9. Поняття арбітражу й види третейських (арбітражних) судів

1. Широкий розвиток міжнародних господарських зв'язків, у тому числі співробітництва в області виробництва, науки й техніки між організаціями різних держав, робить проблеми арбітражного розгляду спорів досить актуальними.

Організації й фірми різних країн, укладаючи контракти, звичайно вважають, що арбітражний розгляд краще, ніж судове, що примирення сторін краще, ніж звертання до арбітражу, а запобігання спорів ще краще, ніж примирення. Однак не завжди можна запобігти суперечкам, урегулювати виниклий між сторонами конфлікт шляхом безпосередніх переговорів. Тому для правової забезпеченості угод великого значення набуває створення умов, що гарантують об'єктивний і компетентний дозвіл можливих суперечок. Особливо важливим є визначення підсудності спорів в порядку арбітражу при таких триваючих відносинах сторін, як відносини по виробничому співробітництву, кооперації, співробітництву при проведенні науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт, у ліцензійних відносинах. В умовах сучасної науково-технічної революції увесь час розширюється коло відносин, суперечки по яких передаються сторонами на розгляд арбітражних судів.

Чітке визначення порядку розгляду можливих суперечок, створення тим самим певних гарантій виконання зобов'язань сторін покликані сприяти розвитку на взаємовигідній основі економічних відносин між країнами.

Швидке і справедливе вирішення спорів сприяє розширенню й полегшенню торгівлі й співробітництва. У переважній більшості угод, що укладають вітчизняними організаціями й фірмами інших країн, передбачається арбітражний порядок вирішення спорів.

Під третейським (арбітражним) судом розуміється суд, обраний сторонами для вирішення суперечки між ними. Склад суду визначається сторонами. На відміну від загального (державного) суду, звертання до третейського суду відбувається на підставі угоди сторін.

Для організацій і фірм, ведучих торговельні й інші операції, розгляд спорів в порядку арбітражу має істотні переваги в порівнянні із судовим порядком. Переваги ці складаються насамперед у нетривалості, у порівнянні зі звичайними судами, строку розгляду справ, у тім, що рішення арбітражу не підлягають оскарженню, а також у відносній (у порівнянні із судами) дешевині. Останнє немаловажно, якщо врахувати, що в західних країнах витрати на ведення процесу, у тому числі на адвокатів, звичайно досить високі. Більшим достоїнством арбітражу є компетентність третейських судів, оскільки арбітри обираються із числа фахівців. Нарешті з погляду організацій і фірм, істотною перевагою представляється те, що третейський суд звичайно засідає негласно.

Третейські суди, що розглядають суперечки в області торговельних й інших економічних відносин, що виникають між організаціями й фірмами різних держав, варто відрізняти від третейських судів, які можуть розглядати суперечки між державами як суб'єктами міжнародного права. Разом з тим третейські (арбітражні) суди, що розглядають суперечки тільки по правовідносинам з іноземним елементом, варто відрізняти від системи арбітражних судів, що дозволяють в Україні й в інших країнах спори головним чином між господарськими організаціями усередині країни. У відношенні третейських (арбітражних) судів, спеціально призначених для розгляду спорів з іноземними організаціями й фірмами, звичайно застосовується поняття міжнародного комерційного арбітражу.

Прийнятий в 1994 році в Україні в цій області закон називається Законом "Про міжнародний комерційний арбітраж".

2. Для передачі суперечки на вирішення третейського суду потрібно так називане третейське, або арбітражне, угода. Це угода сторін про те, що суперечки, які вже виникли або виникнуть у майбутньому між сторонами, будуть передані ними на розгляд третейського суду. Така угода може бути включене в договір, наприклад у контракт про купівлю-продаж товарів. Умова контракту про арбітраж одержала найменування "арбітражне застереження", У застереженні сторони обумовлюють, що можливі суперечки будуть дозволятися в порядку арбітражу, і визначають, у якому саме арбітражному суді. На практиці часто застосовуються типові арбітражні застереження, які обов'язкові для сторін лише у випадку їх прямо вираженої згоди на це.

Особливістю укладеної арбітражної угоди є те, що воно обов'язково для сторін й ухилитися від передачі суперечки арбітражу вони не можуть. Звичайний суд, як правило, не вправі не скасувати арбітражну угоду, не переглянути власне кажучи рішення арбітражу. Це правило одержало визнання в законодавстві й судовій практиці різних держав.

У зовнішньоторговельній практиці часто виникає питання про юридичну чинність арбітражної угоди, на підставі якого розгляд справи в порядку арбітражу повинне мати місце за кордоном.

У Франції, наприклад, визнаються арбітражні угоди, причому така угода дає підставу зробити в суді заперечення, спрямоване на припинення судового розгляду справи. Для примусового виконання іноземного арбітражного рішення потрібне розпорядження голови цивільного суду по місцю його виконання, що розглядає лише формальну правильність рішення й допустимість виконання з погляду французького публічного порядку. Аналогічним чином вирішується це питання у ФРН.

У Великобританії по Акті про арбітраж 1950 року суд може призупинити справу, почата в суді всупереч арбітражній угоді, якщо знайде для цього достатня підстава. Той же акт установлює, що іноземне арбітражне рішення підлягає примусовому виконанню у Великобританії, якщо воно відбулося на основі дійсної арбітражної угоди.

У США принцип визнання юридичної чинності арбітражних угод лише із трудом пробиває собі шлях. Особливо невизначеним є рішення питання про юридичну чинність угод, що передбачають розгляд суперечки за рубежем.

У судовій практиці США мали місце випадки, коли угода про підвідомчість суперечки зовнішньоторговельному арбітражу в Москві служило підставою для відмови в розгляді позову в суді. Можна привести такий приклад.

Американська фірма "Кемден фібр мілс" уклала контракт із організацією "Амторг", що здійснювала операції по торгівлі між СРСР і США, у якому, зокрема, було передбачено, що все суперечки з виключенням підсудності загальним судам підлягають розгляду в порядку арбітражу. Незважаючи на наявність такого арбітражного застереження, фірма позивала проти "Амторгу" у суді штату Нью-Йорк. "Амторг" заявив, що суперечка не може бути предметом розгляду суду. Після тривалого розгляду в судах штату Нью-Йорк було винесене рішення про те, що позов не підлягає розгляду в судовому порядку, оскільки арбітражне застереження носить обов'язковий для сторін характер.

Арбітражна угода (у тому числі й арбітражні застереження, включені в зовнішньоторговельний контракт) володіє відносно угоди юридичною самостійністю, автономністю. Це означає, що дійсність арбітражної угоди не залежить від дійсності того контракту, у відношенні якого воно було укладено.

Іноді при розгляді спорів це положення здобуває вирішальне значення.

В основних багатобічних конвенціях з питань арбітражу, вироблених під егідою ООН, Нью-Йоркської конвенції про визнання й приведення у виконання іноземних арбітражних рішень 1958 року і Європейської конвенції про зовнішньоторговельний арбітраж 1961 року - під арбітражною угодою розуміються як застереження в письмовому договорі, так й окрема угода, підписана сторонами або, що втримується в обміні листами, телеграмами й т.п. Ці конвенції встановлюють незалежно від закону, застосовного до основного контракту, спеціальні колізійні правила для визначення дійсності арбітражної угоди. Якщо ж звернутися до нашого законодавства, то в Положенні про Арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті передбачається, що цей суд приймає до розгляду спори "при наявності письмової угоди між сторонами про передачу на його дозвіл уже виниклого або здатного виникнути суперечки. Угода про передачу суперечки на дозвіл Арбітражного суду може бути також виражене з боку позивача пред'явленням позову, а з боку відповідача - здійсненням дій, що свідчать про його добровільне підпорядкування юрисдикції Суду, зокрема шляхом повідомлення у відповідь на запит Суду про згоду підкоритися його юрисдикції". Отже, наше законодавство не вимагає для визнання дійсності арбітражної угоди, щоб воно обов'язково входило до складу зовнішньоторговельної операції або підкорялося вимогам, пропонованим до неї.

Для розвитку національного законодавства в області арбітражу й забезпечення певної розмаїтості у виборі сторонами контракту процедури арбітражного розгляду істотне значення має Типовий закон про міжнародний торговельний арбітраж, прийнятий в 1986 році Комісією ООН по праву міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ). На основі цього Типового закону вже прийняті національні акти в Канаді (для окремих провінцій), Австралії, Нігерії, на Кіпрі, у Латвії й інших країнах.

Закон України про міжнародний комерційний арбітраж також заснований на Типовому законі ЮНСІТРАЛ.

3. У міжнародній практиці відомі два види третейських судів: так називані ізольовані й постійно діючі. Ізольований третейський суд створюється сторонами спеціально для розгляду даної конкретної суперечки. Сторони самі визначають порядок створення третейського суду й правила розгляду в ньому справи. Після винесення рішення в справі такий суд припиняє своє існування. Він одержав також назву третейського суду ad hoc (буквально - "для цього", тобто для розгляду даної справи).

На відміну від третейських судів ad hoc, постійно діючі третейські суди створюються при різних організаціях й асоціаціях, при торгово-промислових і торговельних палатах.

Характерним для постійно діючих арбітражій є те, що кожен з них має положення (або статут), свої правила провадження справ, список арбітрів, з яких сторони вибирають арбітрів.

Позитивне відношення до арбітражу як одному з підходящих способів вирішення спорів було виражено в Заключному акті Наради по безпеці й співробітництву в Європі. Держави - учасники наради рекомендували "організаціям, підприємствам і фірмам своїх країн у відповідних випадках передбачати арбітражне застереження в комерційних справах і контрактах про промислове співробітництво або спеціальні угоди". Вони запропонували також, "щоб положення про арбітраж передбачали проведення арбітражу на основі взаємоприйнятого регламенту й допускали проведення арбітражу в третій країні, з урахуванням діючих міжурядових й інших угод у цій області".

На Віденській зустрічі представників держав - учасників Наради по безпеці й співробітництву в Європі була підтверджена користь для всіх підприємств, особливо дрібних і середніх, гнучких і взаємно погоджених арбітражних" положень із метою забезпечення справедливого врегулювання спорів в міжнародній торгівлі й промисловому співробітництві. Учасники зустрічі додали "особливе значення вільному вибору арбітра, включаючи головуючого арбітра, і країни арбітражу".

4. Міжнародна практика свідчить про те, що в останні роки зросло число розглянутих у порядку арбітражного розгляду спорів, однієї зі сторін яких виступає іноземна держава. Так, 30% всіх справ, розглянутих відповідно до арбітражних правил Міжнародної торговельної палати в Парижу, доводиться на суперечки за участю держави.

Якщо держава уклала арбітражну угоду з іноземною юридичною або фізичною особою відносно можливих суперечок по якому-небудь контракті (комерційній справі), то це означає, що воно не зможе посилатися на імунітет при розгляді суперечки не тільки в арбітражі, але й у суді іншої держави, якщо цей суд у відповідності зі своєю компетенцією буде розглядати суперечку про дійсність арбітражної угоди. Наявність арбітражної угоди не означає саме по собі, що держава відмовилася від імунітету від попереднього забезпечення або відносно примусового виконання рішення арбітражу, здійснюваного за допомогою суду. Тому практика пішла по шляху включення в контракти з державою або державними підприємствами спеціальних умов із цих питань (відмов від імунітетів).