3. Передумови виникнення стресів у особистості та особливості їх вияву.

Стрес може бути викликаний чинниками, пов'язаними з роботою і діяльністю організації або подіями особистого життя людини.

Організаційні фактори

Розглянемо ті чинники, які діють всередині організації, які викликають стрес:

Перевантаження або дуже мале робоче навантаження, тобто завдання, яке слід завершити за конкретний період часу. У цьому випадку зазвичай виникає занепокоєння, фрустрація (відчуття краху), а також відчуття безнадійності і матеріальних втрат. Проте недовантаження може викликати точно такі ж почуття.

Конфлікт ролей. Конфлікт ролей виникає тоді, коли до працівника пред'являють суперечливі вимоги. Конфлікт ролей може також відбутися в результаті порушення принципу єдиноначальності. Конфлікт ролей може також виникнути в результаті відмінностей між нормами неформальної групи і вимогами формальної організації. У цій ситуації індивідуум може відчути напругу і неспокій, тому що хоче бути прийнятим групою, з одного боку, і дотримувати вимоги керівництва - з іншого.

Невизначеність ролей. Невизначеність ролей виникає тоді, коли працівник не впевнений в тому, що від нього очікують.

Нецікава робота.

Деякі дослідження показують, що індивідууми, що мають більш цікаву роботу, проявляють менше неспокою і менш схильні до фізичних нездужань, ніж займаються нецікавою роботою.

Існують також і інші фактори.

Стрес може виникнути в результаті поганих фізичних умов, наприклад, відхилень в температурі приміщення, поганого освітлення або надмірного шуму. Неправильні співвідношення між повноваженнями і відповідальністю, погані канали обміну інформацією в організації і необгрунтовані вимоги співробітників один до одного теж можуть викликати стрес.

Особистісні чинники

Якщо ми звернемо увагу на життєві ситуації та події, здатні викликати стрес, то побачимо, що деякі з них є позитивними і сприятливо впливають на наше життя (весілля, особистий успіх, народження дитини, успішна здача іспитів). Крім того, протягом життя ми відчуваємо і інші позитивні відчуття: наприклад, радість (закінчення школи, інституту, зустріч з друзями і рідними, перемога улюбленої команди), любов, творчий підйом (натхнення), досягнення визначного спортивного результату і т.п . Однак стресову напругу здатні викликати як позитивні, так і негативні ситуації.

Деякі життєві ситуації, що викликають стрес можна передбачити. Наприклад, зміну фаз розвитку та становлення сім'ї або ж біологічно зумовлені зміни в організмі, характерні для кожного з нас. Інші ситуації несподівані і непередбачувані, особливо раптові (нещасні випадки, природні катаклізми, смерть близької людини). Існують ще ситуації, зумовлені поведінкою людини, прийняттям певних рішень, певним ходом подій (розлучення, зміна місця роботи або місця проживання і т.п.). Кожна з подібних ситуацій здатна викликати душевний дискомфорт.

Білет 24

1. Моделі синдрому «професійного вигорання» зарубіжних та вітчизняних авторів.

На даний час існує декілька моделей вигорання, які описовують даний феномен.    Однофакторна модель (Pines, Aronson, 1988). Вигорання - це стан фізичного, емоційного і когнітивного виснаження, викликаного тривалим перебуванням в емоційно перевантажених ситуаціях.    Автори одновимірного підходу розглядають виснаження в якості головної причини (компоненту), а решта проявів дисгармонійних переживань і поведінки вважають слідством. Ризик вигорання загрожує не тільки представникам соціальних професій.    Двофакторна модель. її автори - Д. Дірє, В. Шауфел X. Сиксма.    Синдром вигорання зводиться до двомірної конструкції, яка складається з емоційного виснаження і деперсоналізації. Перший компонент, що отримав назву “афектного”, відноситься до сфери скарг на своє здоров'я, фізичне самопочуття, нервове напруження, емоційне виснаження. Другий - деперсоналізація - виявляється в зміні відносин або до пацієнтів, або до себе. Він отримав назву “настановного”.    Трьохфакторна модель (К. Маслач і С. Джексон). Синдромом вигорання є тривимірний конструкт, що включає в себе емоційне виснаження, деперсоналізацію і редукцію особистих досягнень.    Емоційне виснаження розглядається як основна складова вигорання і виявляється зниженому емоційному фоні, байдужості або емоційному перенасиченні. Друга складова (деперсоналізація) позначається у деформації відносин з іншими людьми. У одних випадках це може бути підвищення залежності від тих, що оточують. У інших - посилення негативізму, цинічного ставлення і відчуттів по відношенню до реципієнтів: пацієнтам, клієнтам та ін. Третя складова вигорання - редукція особових досягнень - може виявлятися або в тенденції негативно оцінювати себе, занижувати свої професійні досягнення і успіхи, негативізмі по відношенню до службових досягнень і можливостей або в зменшенні власної гідності, обмеженні своїх можливостей, обов'язків по відношенню до інших.

Оскільки емоційне вигорання - це вироблений особистістю механізм психологічного захисту у формі повного або часткового вимкнення емоцій (зниження їх енергетики) у відповідь на обрані психотравмуючи дії, набувають значущості у розумінні феномену вигорання, так звані, процесуальні моделі [4]. Процесуальні моделі розглядають вигорання як динамічний процес, який розвивається за часом та має певні фази. Вони розглядають динаміку розвитку вигорання як зростання емоційного виснаження, унаслідок якого виникають негативні установки по відношенню до реципієнтів (суб"єктам професійної діяльності). Фахівці намагаються збудувати емоційну дистанцію у відносинах з ними як засіб здолання виснаження. Паралельно розвивається негативна установка відношення до власних професійних досягнень (редукція професійних досягнень).    Вигорання як динамічний процес, який розвивається у часі, характеризується збільшуючи ступенем виявлення його проявлянь.    Динамічна модель Б. Перлман і Е. А. Хартман описує розвиток процесу вигорання як прояв трьох основних класів реакції на організаційні стреси. Це:    - фізіологічні реакції, що виявляються у фізичних симптомах (фізичне виснаження);    - аффєктивно-когнітивні реакції у вигляді асоціальних або ірраціональних установок, неконструктивних переживань і відчуттів (емоційне і мотиваційне виснаження, деморалізація/деперсоналізація);    - поведінкові реакції, що виражаються в симптоматичних типах долаючої поведінки (дезадаптація, дистанціювання від професійних обов'язків, знижена робоча мотивація і продуктивність).    Модель представляє чотири стадії стресу.    1. Перша стадія - напруженість, пов'язана з додатковими зусиллями по адаптації до ситуаційних робочих вимог. Таку напруженість викликають два найбільш вірогідних типу ситуацій. Перший: навики і уміння працівника недостатні, щоб відповідати суб'єктивно сприйманим або реальним організаційним, статусно-ролевим і професійним вимогам. Другий: робота може не відповідати очікуванням, потребам або цінностям суб'єкта праці. Ті та інші ситуації створюють суперечність між суб'єктом і робочим оточенням, що запускає процес “непродуктивного горіння”.    2. Друга стадія супроводжується сильними відчуттями і переживаннями стресу. Багато стресогенні ситуацій можуть не викликати відповідних переживань, оскільки відбувається конструктивне когнітивне оцінювання своїх можливостей і усвідомлюваних вимог робочої ситуації. Рух від першої стадії до другої залежить від ресурсів особи і від статусно-ролевих і організаційних змінних.    3. Третя стадія супроводжується реакціями основних трьох класів (фізіологічні, афектно-когнітивні, поведінкові) в індивідуальних варіаціях.    4. Четверта стадія є вигоранням як багатогранним переживанням хронічного психологічного стресу. Будучи негативним наслідком психологічного стресу, переживання вигорання виявляється як фізичне, емоційно-мотиваційне виснаження, неконструктивний когнітивний і поведінковий захист, як переживання суб'єктивного неблагополуччя ? певного фізичного або психологічного дискомфорту. Четверта стадія образно сопоставима з “загасанням горіння” за відсутності необхідного палива.    Змінні, значущо пов'язані з вигоранням, розподілені в моделі таким чином: організаційні і індивідуальні характеристики впливають на сприйняття суб'єктом праці ролі і привабливості організації, опосередковуючи у відповідь реакції працівника. У відповідь на це організація реагує на симптоми, що виявляються у працівника (на третьої стадії), що потім може привести до наслідків вигорання, на четвертої стадії, що виявляються. З цієї точки зору Перлман і Хартман розуміють багатовимірну динаміку процесу вигорання.    Згідно концепції М. Буріша, яку описує в своїй праці Н. Водопьянова, розвиток синдрому проходить по стадіях. Спочатку виникають значні енергетичні витрати ? слідство екстремальною високою позитивною установкою на виконання професійної діяльності. По мірі розвитку синдрому з'являється відчуття втоми, яке поступово змінюється розчаруванням, зниженням інтересу до своєї роботи. Проте, слід зазначити, що генезис вигорання індивідуальний і визначається відмінностями у емоційно-мотиваційній сфері, а також умовами, в яких протікає професійна діяльність людини    У розвитку синдрому професійного вигорання М. Буріш виділяє наступні головні фази.    1. Застережна фаза Надмірна участь:    - надмірна активність;    - відмова від потреб, не пов'язаних з роботою, витіснення зі свідомості переживань невдач і розчарувань; обмеження соціальних контактів. Виснаження: відчуття втом безсоння; загроза нещасних випадків.    2. Зниження рівня власної участі    A. По відношенню до співробітників, пацієнтів:    - втрата позитивного сприйняття колег;    - перехід від допомоги до нагляду і контролю;    - приписування провини за власні невдачі іншим людям;    - домінування стереотипів в поведінці по відношенню до співробітників, пацієнтам - прояв негуманного підходу до людей.    Б. По відношенню до решти оточують:    - відсутність емпатії; байдужість; цинічні оцінки.    B. По відношенню до професійної діяльності:    - небажання виконувати свої обов'язки;    - штучне продовження перерв в роботі, запізнення, відхід з роботи раніш часу;    - акцент на матеріальний аспект при одночасній незадоволеності роботою.    Г. Зростання вимог:    - втрата життєвого ідеалу, концентрація на власних потребах;    - відчуття переживання того, що інші люди використовують тебе;    - заздрість.    3. Емоційні реакції    А. Депресія:    - постійне відчуття провини, зниження самооцінки;    - безпідставні страхи, лабільність настрою, апатія.    Б. Агресія:    - захисні установки, звинувачення інших, ігнорування своєї участі в невдачах;    - відсутність толерантності і здібності до компромісу;    - підозрілість, конфлікти з оточенням.    4. Фаза деструктивної поведінки    А. Сфера інтелекту:    - зниження концентрації уваги, відсутність здатності виконати складні завдання;    - ригідність мислення, відсутність уяви.    Б. Мотиваційна сфера:    - відсутність власної ініціативи;    - зниження ефективності діяльності;    - виконання завдань тільки за інструкцією.    В. Емоційно-соціальна сфера:    - байдужість, уникнення неформальних контактів;    - відсутність участі в житті інших людей або надмірна прихильність до конкретної особи;    - уникнення тем, пов'язаних з роботою;    -  самодостатність, самота, відмова від хобі, нудьга.    5. Психосоматичні реакції    - зниження імунітету;    - нездатність до релаксації у вільний час;    - безсоння, сексуальні розлади;    - підвищення тиску, тахікардія, головні болі; болі в хребті, розлади травлення;    - залежність від нікотину, кофеїну, алкоголю.    6. Розчарування     - негативна життєва установка;    - відчуття безпорадності та безглуздя життя;    - екзистенціальний відчай.    В основі динамічної фазової моделі вигорання, яку запропонували Р.Т. Голембієвський та Р.Ф. Мунзенридер, є припущення о складній динаміці розвитку даного синдрому (табл. 1). Автори виділяють три ступені та вісім фаз вигорання. Надана модель дозволяє виділити низький (1-3 фази), середній (4-5 фази), та високий (6-8 фаза) ступені вигорання. Останній - перехід до енергетичного виснаження. До цього емоційно-енергетичний запас протидіє наростаючий деперсоналізації та редукції особистих досягнень.    Ця модель не припускає, що розвиток вигорання відбувається поступово у порядку руху від однієї фази до іншої. Звичайним уявляється наступний варіант динаміки фаз вигорання: 1 - 2 - 4 - 8.