Очікувані позитивні результати

Прогнозується, що виконання передбачених Програмою заходів і завдань дасть змогу:

- забезпечити перерозподіл земельного фонду між галузями еко­номіки, виходячи з придатності земель для використання у складі різних за цільовим призначенням категорій земель;

- оптимізувати структуру земельних угідь;

- здійснити консервацію деградованих, малопродуктивних і тех­ногенно забруднених земель;

- збільшити площі земель з природними ландшафтами до рівня, достатнього для збереження ландшафтного і біологічного різнома­ніття;

- створити єдину завершену систему лісомеліоративних насаджень у долинах річок і на вододілах;

- створити та упорядкувати водоохоронні зони і прибережні захисні смуги водних об'єктів, у тому числі на ділянках витоку річок;

- забезпечити збереження природних ландшафтів на землях промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення;

слайд

- розробити критерії природно-сільськогосподарського, еколого-економічного, ґрунтово-ерозійного та інших видів районування зе­мель з метою узагальнення даних про земельний фонд і створення інформаційної бази та обґрунтування системи природоохоронних заходів;

- створити цілісну систему нормативно-правових актів та норматив­но-технічної документації у сфері використання та охорони земель;

- удосконалити механізм управління у сфері використання та охорони земель;

- розробити моделі сталого землекористування для окремих ре­гіонів та забезпечити сталий розвиток землекористування в цілому як домінантної ідеології розвитку земної цивілізації.

Поетапне виконання Програми здійсненням комплексу органі­заційних, правових, еколого-економічних та інших заходів дасть змогу зупинити процеси деградації ґрунтового покриву, мінімізува­ти насамперед ерозійні процеси, створити стійку систему нарощу­вання біоресурсного потенціалу земель та підвищити економічну ефективність їх використання.

Слайд

Зокрема, прогнозується, що буде забезпечено:

1) в економічній сфері — підвищення ефективності суспільного виробництва завдяки більш раціональному використанню природо-ресурсного потенціалу земель, демографічних, природних, економічних та інших видів ресурсів;

2) в екологічній сфері — раціональне використання та охорона земель, збагачення довкілля природними ландшафтами, забезпе­чення техногенно-екологічної безпеки життєдіяльності людини обґрунтуванням екологічно допустимих рівнів та режимів викорис­тання земель;

3) у соціальній сфері — створення та підтримання повноцінного життєвого середовища, збереження і створення нових робочих місць, усунення істотних регіональних відмінностей в умовах життєдіяль­ності, забезпечення доступності всіх громадян до ресурсів людського розвитку, охорона та раціональне використання історико-культурної спадщини.

Слайд

Стаття 178. Регіональні програми використання та охорони земель

1. Регіональні програми використання та охорони земель розробляються Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними державними адміністраціями і затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим та обласними радами.

2. Програми використання та охорони земель міст Києва і Севастополя розробляються Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями та затверджуються відповідними радами.

Регіональні програми використання та охорони земель розробляють відповідно до загальнодержавних програм рада міністрів АР Крим та обласні державні адміністрації. Затверджують та беруть участь у їх реалізації ВР АР Крим та обласні ради.

У розробленні та реалізації як загальнодержавних, так і регіональних програм використання та охорони земель беруть участь також інші органи державної виконавчої влади. Так, відповідні повноваження в цій сфері мають центральний орган виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища (Міністерство екології та природних ресурсів); центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів (Державне агентство земельних ресурсів); Рада міністрів Автономної Республіки Крим; місцеві державні адміністрації.

Слайд

До регіональних програм, розроблених та затв. на виконання коментованої норми, належать, наприклад:

• Програма розвитку земельних відносин і охорони земель в Донецькій області на 2006-2010 роки, затв. рішенням обласної ради від 23.12.2005 № 4/31-739401,

• Програма розвитку земельних відносин у Дніпропетровській області на 2001-2010 роки, затв, рішенням обласної ради від 16.02.2001 № 346-15/ХХІІІ тощо.

Самостійним специфічним різновидом регіональних програм використання та охорони земель є програми використання та охорони земель м.Києва і Севастополя.

Програми використання та охорони земель міст Києва і Севастополя розробляються Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями та затверджуються відповідними радами.

Особливістю цих програм як форми територіального планування використання та охорони земель є те, що їх зміст зумовлений цільовим призначенням земель, розташованих у межах території зазначених населених пунктів. Оскільки такі землі мають використовуватися переважно під забудову, то це істотно впливає на зміст регіональної програми використання та охорони цих земель.

Програми використання та охорони землеь м.Києва та Севастополя мають узгоджуватися з місцевими правилами забудови, якими встановлюється порядок вирішення питань розміщення, будівництва об’єктів, прийняття їх в експлуатацію, а також порядок здійснення контролю за містобудівною діяльністю.

На відміну від загальнодержавних програм, регіональні містять спеціальний розділ, присвячений підвищенню родючості грунтів. Вони враховують місцеві особливості й специфіку, які впливають на раціональне використання та охорону земель від водяної та вітрової ерозії, дотримання ґрунтозахисних сівозмін, упровадження енергозберігаючих систем землеробства з контурно-меліоративною організацією території та агролісомеліоративних заходів.

У цих програмах закріплено положення щодо формування землекористувань новостворених с-г підприємств, грунтового обстеження с-г угідь, інвентаризації земель, розмежування земель державної і комунальної власності, економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель.

Програми визначають також механізм реалізації певних заходів, їх фінансове забезпечення та очікувані результати.

Розроблені й затверджені загальнодержавні і регіональні програми використання та охорони земель є правовою основою для проведення уповноваженими органами відповідних програмних заходів.

До передпланових і передпроектних землевпорядних документів належать також схеми землеустрою адміністративно-територіальних утворень. У результаті розроблення схеми землеустрою адміністративних районів установлюється система показників, які забезпечують обґрунтованість і реальність перспективних і поточних планів раціонального використання і охорони земель на території адміністративного утворення.

Адміністративно-територіальні утворення як обєкт планування і організації використання та охорони земель

Слайд

Відповідно до ЗУ «Про землеустрій» з метою вдосконалення розподілу земель мають проводитися роботи, повязані із плануванням і організацією раціонального використання земель і їх охороною на рівні адміністративно-територіальних утворень.

До адміністративно-територіальних утворень крім областей належать райони, міста, райони в містах, селища і сіла.

Адміністративний район є обєктом планування в системі землеустрою, оскільки він має певну територію, чітко виражений ступінб відособлоеності, історично сформовані звязки природних, економічних і соціальних умов господарювання, єдність цілей і завдань, реалізованих у межах його території.

Більшість проблем, повязаних з раціональним використанням земель усіх категорій і удосконаленням їх розподілу, адаптацією с-г і не с-г виробництва до сучасних земельних відносин і ринкових умов, визначенням земель, що можут бути зараховані до спеціальних земельних фондів, а також надані громадянам і юридичним особам для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, індивідуального житлового і дачного будівництва, розвитку агропромислового комплексу, лісового господарства, міських і сільських поселень, промисловості, транспорту та інших галузей, найбільш повно й обгрунтовано можна вирішити на рівні саме адміністративно-територіального утворення, яким є адміністративний район.

На цьому рівні можна розвязати у комплексі землевпорядні завдання, що забезпечують створення оптимальних організаційно-територіальних умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі, упорядкувати землекористування з усуненням недоліків у їх розміщенні і конфігурації, провести консолідацію фондів перерозподілу земель с-г призначення, забезпечити стійкість землекористування, особливо с-г, намітити заходи щодо охорони земель, збереження природних ландшафтів і поліпшення екологічного середовища.

Вирішенню цих питань сприяє те, що в адміністративному районі зосереджені органи виконавчої влади місцевого самоврядування, наділені владними повноваженнями, органіізаційними, фінансовими можливостями, формується комунальна власність і бюджет. На цьому рівнісформовано господарсько-економічний комплекс, що охоплює систему органіізацій і підприємств, виробничу, інженерну і соціальну інфраструктуру, відповідні природні й економічні ресурси.

Згідно ЗКУ до повноважень органів виконавчої влади районного рівня в сфері земельних відносин належить участь у розробленні та забезпеченні виконання загальнодержавних і регіональних програм з питань використання та охорони землеь.

Територію району складають землі різних категорій: с-г призначення, промисловості і транспорту, лісового господарства, особливо охоронних природних територійта ін.

Організаційно-територіальною основою розвитку будь-якого району є система землеволодіння і землекористування, що відрізняються за формами власності, галузевою приналежністю, методами господарювання.

Постійно надаються, вилучаються землі, розширюється земельний обіг, змінюються розміри і межі землеволодінь і землекористувань.

В екологічному відношенні територія району виступає як єдиний і відособлений простір з неповторним комплексом природних і економічних умов і особливостями ангтропогенних впливів.

З погляду соціальних чинників, адміністративні райони характеризуються демаграфічними тенденціями, структурою населення, системою культурно-побутового обслуговування.

Підприємства і організації адміністратиного району незалежно від їх галузевої приналежності і форм власності мають тісні територіальні звязки, єдині інфраструктури, сервісне і ринкове обслуговування. Відособлене функціонування кожного з них неможливе.

Зважаючи на роль, значення і функціональні особливості адміністративного району в системі адміністративних утворень, пропозиції щодо раціонального використання земель та охорони на районому рівні мають розроблятися, як правило, у порядку складання схем землеустрою адміністративного району.

Розроблена схема землеустрою району дає змогу впорядкувати і організувати раціональне використання земель та їхню охорону, визначити єдину земельну політику на териотрії адмфіністратиного району і спрямувати в потрібне русло територіальний і внутрішньогосподарський землеустрій, реалізувати науково обгрунтовані принципи планування використання земель і управління земельним фондом району.

Проте складання схем землеустрою на рівні адміністративного району в жодному разі не заперечую можливість розроблення схем землеустрою інших адміністративно-територіаяльних утворень, розташованих на території адмінітсративних районів (сіл, селищ, міст).

Загальна структура модель схеми землеустрою такого муніципального утворення аналогічна моделі схеми землеустрою адміністративного району.

Природно-сільськогосподарське, еколого-економічне, ерозійне районування земель

Слайд

У складі земель України значну частку становлять землі с-г призначення. Успішне здійснення земельної реформи в аграрному секторі нерозривно пов’язане зі специфічним напрямом планування використання і охорони земель, а саме із проведенням районування земель.

С-г угіддя використовуються та охороняються відповідно до природно-с-г, еколого-економічного, ерозійного та інших видів районування.

Районування (зонування) земель здійснюється за такими критеріями:

природно-сільськогосподарське районування - ступінь тепло- та вологозабезпеченості території, гідротермічний коефіцієнт, сума активних температур вище плюс 10 град. C, склад і характеристика ґрунтів (питома вага еродованих, гідроморфних, засолених, підтоплених ґрунтів тощо) та ступінь дренованості території;

еколого-економічне районування - рівень перетворення природного середовища, його стійкість до антропогенного навантаження та ступінь ураженості території негативними геологічними процесами;

протиерозійне - інтенсивність ерозійних процесів, їх причини, ступінь та динаміка еродованості ґрунтів, однотипність протиерозійних заходів;

інші види - кількісний вміст токсичних забруднюючих речовин (пестициди, важкі метали, радіонукліди тощо), мікроелементів та ступінь придатності ґрунтів для вирощування сільськогосподарських культур.

Слайд

ЗКУ Стаття 179. Природно-сільськогосподарське районування земель

1. Природно-сільськогосподарське районування земель - це поділ території з урахуванням природних умов та агробіологічних вимог сільськогосподарських культур.

2. Природно-сільськогосподарське районування земель є основою для оцінки земель і розроблення землевпорядної документації щодо використання та охорони земель.

3. Використання та охорона сільськогосподарських угідь здійснюються відповідно до природно-сільськогосподарського районування.

4. Порядок здійснення природно-сільськогосподарського районування визначається Кабінетом Міністрів України.

Для оцінювання с-г території важливим показником є рівень родючості грунтів. При цьому на родючість грунтів та їхній продуктивний потенціал впливає комплекс природних і економічних чинників. У свою чергу, сила і характер прояву цих чинників залежить від умов ґрунтоутворення. Способу та інтенсивності використання відповідних земельних угідь, спеціалізації і концентрації с-г виробництва, а також ступені здійснення природоохоронних заходів у процесі виробничої діяльності.

Природно-сільськогосподарське районування земель - це поділ території з урахуванням природних умов та агробіологічних вимог сільськогосподарських культур

Необхідність проведення природно-сільськогосподарського районування земель зумовлюється різним складом грунтів відповідно до природних умов певної території України. Природно-с-г районування земель дає можливість швидко, економічно і водночас досить повно оцінити потенційні можливості земельних ресурсів певної території.

Воно дає уявлення про характер конкретних земель, особливостей їх доцільного використання, продуктивності тощо.

Слайд

Здійснення природно-сільськогосподарського районування земель регламентується

• ст. 26 ЗУ "Про охорону земель",

• ст. 39 ЗУ "Про землеустрій",

• ПКМ від 26.05.2004 № 681 "Про затвердження Порядку здійснення природно-сільськогосподарського, еколого-економічного, протиерозійного та інших видів районування (зонування) земель",

• наказом Держкомзему від 10.11.2004 № 366 "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо здійснення природно-сільськогосподарського районування (зонування) земель".

Слайд

Ієрархія поділу земель на підставі природно-сільськогосподарського районування передбачає виділення

природно-сільськогосподарських зон,

природно-сільськогосподарських провінцій,

природно-сільськогосподарських округів,

природно-сільськогосподарських районів,

гірських природно-сільськогосподарських областей.

Слайд

Основна одиниця районування – природно-сільськогосподарська зона.

Об'єднуючими сільськогосподарськими ознаками є зональний тип сільськогосподарського виробництва

Природно-с-г зона – основна одиниця природно-с-г районування, що характеризується визначеним балансом тепла і вологи.

Це відповідає конкретним типам або підтипам ґрунтів, рослинності, співвідношенню між ріллею, кормовими і лісовими угіддями, тій чи іншій структурі агротехнічних і меліоративних заходів.

При проведенні природно-сільськогосподарського районування території України було виділено п'ять природно-сільськогосподарських зон та дві горні області.

Слайд

В Україні існують зони:

Полісся - П,

Лісостепу - Л.С,

Степу - С.

Зона Степу у північній частині визначається як посушливо-степова зона СП;

у південній частині як сухо-степова - СС.

На рівні зон в Україні виділено дві Гірські області Карпатська і Кримська;

Землі в межах цих областей об'єднуються за збіжними ознаками природних гірських особливостей і напрямком сільськогосподарського використання земель.

Слайд

Територія зон складається з Провінцій, кожна з яких має свої характеристики і показники, які помітно змінюються за географічною довготою з заходу на схід, за ознаками континентальності клімату і кількості опадів, максимальною і мінімальною температурами, тривалістю сезонів року і т. д.

Провінції характеризуються специфічними особливостями ґрунтового покриву, пов'язаними з мікрокліматом і річним ходом змін його елементів.

Відповідно до клімату, провінції відрізняються і умовами сільськогосподарського виробництва, землеробства і рослинництва.

Природно-с-г провінція – частина зони, що має специфічні особливості грунтового покриву, пов’язані з мікрокліматом усередині зон.

Провінції розрізняються змінами агрокліматичних показників:

- коефіцієнта континентальності клімату;

- коефіцієнта річного атмосферного зволоження (відношення опадів до випаровування);

- кліматичного індексу біологічної продуктивності в балах відносно середньої продуктивності;

- суворості та сніжності зими;

- тепло- і вологозабезпеченості вегетаційного періоду.

Слайд

У таблиці наведено склад провінцій по зонах.

Кожна з провінцій характеризується певним набором сільськогосподарських культур і типом агротехніки. В Поліссі виділяють Західну, Правобережну і Лівобережну провінції; в Лісостепу - теж Західну, Правобережну і Лівобережну; в Степу посушливому – Придунайську і т.д.

Слайд

Кожна з цих провінцій складається з окремих округів, які відрізняються за ознаками рельєфу, геоморфології і ґрунтового покрову. За рельєфними ознаками виділяють: землі на рівнині, на підвищеннях, у передгір'ї і в горах. За характером ґрунтового покрову виділяють окремі агротипи ґрунтів.

За цими ознаками в Україні районовано 31 природно сільськогосподарський округ.

Природно-с-г округ – частина провінції, що характеризується добре вираженими геоморфологічними і гідрогеологічними особливостями, складом ґрунтоутворювальних порід, що переважають , типом ґрунтоутворення.

Слайд

Слайд

Заключним етапом районування є зокремлення земель в межах природно-сільськогосподарських Районів.

Основною ознакою таких районів є збіжність природно-економічних умов вирощування сільськогосподарських культур. Межі природно-сільськогосподарських районів проходять по межах сільськогосподарських підприємств. Кількість сільськогосподарських підприємств, які входять до складу одного району, повинна бути достатньо великою для отримання статистично надійних результатів при проведенні землеоцінних робіт.

Віднесення земель до складу того чи іншого району при його утворенні відбувається з урахуванням найвагоміших показників продуктивності ґрунтів.

В усіх зонах такими показниками є механічний склад ґрунту. У Поліссі, окрім того, ураховують гідроморфність ґрунтів, у Лісостепу і Степу - еродованість території, недостатній характер зволоження і т. д.

За природно-економічними умовами вирощування сільськогосподарських культур в Україні утворено 197 природно-сільськогосподарських районів

На підставі матеріалів природно-сільськогосподарського районування території України складено перелік особливо цінних груп ґрунтів, затв. наказом Держкомзему від 06.10.2003 № 245. Цей перелік має важливе значення для застосування положень ЗКУ, присвячених використанню та охороні особливо цінних земель.

Для потреб сільського господарства здійснюється також районування (зонування) земель за ступенем забезпечення ґрунтів поживними речовинами, мікроелементами та за придатністю для вирощування основних сільськогосподарських культур.

Слайд

Окрім природно-сільськогосподарського, в межах якісного обліку земель застосовують Ерозійне районування, згідно з яким визначаються границі територій з ознаками впливу ерозійних процесів.

В залежності від питомої ваги еродованих земель виділяють три класи еродованості:

І - 0-10%;

II-  10%-20%;

III-  20%-30%.

За ознаками переважаючого характеру ерозії виділяють дві області:

1) з переважаючою водною ерозією;

2) з переважаючою вітровою ерозією.

Головними чинниками ерозії є:

талий стік, дощовий стік, видування ґрунтового покрову вітром.

В Україні в основному переважають ерозійні процеси під впливом дощового стоку, але на півдні, в зоні Степу, є місцевості з переважаючою вітровою ерозією, ґрунтове покриття яких дефляційно небезпечне.

На розвиток ерозійного процесу впливає декілька груп факторів середовища: рельєфні, атмосферні, господарські.

До групи рельєфних факторів належать: крутизна і довжина схилу, розчленованість ярами та балками.

До атмосферних - опади і стік вод, швидкість вітру, кількість буревіїв.

До господарських – розораність.

Слайд

Відповідно до вимог ч. 3. ст. 179 ЗКУ КМУ затверджено постанову від 26.05.2004 № 681 "Про затвердження Порядку здійснення природно-сільськогосподарського, еколого-економічного, протиерозійного та інших видів районування (зонування) земель", якою встановлено порядок проведення природно-сільськогосподарського, еколого-економічного, протиерозійного та екологічного районування.

Порядок передбачає, що природно-сільськогосподарське районування земель здійснюється з урахуванням

- природних умов,

- агробіологічних особливостей сільськогосподарських культур,

- напрямів розвитку господарської діяльності

- та вимог екологічної безпеки

шляхом

• обстеження стану земель і грунтів,

• збирання, аналізу, систематизації та узагальнення даних, що характеризують стан та особливості охорони і використання земель за окремими регіонами (зонами, провінціями, округами) або адміністративно-територіальними одиницями,

• проведення інших робіт

Слайд

За результатами робіт з районування (зонування) земель складаються відповідні схеми (карти), на яких відображаються такі дані:

природно-сільськогосподарського:

- структура земельних (у тому числі сільськогосподарських) угідь,

- ґрунтовий покрив, його якісний стан,

- наявність особливо цінних, а також деградованих і малопродуктивних ґрунтів,

- класифікаційні показники придатності земель для вирощування сільськогосподарських культур тощо.

Ці схеми (карти) використовуються для визначення екологічно чистих зон виробництва сировини та отримання екологічно чистих харчових продуктів і продовольчої сировини;

Слайд

Еколого-економічного:

- ступінь перетворення природного середовища внаслідок антропогенного впливу,

- рівень використання (залучення) природних ресурсів,

- характеристика природно-ресурсного потенціалу,

- стійкість природного середовища до антропогенного навантаження,

- рівень цього навантаження,

- несприятливі природно-антропогенні процеси

- еколого-економічна оцінка території;

Слайд

Протиерозійного:

- стан еродованості ґрунтів,

- інтенсивність ерозійних процесів, їх динаміка,

- природні та антропогенні передумови розвитку ерозії.

На основі таких схем (карт) здійснюється прогнозування процесів ерозії з метою визначення відповідних протиерозійних заходів;

Слайд

Екологічного:

- забруднення ґрунтів пестицидами, важкими металами, радіонуклідами тощо.

Схеми (карти) природно-сільськогосподарського, еколого-економічного, протиерозійного та інших видів районування (зонування) земель розглядаються науково-технічними радами центральних органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища та аграрної політики і затверджуються спільно цими органами.

Природно-сільськогосподарське районування є інформаційною базою державного земельного кадастру й основою для розробки схем землеустрою і техніко-економічного обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, систем ведення сільського господарства і проектів землеустрою.

У разі потреби при плануванні й організації раціонального використання земель та їхньої охорони використовують й інші матеріали спеціальних видів районування: еколого-господарського, еколого-ландшафтного, агроекологічного та ін..

Слайд