54. Умовність генологічної класифікації літ творів.

Генологія – (жанрологія) розділ літ-ва, який вивчає жанри літ творів, жанровий поділ, структуру, тобто все, що стосується жанрів. Кожний твір існує лише в формі певного жанру, взагалі кожне висловлювання. Будь-який текст належить до певного жанру, кожний жанр має свою пам'ять. Жанрові системи можуть існувати різного рівня як в діахронії так і в синхронії. Жанрова система в діахронії – це розвиток жанрів протягом багатьох років. Жанрова система Європи: виділяють 3 великих жанри які називають родами: ліричний, драматичний, епічний. Роди в свою чергу поділяють на види.

55. Жанр як основна категорія буття

Термін "жанр" з'явився у XX ст. у працях членів ОПОЯЗу (Б. Томашевського, В. Жирмунського, В. Шкловського). Французьке слово цент — рід. Іноді жанром називають вид, говорять про роман, повість як про жанри епосу. Л. Тимофеев вважає цей термін зайвим. Жанр — це підвид літератури з певним спрямуванням у відборі матеріалу, який вимагає відповідної форми вираження, обсягу, композиції, лекенко-фразоологічних засобів і метрики. Жанр — форма розвитку літератури, він має конкретно-історичний характер, національні особливості.

Взаємодія жанрів веде до появи нових жанрових форм, так з'явилися кіноповість, кіноновела.

Жанр не є чимось застиглим, він змінюється, кожна епоха наповнює його своїм змістом. До XIX ст. жанри мали чіткі відмінності. У літературі XIX—XX ст. спостерігається атрофія жанрів, рідше використовуються строго регламентовані структури. Динаміка жанрового розвитку приводить до руйнування старої системи жанрів.

Жанр — змістовна форма. Побутує думка, що визначальним у жанрі є зміст. Так, елегія з найдавніших часів була здебільшого сумною піснею. У Стародавній Греції вона мала форму двовірша, який складався з гекзаметра і пентаметра. Згодом елегія відмовилася від такої форми, але печальний зміст пронесла через усю історію розвитку. В деяких жанрах беруться до уваги композиційно-версифікаційні особливості художніх творів, як у випадках газель, рубаї, танка, рондо, сонет. Окремі жанри характерні лише для певних національних літератур, наприклад: щедрівки та думи — українцям, саги та едди — ірландцям і скандинавам.

Категорія "жанр" — найбільш суб'єктивна у відношенні до психології творчості. Так, М. Гоголь назвав свій роман "Мертві душі" поемою, Василь Барка роман "Живий князь" — повістю, В. Медвідь повість "Льох" — романом.

Теорія жанру займає важливе місце в працях Гегеля і Веселовського. Для теорії жанрів Гегель використовував категорії "субстанціональне" (лат. substanzia — сутність, істина) і "суб'єктивне". На його думку, епос тяжіє до субстанціонального, а лірика — до суб'єктивного змісту. Однак усі роди здатні висловлювати як субстанціональний, так і суб'єктивний зміст. Субстанціональне, за Гегелем, — розумний зміст мистецтва, його сферу складають відносини, які є об'єктивним змістом людського існування: родина, політична мета, Вітчизна, обов'язки, яких вимагає професія, релігійність і прагнення до свободи. Гегель протиставляє субстанціональне (істинне) і суб'єктивне (випадкове), у цьому виявляються сильні і слабкі сторони його естетики. Він недооцінює роль художника. Основним критерієм жанрової класифікації Гегель вважає суспільство та індивіда. Розквіт і згасання близьких за змістом жанрів вчений пояснює стадіальністю суспільного розвитку. Він вважає епопею, сатиру і роман трьома типами жанрів, які відповідають певним історичним періодам світової історії. У характеристиці жанрів Гегель використовує:

1) загальний стан світу — це основа для жанру;

2) ставлення автора до предмета зображення;

3) колізію жанру;

4) характери.