2. Стадії стресу за г. Сельє.

Найбiльш популярною є теорiя стресу, запропонована Г.Селье. У рамках цiєї теорії механiзм виникнення стресу розуміється в такий спосiб: усi бiологiчнi органiзми мають життєво важливий уроджений механiзм пiдтримки внутрiшньої рiвноваги i балансу. Сильнi зовнiшнi подразники можуть порушити рiвновагу. Органiзм реагує на це захисно-пристосувальною реакцiєю пiдвищеного порушення. За допомогою порушення органiзм намагається пристосуватися до подразника. Це неспецифiчне для органiзму порушення i є станом стресу. Якщо подразник не зникає, стрес пiдсилюється, розвивається, викликаючи в органiзмi цiлий ряд особливих змiн - органiзм намагається захиститися вiд стресу, попередити його або придушити. Однак можливостi органiзму не безмежнi i при сильному стресовому впливi швидко виснажуються, що може привести до захворювання i навiть смертi людини.                   У ходi розвитку стресу спостерiгають три стадiї: 1. Стадiя тривоги. Це найперша стадiя, що виникає з появою подразника, що викликає стрес. Наявнiсть такого подразника викликає ряд фiзiологiчних змiн: у людини учащається подих, трохи пiднiмасться тиск, пiдвищується пульс. Змiнюються i психiчнi функцiї: пiдсилюється порушення, вся увага концентрується на подразнику, виявляється пiдвищений особистiсний контроль ситуацiї.

    Усе разом покликано мобiлiзувати захиснi можливостi органiзму i механiзми саморегуляцiї на захист вiд стресу. Якщо цiєї дiї досить, то тривога i хвилювання вщухають, стрес закiнчується. Бiльшiсть стресiв дозволяєься на цiй стадiї.

2. Стадiя опору. Настає у випадку, якщо стрес фактор, що викликав, продовжує дiяти. Тодi органiзм захищається вiд стресу, витрачаючи "резервний" запас сил, з максимальним навантаженвям на всi системи органiзму.

3. Стадiя виснаження. Якщо подразник продовжує дiяти, то вiдбувається эменшення можливостей протистояння стресовi, тому що виснажуються резерви людини. Знижується загальна опiрнiсть органiзму. Стрес "захоплює" людину i може привести його до хвороби.                    При впливi дратiвливого фактора в людини формується оцiнка ситуації, як загрозливої. Ступiнь погрози в кожного своя, але в будь-якому випадку викликає негативнi емоцiї. Усвiдомлення погрози i наявнiсть негативних емоцiй "штовхають" людину на подолання шкiдливих впливiв: вiн прагне боротися з фактором, що заважає, знищити його або "пiти" вiд нього убiк. На це особистiсть направляє усi свої сили. Якщо ситуацiя не дозволяється, а сили для боротьби закiнчуються, можливi невроз i ряд необоротних порушень в органiзмi людини. Наявнiсть усвiдомленої погрози - це основний стресовий фактор людини.                    Оскiльки в тих самих ситуацiях однi люди бачать погрозу рiзного ступеня, а iншi в цих же умовах не бачать iї зовсiм, тому  i стрес, i його ступiнь у кожного свої.

3. Зміст поняття «копінг».

Роботи, присвячені вивченню феномена копінг-поведінки, з'являються в зарубіжній психології з другої половини XX століття. У роботі німецьких авторів використовується термін "bewaltigung" (подолання). Вітчизняні дослідники поняття "Копінг-поведінка" інтерпретують як впоратися поведінку або психологічне подолання. Копінг-поведінка передбачає індивідуальний спосіб подолання людини з скрутною ситуацією відповідно до її значимістю в його житті і з особистісно-середовищні ресурсами, які багато в чому визначають поведінку людини. Поняття "копінг" інтерпретується по-різному в різних психологічних школах. Перший підхід - неопсіхоаналітіческій. Копінг-процеси розглядаються як его-процеси, спрямовані на продуктивну адаптацію особистості у важких ситуаціях. Функціонування копінг-процесів передбачає включення когнітивних, моральних, соціальних та мотиваційних структур особистості в процесі подолання з проблемою. У разі нездатності особистості до адекватного подолання проблеми включаються захисні механізми, які б пасивної адаптації. Такі механізми визначаються як ригідні, дезадаптивні способи подолання з проблемою, що перешкоджають адекватній орієнтації індивіда в реальній дійсності. Інакше кажучи, копінг і захист функціонують на підставі однакових его-процеси, але є різноспрямованими механізмами в подоланні проблем. Другий підхід визначає копінг як якості особистості, що дозволяють використовувати відносно постійні варіанти відповіді на стресові ситуації. А.Біллінгс і Р.Моос виділяють три способи подолання зі стресовою ситуацією. 1. Копінг, націлений на оцінку, - подолання стресу, що включає в себе спробу визначити значення ситуації і ввести в дію певні стратегії: логічний аналіз, когнітивна переоцінка і ін 2. Копінг, націлений на проблему, - совладаніе зі стресом, що має на меті модифікувати, зменшити або усунути джерело стресу. 3. Копінг, націлений на емоції, - подолання стресу, що включає в себе когнітивні, поведінкові зусилля, за допомогою яких людина намагається зменшити емоційну напругу та підтримати аффективное рівновагу. У третьому підході копінг виступає як динамічний процес, який визначається суб'єктивністю переживання ситуації і багатьма іншими факторами. Р.Лазарус і С.Фолькман позначили психологічне подолання як когнітивні і поведінкові зусилля особистості, спрямовані на зниження впливу стресу. Активна форма копінг-поведінки, активне подолання, є цілеспрямованим усуненням або ослабленням впливу стресової ситуації. Пасивне копінг-поведінку, або пасивне подолання, передбачає використання різного арсеналу механізмів психологічного захисту, які направлені на зниження емоційної напруги, а не на зміну стресової ситуації. Р.Лазарус виділив три типи стратегій совладания із загрозливою ситуацією: механізми захисту Его; пряму дію - напад або втеча, яке супроводжується гнівом або страхом; совладаніе без афекту, коли реальна загроза відсутня, але потенційно існує. На думку С.Фолькман і Р.Лазаруса, копінг виконує дві основні функції: 1.регуляція емоцій (копінг, націлений на емоції); 2. управління проблемами, що викликають дистрес (копінг, націлений на проблему). Обидві ці функції здійснюються в більшості стресових ситуацій. Їх кількісне співвідношення залежить від того, як оцінюються стресові ситуації. Оцінка того, що відбувається грає важливу роль в процесі еволюції людини, від неї залежить інтенсивність і характер емоцій, які відчуває людина, зустрічаючись з проблемами.