Граматична категорія числа іменників

Число іменників вказує на кількісний вияв того, що називає іменник
Іменники, що мають форми однини і множини	Іменники, що вживаються тільки в однині (Singularia tantum)		Іменники, що вживаються тільки у множині (Pluralia tantum)
	Збірні іменники із суфіксами -ств (о), -цтв (о), -от (а), -і (я), -ур (а), -ат, а також інші збірні поняття: жіноцтво, братство, студентство, прокуратура, комашня, дітвора, коріння, вишняк, деканат,		Збірні: діти, фінанси, люди, верстви, дрова
	З абстрактним значенням	Назви емоцій, почуттів: любов, журба, сум	Парні предмети: ножиці, окуляри, двері, ніздрі, вуста, триноги, перила, щипці
		Назви якостей, властивостей із суфіксами -изн (а), -от (а), -ість, -ин (а), -інь: жовтизна, доброта, пильність, давнина, височінь
		Назви дій, станів із суфіксами -анн (я), -енн (я), -цтв (о), -б (а): виконання, піднесення, виробництво, лічба	Часові поняття, ігри, звичаї, обряди, емоції: шахи, канікули, роковини, проводи, піжмурки, іменини, оглядини, заздрощі, радощі
		Назви ідейних напрямів, суспільних течій, заходів із суфіксами -изм, -ізм, -ізаці (я), -аці (я): марксизм, реалізм, колективізація, електрифікація
		Назви абстрактних понять, явищ із суфіксами -ість, -цтв (о): швидкість, птахівництво
		Назви деяких овочів, ягід: капуста, цибуля, смородина	Чітко не визначені грошові поняття: кошти, гроші, фінанси, ресурси
	Речовинні іменники, які не сполучаються з кількісними числівниками. Назви речовин, металів, мінералів тощо: молоко, чай, цукор, фосфор, глина		Речовинні: парфуми, вершки, дріжджі, харчі, дрова
	Власні назви: Україна, Київ, Іван, Дніпро, Венера, Єлизавета		Власні назви: Альпи, Суми, Гімалаї, Ромни

Зм 14. Власні і загальні назви іменників. Категорія відмінка іменників

Мета: узагальнити й систематизувати знання студентів про іменник як

самостійну частину мови, його граматичні категорії та лексико-

граматичні розряди;

формувати комунікативні вміння доцільно та правильно

використовувати іменники в усному та писемному мовленні;

за допомогою дидактичного матеріалу виховувати повагу до культури

рідного народу.

14.1. Іменник як частина мови.

14.2. Власні і загальні назви іменників.

14.3. Назви істот та неістот.

14.4. Конкретні й абстрактні іменники.

14.5. Граматична категорія відмінка.

14.6. Поділ іменників на відміни.

14.1. Іменник як частина мови.

Іменник – це самостійна повнозначна змінювана частина мови, що називає предмет, особу, явище, кількість, стан, дію і відповідає на питання хто? що?

Морфологічні ознаки. Іменники належать до певного роду, змінюються за відмінками й числами.

С интаксична роль. У реченні іменник може виступати будь-яким членом речення (найчастіше підметом і додатком): Весна іде, красу несе. Заглядає у вікно цвіт яблуні. Книги – морська глибина. Пливуть у піднебессі кучеряві хмарки.

І менник часто виступає в ролі іменної частини іменникового складеного присудка: Наймичкою тобі стану.

М оже бути частиною складеного присудка (який складається із двох і більше частин мови): Я там працювала вчителем.

Б уває узгодженим означенням-прикладкою: Горять її вогонь-слова (П. Усенко).

М оже бути неузгодженим означенням: І пам’ятники з бронзи і граніту тобі поставив вдячний твій народ.

І менник може бути всіма видами обставини (місця, способу дії та ін.): Улітку само серед дня (коли?) дурне ягня само забилося до річки (куди?) напитися водички (Л. Глібов); Дівчина ходила (яким способом?) лебідкою.

І менник + прийменник часто бувають:

1 ) обставиною причини: З розпуки (чому?) матуся вронила сльозинку. Через свою неньку (чому?) нежонатий ходить;

2 ) обставиною мети: І Лев звелів кликнуть громаду (з якою метою?) на пораду (Л. Глібов);

3 ) обставиною умови: (за якої умови?) Без вітру не родить жито, (за якої умови?) без вітру вода не шумить.

І менники поділяються на:

• конкретні (стіл, ручка, дорога, місто, пес, дуб);

• абстрактні (життя, щастя, рух, упевненість);

• назви істот і неістот (брат, бабуся, кіт, ластівка, комар);

• назви явищ природи (дощ, завірюха, лід, вітер, грім);

• власні й загальні назви (Харків, Дніпро, Шевченко, «Кобзар», школа, університет);

• назви ознак (білизна, холоднеча, шанобливість);

• назви кількостей (одиниця, трійка);

• назви станів і дій (одужання, хвилювання, ходіння, читання, біг, стрільба).

14.2. Власні і загальні назви іменників.

Власні назви – це іменники, які позначають власні найменування осіб або предметів: Владислав (ім’я), Плутон (планета), «Березіль» (журнал), «Явір» (ансамбль). Вони виділяють окремі предмети з ряду однорідних. Власні назви – це слова вторинного творення. Вони не мають категорії числа, тобто не змінюються за числами (Борисфен, Харків).

Власні назви виражають значення предметності формою тільки однини (Київ, Чугуїв) або тільки множини (Ромни, Чернівці, Черкаси). У деяких випадках власні назви можуть змінюватися за числами: Коцюбинський (прізвище), Коцюбинські (назва роду), дванадцять Іванівок (сіл з такою назвою).

Загальними назвами називаються слова, що позначають низку однорідних предметів, істот: хлопець, кошеня, школа.

Особливість лексичного значення загальних назв полягає в тому, що 1) вони мають узагальнюючий характер, тобто називають предмет за його належністю до певної групи як носія ознак цієї групи; 2) мають понятійний характер; 3) більшість загальних назв має категорію числа: стіл – столи, ліс – ліси, хоча незначна частина загальних назв не має категорії числа і виражає предметність або формою тільки однини (злагода, доброта, злість), або формою тільки множини (вибори, перегони, пологи).

Важливим показником для розрізнення власних і загальних назв на письмі є написання першої літери: злагода в сім’ї – печиво від «Злагоди».

Власними назвами є:

1) прізвища, імена, по батькові, прізвиська, псевдоніми: Франко Іван Якович, Прометей, Володимир Ясне Сонечко, Ярослав Мудрий, Сталін;

2) клички тварин: кіт Мурчик, собака Каштанка, папуга Кеша;

3) географічні, топографічні, територіально-адміністративні, астрономічні назви: Карпати, Зелений Гай, Слобожанщина, Уран;

4) назви центральних установ й організацій: Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України, Кабінет міністрів, Театр ляльок;

5) назви окремих високих посад: Прем’єр-міністр Кабінету міністрів України, Президент України;

6) назви визначних подій, революційних свят, історичних дат: Паризька комуна, Полтавська битва, Сталінградська битва;

7) почесні звання: лауреат Нобелівської премії;

8) назви книг, журналів, газет, видавництв, заводів, фабрик, закладів, пароплавів тощо: роман «Місто», газета «Слово», журнал «Барвінок», видавництво «Ранок», завод «Світло шахтаря», теплохід «Михайло Коцюбинський».

Між власними і загальними іменниками немає постійної межі. Приналежність деяких іменників до розряду власних чи загальних назв визначається тільки в контексті. Так, омонімічні загальні назви земля (ґрунт), орел (птах), сало (продукт), можуть уживатися як власні назви: Земля (планета), Орел (місто), Сало (прізвище). До розряду загальних назв повністю перейшли власні назви, що є прізвищами вчених, винахідників, іменами яких названо відкриття, винаходи (маузер, вольт, ом, ампер, дизель), або власні назви, що є прізвищами деяких літературних героїв, історичних осіб та географічними назвами, іменами яких називають предмети, явища суспільного життя (бостон, обломов, донжуан, ловелас).

14.3. Назви істот та неістот.

Категорія істот і неістот охоплює іменники з конкретним значенням (абстрактне: знання, сила – неістоти). До назв істот належать назви людей і тварин (третьокласник, деркач), решта іменників є назвами неістот.

Граматичне поняття істот не цілком збігається з уявленням про живе в природі.

За значенням усі іменники поділяються на назви істот і неістот.

До істот належать:

• назви людей (дівчинка, жінка, юнак, герой, боягуз);

• назви тварин, птахів, риб, плазунів, комах (лев, ведмідь, горобець, орел, окунь, сом, гадюка, ящірка, муха, бабка);

• міфологічні та демонічні назви (домовик, відьма, Бага-Яга, русалка, чорт, відьма, Перун);

• назви померлих (небіжчик, покійник, мрець – бо колись був істотою);

• іменник лялька, бо зроблена за зразком істоти.

Іменники на позначення назв істот у називному відмінку відповідають на питання хто?, а в знахідному – кого? (Н. в. хто? учень, дитина; Зн. в. кого? учня, дитину).

До неістот належать:

• іменники, що означають сукупність людей і тварин (народ, колектив, гурт, загін, натовп, рій, плем’я, стадо);

• назви мікроорганізмів (бактерія, мікроб).

Для того, щоб зрозуміти, чи маємо назву істоти, треба порівняти форму знахідного відмінка однини з формою родового відмінка однини. Якщо вони збігаються, то це істота: немає таргана – бачу таргана – істота; немає коропа – бачу коропа – істота; немає мікроба, бактерії – побачив мікроба і мікроб, бактерій і бактерії – між істотою та неістотою.

Якщо іменники жіночого роду, то для визначення істоти/неістоти вживається форма знахідного відмінка множини:

Немає тополь – бачу тополі – немає збігу форм знахідного і родового відмінків, значить неістота;

Немає небіжчиць – бачу небіжчиць – істота.

14.4. Конкретні й абстрактні іменники.

Слова, що позначають назви, співвідносні з конкретними речами, властивостями, діями, називаються конкретними. Іменники з конкретним значенням виражають поняття, в яких передається те, що людина пізнає за допомогою органів чуття: море, берег, потяг, небо, будинок, долина; назви часових понять: день, година, тиждень, століття; імена людей – Олексій, Наталя; географічні назви – Великий Бурлук, Крим, Дергачі, Тростянець; назви установ, заводів, фабрик, журналів, газет, кораблів, художніх творів, ансамблів, хорів тощо – «Конті», «Світоч», «Мотор-Січ», «Арарат», «Сапераві», «Тополя», «Калина», «Ятрань».

Слова, котрі позначають назви процесів, ознак, властивостей, що не належать до якихось конкретних предметів і мисляться поза зв’язком з ними, називаються абстрактними (від лат. abstractio – відтягнення, відвернення). Це іменники на позначення якостей, властивостей, дій, які людина не сприймає безпосередньо органами чуття: розум, щирість, учення, доброта, щастя.

Абстрактні іменники часто мають книжні суфікси: -ість, -ств (о), -цтв (о), -зтв (о), -от (а), -нн (я), -тт (я), -изм, -ізм, -ощ (і) та ін.: якість, щедрість, суспільство, мистецтво, убозтво, охота, широта, вміння, взяття, туризм, модернізм, хитрощі, лестощі. Більшість із них уживається тільки в однині (боротьба, кількість, атеїзм, гнів, милість, любов), деякі в однині й множині (мрія – мрії, хвороба – хвороби, праця – праці) або лише в множині (пустощі, прикрощі, канікули, дебати, фінанси, кошти, лінощі, пестощі).

Абстрактні іменники можуть ставати конкретними, а конкретні – переходити і абстрактні: вогонь – конкретна назва, вогонь революції, вогонь війни – абстрактна.

Отже, іменник дає змогу мислити предметно й тоді, коли конкретного предмета немає. Слова на позначення абстрактних понять набувають усіх тих властивостей, що й слова, які називають конкретні предмети.

14.5. Граматична категорія відмінка.

Відмінок – словозмінна граматична категорія іменника, якою виражається те чи інше його відношення (просторове, часове, цільове тощо) до інших слів у словосполученні й реченні.

В українській мові сім відмінків, кожний з яких відповідає на певне запитання:

№	Назва	Питання	Приклад
1	Називний	хто? що?	ластівк-а
2	Родовий	кого? чого?	ластівк-и
3	Давальний	кому? чому?	ластівц-і
4	Знахідний	кого? що?	ластівк-у
5	Орудний	ким? чим?	ластівк-ою
6	Місцевий	на кому? на чому?	ластівц-і
7	Кличний	–	ластівк-о

Кличний відмінок має або своє окреме закінчення, або закінчення, що зберігається із закінченням називного відмінка. Іменник у кличному відмінку виступає не членом речення, а звертанням.

Граматично відмінок оформляється за допомогою закінчень (матір, матері, матір’ю), закінчень і прийменників (у матері) або тільки синтаксичним зв’язком з іншими словами: красиве метро (значення називного чи знахідного відмінка), милуюся метро (значення орудного відмінка).

Іменник може мати менше відмінкових форм, ніж є відмінків, оскільки деякі з них виражають різні відмінки однаковим звуковим складом. Наприклад, іменник ніч в однині має чотири відмінкові форми: ніч, ночі, ніччю, ноче – форма ночі співвідносна з трьома відмінковими формами множини: ночей, ночам, у ночах, тобто в родовому, давальному й місцевому відмінках однини вживаються однозвучні форми, але вони виражають різне значення.

Деякі іменники в одному відмінку можуть мати паралельно два різні закінчення: передати ректору і ректорові (давальний відмінок однини), підійти до стола і до столу (родовий відмінок однини), ходити по лісу і по лісі (місцевий однини). Такі відмінкові форми є синонімічними.

Називний відмінок зветься прямим. Це вихідна, початкова форма назви предмета. Називний відмінок становить назву суб’єкта, тобто виконавця певної дії. Іменник у називному відмінку виступає в реченні підметом, іменною частиною складеного присудка, прикладкою. Інші відмінки називаються непрямими. Вони мають свої і, навпаки, деякі значення різних відмінків збігаються. У вираженні значень відмінків важливу роль відіграють прийменники.

Кожний відмінок може виражати кілька значень, зокрема такі:

1) називний називає виконавця дії (учитель розповідає, квітка росте), ознаку, яка приписується предметові (Наша дитина – радість). Цей відмінок може вживатися зі сполучниками як, мов, неначе у порівняльних зворотах: Дівчина була гарна, мов весна;

2) родовий називає предмет, на який спрямована дія (придбати квартиру, співати пісню), виконавця дії (доповідь керівника, вихід артистів), належність (робота учениці, портфель тата); місце дії, її напрямок (виїхати з міста, прилетів із Харкова), час (робили до травня), мету (прибув для роботи); призначення предмета (зошит для розрахунків);

3) давальний називає особу, предмет, на який спрямовано дію (віддайте вчителю, допоможи матері);

4) знахідний називає прямий об’єкт дії (пишу твір, навчаю дітей), час дії (з’явився під ранок), причину (прийшли через необхідність, захворів через негоду), напрям, кінцевий пункт дії, її мету (вийшли на стадіон, піднялись на гору);

5) орудний називає виконавця дії в пасивних зворотах (речення, написане учнем), знаряддя дії (думати головою, гребти граблями), місце дії (просуватися шляхом, іти селом), час дії (заходила ранками), спосіб виконання дії (дістатися повітрям, вимовляти з акцентом);

6) місцевий відмінок називає місце дії (була в школі, на роботі), час дії (конвалії квітнуть у травні);

7) кличний відмінок називає особу, до якої звертається мовець, тому форму його мають іменники – назви істот (Олеже, зупинись; Пані Ірино, скажіть-но; песику, не гарчи); від іменників – назв неістот форма кличного відмінка утворюється, якщо вони набувають властивостей істот, тобто у випадках персоніфікації (дозрівай, колосе; течи, річенько).

Граматичне значення відмінка виражається також порядком слів у реченні: Родючість ґрунту визначає врожай і Врожай визначає родючість ґрунту (форми іменників у називному і знахідному відмінках, що звучать однаково, залежать від препозиції чи постпозиції стосовно пояснювального слова, синтаксичного зв’язку із цим словом: препозитивний іменник має форму називного відмінка і є підметом, постпозитивний – знахідного й виконує роль додатка).

У мові існує низка невідмінюваних іменників, що не змінюють своїх закінчень ні за відмінками, ні за числами, тому не поділяються на відміни. Вони становлять такі групи:

1. жіночі прізвища на -о, жіночі прізвища на приголосний: віддати Петренко Ользі, Іваньо Тетяні, Вребенець Оксані, Убийвовк Тамарі;

2. прізвища на -их, -ово, -аго в кінці відкритої основи: Сєдих Віктора, Сєдих Олени, Дурново Степана, Дурново Алли, Живаго Володимира, Живаго Наталки;

3. загальні назви іншомовного походження, що в кінці відкритої основи мають -е (-є), -і (-ї), -о, -у та -а з попереднім голосним: фойє, журі, Марокко, авеню, амплуа, боа;

4. більшість жіночих імен іншомовного походження на приголосний: Скарлетт, Мерелін, Катрін. Деякі іншомовні імена на голосний: Кортні, Уітні, Ромі;

5. множинні власні назви: Мальдіви, Фіджі;

6. власні та деякі загальні абревіатури: ООН, завфермою, замдекана, МАГАТЕ (Міжнародна агенція з атомної енергії).

У родовому відмінку однини в залежності від значення іменники чоловічого роду мають закінчення -а (-я) та -у (-ю). Обидва закінчення можуть мати іменники мосту – моста, плоту – плота тощо.

Закінчення -а (-я) мають іменники, що означають
Назви істот, персоніфікованих предметів і явищ	керівника, учителя, будівника, коня, зайця, снігура, Анатолія, Мороза, Вітра
Назви конкретних предметів, що мають обидві форми числа	документа, зошита, воза, баклажана, огірка
Назви міри довжини, ваги, часу, числові й грошові назви	метра, акра, гектара, грама, центнера, тижня, місяця, понеділка, дня, місяця, п’ятака, карбованця (але року)
Наукові й технічні терміни й поняття, що означають конкретні предмети, назви геометричних фігур, їх частин, елементів будови, а також українські суфіксальні терміни, рідше – безсуфіксні	атома, сегмента, синуса, квадрата, трикутника, радіуса, відмінка, чисельника, кута, карниза, тортика, але складу, роду, виду, стану, способу, синтаксису
Назви населених пунктів, річок із наголосом на останньому складі в родовому відмінку	Харкова, Києва, Канева, Нікополя, Мічигана (штат США), але Кривого Рогу, Зеленого Гаю Іртишá, Дніпрá, Пслá, Дінця', Сивашá
Назви машин і їх деталей	поршня, дизеля, мотора, автомобіля

Закінчення -у (-ю) мають іменники, що означають
Назви речовини, маси, матеріалу	піску, медку, воску, граніту, ґрунту, асфальту, ситцю, але хліба
Назви збірних понять	колективу, гурту, рою, саду, лісу, хору, загалу, вишняку, полину
Назви приміщення, будівлі	замку, коридору, універмагу, поверху, залу, але переважно з наголосом на закінченні вживається -а (-я): гаража, погреба, млина, куреня
Більша частина назв місця, простору	майдану, яру, байраку (але майданчика, ярка, бо це зменшені форми на -к)
Назви установ, організацій	клубу, військкомату, штабу, інституту
Назви явищ природи, почуттів	снігу, вітру, граду, грому, страху, жалю
Абстрактні назви (зокрема назви процесів, станів, властивостей, ознак, ігор, танців та ін.)	гармидеру, родоводу, прогону, галасу, екзамену, достатку, крику, конфлікту, принципу, вальсу, тенісу, ремонту, грипу (але стрибка, ривка, стусана, гопака, козака)
Терміни іншомовного походження, що мають значення фізичних або хімічних процесів, літературознавчі терміни	електролізу, ферменту, імпульсу, діапазону, стилю, сюжету
Переважна більшість складних безсуфіксних слів (крім назв істот) та префіксальних іменників	водогону, рукопису, живопису, прибитку, побуту, усміху
Назви річок, озер, гір, островів, півостровів, країн, областей та ін.	Єнісею, Дону, Мічигану (озеро), Криму, Алтаю, Паміру, Сибіру, Китаю

14.6. Поділ іменників на відміни.

Сукупність відмінкових форм іменника становить його парадигму.

Усі змінювані іменники за характером закінчень у називному відмінку однини поділяються на чотири відміни:

• до першої належать іменники чоловічого, жіночого і спільного роду із закінченням -а, -я: лампа, Ілля, плакса;

• до другої – іменники чоловічого роду з нульовим закінченням та -о і середнього роду із закінченням -о, -е, -я, крім тих, що в непрямих відмінках набувають суфіксів -ат, -ят, -ен: прибуток, Карпо, плече, золото, курчатко, латаття, знамення;

• до третьої відміни належать іменники жіночого роду з нульовим закінченням: скатерть, любов, ніч та іменник мати;

• до четвертої – іменники середнього роду із закінченням -а, -я, що при відмінювання набувають суфіксів -ат, -ят, -ен: курча, ім’я, немовля, кошеня.

До відмін не належать:

• незмінювані іменники:

• іншомовного походження з кінцевими -а (-я), -о, -у (-ю), -е (-є), -і: боа, алілуя, бра, адажіо, Торонто, Онтаріо, фрау, какаду, Баку, алое, резюме, ательє, таксі, журі, Батумі;

• складноскорочені слова: завкафедри, комроти, комполку;

• абревіатури: НАН (Національна академія наук України), ООН (Організація Об’єднаних Націй);

• українські жіночі прізвища на -о та приголосний (Денисенко Марія, Хрипко Василина, Остапенко Галина, Остапчук Наталія, Паньків Лариса, Кравець Ніна), іншомовні жіночі та чоловічі прізвища на -ово, -их і на голосний -о, -і та -е (Дурново, Дородних, Ронто, Ашкіназі, Мушкудіані, Вердзадзе), а також іншомовні жіночі прізвища, що закінчуються на приголосний (Олена Бауер, Вікторія Нейман, Маргарита Зіскінд);

• множинні іменники: Фіджі, перегони, Черкаси, обжинки, мемуари;

• субстантивовані прикметники й дієприкметники: викладацька, черговий, учений (бо відмінюються як прикметники).