2. Народний епос

Типологія епосу та його жанрів була розроблена Аристотелем, Лессінгом, Шеллінгом, Гегелем, Франком. Головне в їхніх працях – епос розкриває об΄єктивну картину навколишнього світу. У його основі лежить подія. Кожний епічний твір передає певний випадок або цілу історію життя героя або героїв. Це не означає, що людські настрої, емоції чи переживання випадають з поля зору письменника. Вони визначають поведінку героїв, спрямовують логіку розвитку людських характерів. Епос використовує в повному обсязі весь можливий арсенал зображувальних засобів (вчинки героїв, портрети, прямі характеристики, діалоги, монологи, полілоги, пейзажі, жести, міміку, інтер΄єри, умовність тощо).

Первісно епос розглядався як твір про подвиги легендарних і міфічних героїв, незвичайні пригоди й подорожі. Витоки такого розуміння епосу лежать в усній народній творчості різних народів.

Одним із джерел героїчного народного епосу українців є «Слово о полку Ігоревім» – пам΄ятка літератури доби Київської Русі. Інші жанри героїчного епосу українського народу – думи та історичні пісні з΄явилися орієнтовно в середині ХУ ст. Вони уславлювали високий громадянський обов΄язок козаків, їх мужність і вірність Батьківщині в умовах боротьби з поневолювачами («Козак Голота», «Самійло Кішка», «Маруся Богуславка», «Втеча трьох братів з Азова», «Перемога під Корсунем»).

2.1. Історичні пісні

«Українська пісня – це бездонна душа українського народу, це його слава» (О.Довженко).

Історичні пісні можуть бути визначені як жанр малої епіки. Формуючись спочатку спонтанно в лоні інших жанрів пісенної творчості, історична пісня (як і дума) досягає кульмінації у ХУІІ-ХУІІІ ст. – в епоху козаччини в Україні. Вона відрізняється хронікальністю, тяжіє до уважного стеження за історичними подіями, за долями конкретних героїв.

Історичні пісні – це народні ліро-епічні твори про важливі історичні події та конкретних історичних осіб.

Уперше термін «історична пісня» увів в українську фольклористику Микола Гоголь.

Як і думи, історичні пісні відображають історичне минуле українського народу і своїм змістом охоплюють події з ХІУ ст. до найновіших часів.

Як окремий жанр історичні пісні з΄явилися в ХІУ-ХУ ст., коли Україна опинилася беззахисною перед грабіжницькими набігами татар.

Для історичних пісень характерним був гуртовий багатоголосий спів.

Основні теми історичних пісень:

• змалювання важкого періоду в житті українського народу – звитяжної боротьби козаків із турецько-татарськими ордами, наприклад, «Пісня про Байду» («В Цареграді на риночку»);

• показ страхітливих спустошень, насильства;

• зображення подій Національно-визвольної війни 1648-1654 рр. під проводом Богдана Хмельницького (героїчні постаті: Богдан Хмельницький, Максим Кривоніс, Іван Богун, Данило Нечай, Іван Сірко, Морозенко);

• рух опришників на західноукраїнських землях (ХУІІІ-ХІХ ст.) (Олекса Довбуш);

• повстання проти кріпосницького гніту на Буковині (Лук΄ян Кобилиця)

Серед історичних пісень виділяються балади.

Знаменита пісня періоду Гетьманщини – «Ой на горі та женці жнуть». Повна бадьорості й гумору, виконувана в ритмі козацького маршу, вона випромінює силу, якою й справді було сповнене козацтво протягом декількох віків. Можливо, саме тому пісенна пам΄ятка другої половини ХУІІ ст. є популярною й сьогодні. Той факт, що в пісні поряд опинилися гетьмани Петро Сагайдачний та Петро Дорошенко може видатися історичною недоречністю. Однак це варто розцінювати як цілком припустимий в усній народній поезії, оскільки пісня не відтворює дослівно дійсний похід, а виводить перед нами козаків з їх славними гетьманами так, як вони йшли один по одному в поході історичних подій у споминах українського народу.

Вікопомні перемоги військ Б.Хмельницького під Жовтими Водами знайшли відображення у пісні «Чи не той то хміль, що коло тичини в΄ється»; перемоги М.Перебийноса та Б.Хмельницького під Пилявцями (1648) – у пісні «Гей, не дивуйте, добрії люди». Ця пісня виступає як емблема в національно-визвольних рухах в Україні.

«Чи не той то хміль…»

(Пісня про Богдана Хмельницького)

У цій історичній пісні згадуються події національно-визвольної війни 1648-1654 рр. під проводом Богдана Хмельницького (бій під Жовтими Водами). Народ звеличує свого улюбленого ватажка Богдана Хмельницького. Його змальовано як справжнього народного героя, мужнього і відважного воїна, мудрого діяча й політика, захисника поневолених, «козацького батька». У творі уславлений гетьман порівнюється з дужим і буйним хмелем, який швидко росте, набирається сили й оповиває все своїми листками та стеблом:

Чи не той то хміль, що коло тичини в΄єтья?

Гей, той то Хмельницький, що з ляхами б΄ється.

Так і очолювана Хмельницьким національно-визвольна війна ширилася по всій Україні, піднімаючи народ на боротьбу за свободу.

Прийдеться ляшенькам в Польщу утікати!