіння знаннями, уміннями і навичками, що вимагають інтелектуальних, емоційно-вольових і фізичних зусиль людини. Кінцевою метою навчання є засвоєння систематичних знань, навичок, умінь і виховання та розвиток пізнавальних можливостей учнів[6].

Як наукова категорія поняття навчання розглядається в тісному зв’язку з такими категоріями: освіта, виховання, викладання й учіння, які утворюють цілісне поняття освіти.

Освіта – цілеспрямований процес і результат оволодіння учнями системою наукових знань, пізнавальних умінь і навичок, формування на цій основі світогляду, моральних якостей. Освіта реалізується в основному під впливом навчання[6].

Під викладанням розуміють діяльність вчителя, спрямовану на організацію і керування пізнавальною діяльністю учнів, в результаті чого здійснюється їх розвиток і виховання. У цьому визначенні важливим є те, що учень має виявити зустрічну активність, а вчитель – стимулювати її.

Учіння – процес навчальної діяльності учня, завдяки якій учень оволодіває системою знань, досвідом здійснення способів їх знаходження, здобуває індивідуальний досвід пізнання, збагачує власний досвід спілкування. Учіння «стоїть» в центрі навчання, забезпечує процес формування особистості.

Навчальна діяльність – це діяльність, яка спрямована не тільки на засвоєння знань, умінь та навичок на різних рівнях (емпіричному, теоретичному, практичному), але й на засвоєння досвіду пізнання (оволодіння способами здобуття знань, способами навчальної роботи тощо). Важливою ознакою навчальної діяльності є активність особистості, спрямованість її на об’єкт засвоєння, орієнтацію в соціальному середовищі.

Виховання – процес формування цінностей, інтересів, ідеалів та соціальних установок вихованця[6].

Для сучасної психолого-педагогічної науки проблема взаємозв’язку навчання й розвитку є одним із центральних методологічних питань. Кожна концепція навчання, яку формулює педагог, включає в себе певну концепцію розвитку. Так само кожна концепція психічного розвитку, яку формулює психолог, має у собі й певну теорію навчання.Концепції психічного розвитку можна об’єднати в 4 групи:

1. Розвиток і навчання – незалежні процеси.

2. Навчання (научіння) і є розвиток.

3. Навчання надбудовується над розвитком в міру того, як дозрівання створює готовність до нього, воно – зовнішня умова розвитку як дозрівання, що реалізує спадково зумовлені особливості психіки.

4. Навчання йде попереду розвитку, просуваючи його далі й, викликаючи в ньому новоутворення. У педагогічній взаємодії дорослого з дитиною створюється зона її найближчого розвитку[8].

Психічний розвиток – послідовна, прогресуюча, в цілому незворотна кількісно-якісна й структурна зміна психіки живих істот. Психічний розвиток реалізується у формах філогенезу та онтогенезу.

- спільним для людини й тварини е закони розвитку: закон циклічності, закон метаморфоз розвитку, закон нерівномірності розвитку, закон єдності процесів еволюції та інволюції;

- існують три основні закони розвитку особистості людини: закон побудови вищих психічних функції, закон міжособистісного характеру розвитку всіх вищих психічних функцій, закон інтеріоризації;

- факторами психічного розвитку людини вважаються її активність, спадковість, середовище;

- механізми психічного розвитку описують такі принципи й категорії: принцип стійкої динамічної нерівноваги як джерело розвитку системи психічного; принцип взаємодії тенденцій до збереження й змін як умова розвитку системи; принцип диференціації та інтеграції як критерій розвитку структури психіки;

- процес психічного розвитку забезпечують такі його складові: періоди розвитку, соціальна ситуація розвитку, провідна діяльність періоду, кризи розвитку та його психологічні новоутворення;

- основним психологічним засобом розвитку новоутворень психіки є діяльність дитини, організована дорослими в ході її виховання й навчання;

- провідна діяльність це спеціально організована дорослими діяльність, яка, за умови оволодіння нею дитиною, спричиняє найголовніші зміни у її психічній будові, розвиток психічних новоутворень особистості та виникнення її нових структурних елементів[1].

Психічний розвиток дитини здійснюється одночасно за трьома лініями: особистісна сфера; психологічна структура та зміст діяльності; пізнавальна сфера.

В цілісному розвитку дитини як учня й вихованця необхідно виділяти три основні напрями прогресивних змін: розвиток знань і способів активності в ході навчання; розвиток психологічних механізмів застосування засвоєних способів дій (абстрагування, порівнювання, узагальнювання, аналіз, синтез, перенос); розвиток загальних якостей особистості[1].

Основними педагогічними умовами психічного розвитку навчання є такі положення: нові дії та способи дій подаються на основі навчальної задачі; засвоєння йде в узагальненій абстрактній формі; формування спрямованості дитини відбувається через виділення специфіки діяльності, через оцінку її особистості у зв’язку з виконанням діяльності[7].

Психолого-педагогічними домінантами такої системи навчання виступають: теоретичне мислення, творчість, активна особистість, рефлексія, навчальна діяльність.

Лише за умов поєднання їх можна сподіватися на позитивні результати такого навчання.

Таким чином, проаналізував загальну характеристику навчання і психічного розвитку слід звернути увагу на історичні методи і форми організації навчання.

Дошкільний вік займає особливе місце в житті дитини. Потреба в рухах складає одну з основних фізіологічних потреб дитячого організму, являючись умовою його нормального формування та розвитку. Рухи, у будь-якій формі, адекватні фізіологічним можливостям дітей, завжди виступають як оздоровчий фактор - цим можна пояснити високу ефективність самих різноманітних методик і форм проведення занять, коли їх основою являється загальний вплив на організм в сполученні зі спеціальними фізичними вправами. Істотною стороною впливу фізичних вправ являється підвищення емоційного тонусу. Під час занять з фізичного виховання у дитини покращується настрій, з'являється почуття радості. Фізичні вправи при правильному психолого-педагогічному підході являються сильним оптимізуючим фактором і також засобом всебічного гармонійного розвитку дитини.