5. Наслідки третьої та четвертої нтр.

Під впливом останніх науково-технічних революцій (НТР) відбувалися найбільш істотні зміни в соціальній структурі капіталістичного суспільства. Разом з прискоренням зростання міського населення величезними темпами збільшувалася частка зайнятих у сфері обслуговування і торгівлі. Якщо число зайнятих в цій сфері в 1950 р. складало 33% від всього самодіяльного населення в країнах капіталу, то в 1970 р. – вже 44%, перевищивши частку зайнятих в промисловості і на транспорті. Мінялася зовнішність робочого, росли його кваліфікація, рівень загальноосвітньої і професійної підготовки; рівень оплати, а разом з цим рівень і стиль життя. Суспільне положення промислових робочих все більш зближувалося з показниками життя службовців і фахівців. На основі структурних змін в народному господарстві мінявся галузевий склад робочого класу. Йшло скорочення зайнятих в галузях з високою тяжкістю праці (гірничодобувна, традиційні галузі легкої промисловості і т. д.) і збільшення зайнятих в нових галузях (радіоелектроніка, ЕОМ, атомна енергетика, хімія полімерів і т.д).

На початок 70-х рр. чисельність середніх верств населення коливалася від 1/4 до 1/3 самодіяльного населення. Спостерігалося зростання частки дрібних і середніх власників.

На другому етапі четвертої НТР, що почався в 70-і рр., розглянуті процеси набувають як би «другого дихання». Велику роль зіграло те, що до середини 70-х рр. у зв'язку з процесом міжнародної розрядки почали вивільнятися значні засоби, що раніше направляються у військово-промислові комплекси (ВПК) провідних країн. Захід все більш переорієнтовував свою економіку на соціальні потреби. Науково-технічні програми почали тіснішим ув'язуватися з соціальними. Це не забарилося позначитися на підвищенні технічної оснащеності і якості праці, зростанні доходів трудящих, зростанні споживання на душу населення. У поєднанні з реформуванням моделі державного регулювання економіки така переорієнтація господарства дозволила на основі розвитку НТР капіталістичним країнам уникнути депресивного стану і почати перехід на вищу стадію суспільного строю.

Прийнято вважати, що винахід мікропроцесорів і розвиток електронно-інформаційної техніки, досягнення в області біотехнології і генної інженерії відкрили другий етап четвертої НТР, етап вдосконалення продуктивних сил або «суспільства високих технологій». На основі застосування мікропроцесорів почався процес комплексної автоматизації виробництва, що супроводжувався багатократним скороченням числа верстатів і механіків, обслуговуючого персоналу і так далі. Отримують розвиток такі засоби праці, як автоматичні лінії, автоматизовані ділянки, цехи, верстати з числовим програмним управлінням, оброблювальні центри. Одночасно процес автоматизації інформації розповсюдився і на інші сфери господарства – управління, фінанси, конструкторські роботи і так далі. Сама інформаційна техніка стає спеціальною галуззю промисловості, а наука перетворюється на могутню індустрію знань.

Як наголошувалося, під впливом НТР в 50-60-і рр. в галузевій структурі державного господарства відбулися зміни. На другому ж етапі НТР, на основі повсюдного переходу до ресурсо- і трудо- збережного, екологічно чистого, наукоємного виробництва і технології, відбулася глибока структурна перебудова господарства провідних країн.

Це не могло не викликати глибоких соціальних змін. Сьогодні найбільша кількість зайнятих (від половини до 2/3 самодіяльного населення) доводиться на сферу інформації і послуг (третинний тип зайнятості), а потім вже – промисловості і аграрного сектора. Робочий клас нині не складає більшості населення в розвинених країнах. Ці зміни свідчать про зростання інтелектуальних функцій праці, підвищення загальноосвітнього рівня осіб, зайнятих в різних сферах економіки.

Повинен зауважити, що це досить сумнівна теза, бо розвинуті країни практикують вивіз «брудних» виробництв за межі своїх країн, практикують перехід своїх громадян у верстви управлінців там, де можна забезпечити розподіл обов’язків «вищої» та «нижчої» рас. Це дозволяє перерозподілити кількості зайнятих у різних сферах робітників, але ж цей перерозподіл не враховує вивозу з розвиненої країни частки життєво необхідного для неї виробництва. Цей перерозподіл лише частково пов'язаний з НТР, по суті це перерозподіл на колоніальній основі. Практикують і різні оплати робітників різного походження за однакові роботи. Наприклад, такі порядки існують на морському флоті.

Крім зазначених вище, існують і всіма визнані негативні явища, супроводжуючі переможний хід НТР. У сфері зайнятості це хронічне безробіття. Зокрема, вона є результатом швидких структурних змін в економіці внаслідок вивільнення великого числа робочих в старих галузях. Крім того, це результат процесу міжнародного розподілу праці, що заглиблюється, і, як наслідок, масовій міграції робочої сили, і, нарешті, раціоналізації виробництва в умовах жорсткої конкуренції.

На другому етапі НТР західні країни зіткнулися з серйозними економічними і суспільно-політичними кризами, що послужило причиною початку достатньо глибоких внутрішніх перетворень. Тільки поєднання новацій НТР і соціально-політичних реформ дозволило капіталістичним країнам повною мірою скористатися досягненням науково-технічного прогресу, забезпечивши більшості населення своїх країн матеріальний достаток і високий рівень демократичних свобод. Знову ж таки «матеріальний достаток і високий рівень» частково забезпечується за рахунок переведення важкої праці і брудних підприємств до країн, над якими встановлюється режим утримання в стані країн-донорів природних ресурсів, дешевої робітничої сили (для брудних підприємств), дешевої обслуги, здатної на все, суспільства з певними, жорстко встановленими привілеями одної частини населення над іншою. Слід також згадати безумовно штучне створення так званих кольорових революцій, втручання у справи різних країн під сумнівними причинами (згадаємо Ірак, Югославію, Лівію). Ці фактори свідчать про складну будову сьогоденного світу, який живе в умовах жорсткої конкуренції і неоднозначної взаємодії конкуруючих країн.

Поява швидкого і доступного транспорту, мереж зв'язку і Інтернету сприяє прискоренню процесу культурної, політичної і економічної глобалізації. Це виражається в спрощенні господарських взаємин між державами, забезпечує економію ресурсів, прискорює світовий прогрес. Але процес глобалізації має як своїх прихильників, так і критиків. На їх думку, глобалізація може використовуватися розвиненішими країнами для досягнення власних економічних і політичних цілей, нав'язування власних правил ведення міжнародної діяльності менш розвиненим державам.

Таким чином, можна з часткою упевненості стверджувати, що третя НТР (як і попередні науково-технічні революції) якісно перетворила не тільки сферу матеріального виробництва, але і значно змінила суспільні відносини, зробила величезний вплив на духовне життя суспільства.

 

Перехід до постіндустріальної цивілізації

 

Аналіз наслідків, викликаних третьою НТР, ліг в основу теорій «нового індустріального» і постіндустріального суспільств, розроблених західними вченими в другій половині XX в. На жаль, переважна більшість радянських теоретиків в основному критично відносилися до концепцій Р. Арона, Д. Бела, Дж. Гелбрейта, У. Ростоу, Е. Жака, Же. Фурастье, П. Драккера і багатьох інших західних учених по цілком об'єктивним і ряду суб'єктивних причин. Не дивлячись на загальний характер НТР, у СРСР і країнах соціалістичної співдружності ця НТР тривалий час розвивалася в обмеженій, переважно військовій сфері, що істотно не впливало на сукупність соціально-економічних відносин, духовне життя суспільства, як це було на західному світі. Недостатність або відсутність необхідного матеріалу у зв'язку з цим у поєднанні з крайньою ідеологізацією, партійною регламентацією дослідницької діяльності (особливо в області суспільних наук) стримували роботу вчених в СРСР і соціалістичних країнах в цьому напрямі. Проте, в міру розвитку НТР в Росії та розвинутих країнах СНД, а також з початком процесу кардинальних політичних змін на рубежі 80-90-х рр. дані концепції почали знаходити все більше число прихильників.

Творці концепції «нового індустріального» і постіндустріального суспільств виходять з посилки, що науково-технічна революція є провідним чинником трансформації сучасного суспільства. Так, технологічний прогрес істотно модифікував соціальні відносини, викликав масові потреби і одночасно створив засоби їх задоволення. При цьому відбулася відмова від розвитку уніфікованого виробництва і споживання, тобто активізувався процес індивідуалізації як виробництва, так і споживання, що перш за все отримало вираз в небувалих зрушеннях в структурі робочої сили, зумовивши її дрейф з сфери виробництва в сферу послуг і інформації. Таким чином, праця почала втрачати яскраво виражений суспільний характер (форму), бо значна частина людей дістала можливість самовираження і самовдосконалення на основі індивідуального вибору роду занять. Іншими словами трудова діяльність в постіндустріальному суспільстві все менше мотивується усвідомленням матеріальної необхідності (через достатню насиченість ринку товарів і послуг, розвинену систему соціального забезпечення і т. д.), модифікуючись у вищий тип діяльності – творчість.

Саме це знімає, здавалося б, нерозв'язну (по Марксу) соціальну суперечність між виробництвом, що все більш набуває суспільного характеру, і приватним привласненням його результатів, а людина з придатка машини все більш перетворюється на творця, про що свідчить інтенсивне зростання рівня кваліфікації, професіоналізму працівників, рівня освіти в цілому. З цієї причини наука в постіндустріальний період стала провідним чинником розвитку суспільства в цілому і вдосконалення індивіда зокрема.

 

* * *

 

Таким чином, вже в рамках постіндустріального суспільства вирішуються багато соціальних проблем західної цивілізації на основі забезпечення гідного рівня життя більшості індивідів в розвинених країнах. Одночасно постіндустріальна концепція до певної міри обґрунтовано показує можливі шляхи подальшого розвитку цивілізації.

Проте не можна не враховувати ту обставину, що постіндустріальна західна цивілізаційна система, не дивлячись на лідерство на сучасному світі, не може претендувати, проте, на загальність. Її техногенний характер не співпадає в принципі з основами цивілізацій Сходу, що паралельно розвиваються, з їх запереченням індивідуалізму, культом традиційної ієрархії влади, колективізмом і так далі. Крім цього, величезне число народів планети (в основному не англосакських) навряд чи стикається з проблемами життя на постіндустріальному світі, часто борючись за просте біологічне виживання (більшість народів Азії, Африки, частково Латинської Америки).

На наш погляд, з урахуванням цих зауважень, ми можемо розглядати постіндустріальну цивілізацію як новий етап в розвитку західноєвропейської цивілізації, включаючи окремі, найбільш передові країни Сходу (Японії, нові індустріальні країни), і на цій підставі трактувати її як одну з можливих моделей суспільного прогресу.