22. Права та обов’язки державних службовців.

Визначені Законом України «Про державну службу» права державного службовця можна поділити на три групи:права, які забезпечують розуміння службовцями свого правового статусу та його правовий захист;права, які сприяють безпосередньому виконанню службових обов’язків;права, які сприяють посиленню посадової активності державного службовця, реалізації його конституційних прав і свобод, які забезпечують соціальні гарантії державного службовця.Державний службовець має право на:повагу до своєї особистості, гідності, справедливе і шанобливе ставлення до себе з боку керівників, співробітників та інших осіб;чітке визначення своїх посадових обов'язків та матеріально-технічне забезпечення їх виконання;доступ до необхідної для виконання посадових обов'язків інформації;оплату праці залежно від займаної посади державної служби, результатів службової діяльності, стажу державної служби та рангу державного службовця;підвищення рівня професійної компетентності за рахунок державних коштів;просування по службі;відпустку, соціальне та пенсійне забезпечення відповідно до закону;безпечні умови праці;проведення службового розслідування за його вимогою з метою зняття безпідставних, на його думку, звинувачень або підозри;безперешкодне ознайомлення з документами щодо проходження ним державної служби.Державний службовець зобов'язаний:діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України;додержуватися принципів державної служби;з повагою ставитися до державних символів України;сумлінно виконувати свої посадові обов'язки;виконувати в межах посадових обов'язків рішення державних органів та/або органів влади Автономної Республіки Крим, а також накази, розпорядження та доручення керівників, надані в межах їх повноважень;додержуватися вимог законодавства у сфері запобігання і протидії корупції;додержуватися встановлених законодавством правил професійної етики державного службовця;запобігати виникненню конфлікту інтересів під час проходження державної служби;додержуватися правил внутрішнього службового розпорядку відповідного державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим або їх апарату;підвищувати рівень своєї професійної компетентності.

23. Адміністративно-правовий статус органів місцевого самоврядування

Місцеве самоврядування в Україні конституційно визначено як право територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення, котре здійснюється нею як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи (ст. 140 Конституції України).Право та здатність територіальної громади (далі громади) щодо вирішення цих питань, що вперше встановлено Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21.05.1997 р. (далі Закон про місцеве самоврядування), означають:по-перше, конституційне визнання та гарантування місцевого самоврядування в країні;по-друге, гарантовану державою здатність місцевого самоврядування в результаті власних дій одержувати права та нести обов’язки;по-третє, самостійно вирішувати, які права та обов’язки здійснювати громадою або її органами (тобто органами місцевого самоврядування), а які — доручити або делегувати іншим органам, організаціям, установам.Залежно від характеру, змісту, суб’єктного складу суспільних відносин, які виникають при реалізації право- та дієздатності громади, вона або органи місцевого самоврядування одержують відповідний статус, закріплений нормами різних галузей права — конституційного, адміністративного, цивільного, земельного, екологічного, фінансового або окремої комплексної галузі права — муніципального. Правове становище органів місцевого самоуправління як суб’єктів адміністративного права характеризується їх адміністративно-правовим статусом. Це означає, що органи місцевого самоврядування мають визначену нормами адміністративного права компетенцію — предмети відання, права і обов’язки (повноваження), несуть відповідальність за дії або бездіяльність в межах власної чи делегованої компетенції, виконують публічні, виконавчо-розпорядчі, дозвільно-реєстраційні, контрольні функції, беруть участь в адміністративних правовідносинах регулятивного чи охоронного характеру. Важливі функції органи місцевого самоврядування виконують, коли здійснюють розпорядчі повноваження щодо будь-яких суб’єктів на відповідній території. До змісту адміністративно-правового статусу органів місцевого самоврядування слід віднести повноваження щодо: планів і програм будівництва та реконструкції об’єктів, що мають екологічну, історичну, культурну або наукову цінність, визнані пам’ятками природи, історії або культури, які охороняються законом; підготовки пропозицій про передачу або продаж у комунальну власність підприємств, організацій, установ, що належать до інших форм власності; участі у підготовці загальнодержавних і регіональних програм охорони довкілля.Місцеве самоврядування передбачає здійснення контролю. Внутрішній контроль органів місцевого самоврядування повинен регулюватися законодавством про місцеве самоврядування (муніципальним правом). Зовнішній контроль має адміністративно-правову природу незалежно від галузевого законодавства.