Тема 5. Насильство у сімї, як соціально-педагогічна проблема.

Зазвичай існує широко розповсюджений міф, що насильство в родинах - це проблема тільки неблагополучних родин, і майже завжди сімейне насильство пов’язане з пияцтвом і бідністю. Однак за деякими дослідженнями це зовсім не так. Насильство  властиве для всіх соціальних груп і не залежить від економічного становища родини в цілому. Приємно вражає той факт що, домашнє насильство вважають злочином всі респондентки віком до 15 років - 100.0%; 86.5% - віком 15-20 років; 88.5% - віком 20-35 років і 87.9% - віком після 35 років.              

 В Україні проблема домашнього насильства практично не вивчалася. Тільки протягом останнього часу  теми  насильства  у родині стали предметом публічного обговорення. Для того, щоб перемогти реальне зло, його треба зазнати, відкрито обговорити проблему та шукати шляхи вирішення. За даними Інституту соціологічних досліджень НАН, 68 відсотків жінок в зазнають знущання в сім’ї, з них чверть "як правило" або "часто" потерпає від побоїв. Кожна десята дівчина зазнає постійного насильства. За визначенням Закону України "Про попередження насильства в сім'ї", який Верховна Рада України ухвалила 2001 року, насильство в сім'ї — це "будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи еконо­мічного спрямування одного члена сім'ї по відношенню до іншого члена сім'ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім'ї як лю­дини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізично­му чи психічному здоров'ю".

Отже, жертвою домашнього насильства може стати будь-хто: жінка, яку постійно лає і б'є її чоловік, дівчинка-підліток, що страждає від сексуальних переслідувань свого вітчима, хлопчик, якого лупцює мати-алкоголічка, старенька бабуся, що її ненавидять власні діти. Закон розрізняє такі види домашнього насильства: фізичне насильство в сім'ї — це навмисне нанесення побоїв, тілесних уш­коджень одного члена сім'ї іншому, яке може призвести чи призвело до по­рушення нормального стану фізичного чи психічного здоров'я або навіть до смерті постраждалого, а також до приниження його честі та гідності. Сексуальне насильство в сім'ї — це примушування до небажаних статевих стосунків у родині, а також сексуальні дії щодо неповнолітнього члена сім'ї. Психологічне насильство в сім'ї — це насильство, пов'язане з тиском од­ного члена сім'ї на психіку іншого через навмисні словесні образи або пог­рози, переслідування, залякування, які доводять постраждалого до стану емоційної невпевненості, втрати здатності захистити себе і можуть заподі­яти або заподіяли шкоду психічному здоров'ю. Економічне насильство в сім'ї — це навмисні дії одного члена сім'ї щодо іншого, спрямовані нате, щоб позбавити постраждалого житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які він має законне право.

Такі дії можуть заподіяти шкоду фізичному чи психічному здоров'ю або навіть призвести до смерті постраждалого. Причинами ж того, чому жінки не подають скарг у зв’язку з насильством, є тиск суспільних і родинних обставин та бажання зберегти відносини. Культурні та релігійні традиції також присутні серед перешкод, що ускладнюють боротьбу з насильством. Вдосконалення правової оцінки насильства в сім’ї багато в чому залежить від усвідомлення громадськістю та самими жінками того, що насильство в сім’ї є злочином. Як показали результати опитування, 59 відсотків респонденток потерпають від членів своєї родини або від партнерів в інтимних стосунках, причому, віком до 15 років потерпають всі сто відсотків; у віці 15-20 років - 62.2%; 20-35 років - 50.0%; після 35 років - 67.3% жінок.

  Україна ратифікувала Конвенцію ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання 1984 р., положення якої розвивають і уточнюють міжнародні стандарти в цій галузі. Відповідно до цієї конвенції Україна визнала, що катування означає будь-яку дію, якою будь-якій особі умисно заподіюються сильний біль або страждання, фізичне чи моральне, щоб отримати від неї або від третьої особи відомості чи зізнання, покарати її за дії, які вчинила вона або третя особа чи у вчиненні яких вона підозрюється, а також залякати чи примусити її або третю особу, чи з будь-якої причини, що ґрунтується на дискримінації будь-якого виду, коли такий біль або страждання заподіюються державними посадовими особами чи іншими особами, які виступають як офіційні, чи з їх підбурювання, чи з їх відома, чи за їх мовчазної згоди. Україна є учасницею Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р., яка в ст.3 передбачає свободу особи від катувань чи нелюдського або такого, що принижує її гідність, поводження чи покарання. Україна також ратифікувала 24 січня 1997 р. Європейську конвенцію про запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню і покаранню 1987 р., яка не дає визначення катувань, але передбачає дійовий міжнародний механізм реалізації ст.3 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

      Таким чином, законодавство про попередження насильства в сім’ї наділяє нас досить широкими можливостями щодо звернення до органів та установ за допомогою у ситуації сімейного насильства, що тягне за собою вжиття визначених заходів по його запобіганню. Захист від насильства врегульований навіть на міжнародному рівні, про що свідчать ратифіковані Конвенції. Проте законодавство з питань попередження сімейного насильства стане ефективним  інструментом захисту від насильства в родині лише за умови широкого доступу до інформації із проблеми профілактики насильства в сім’ї, плідного співробітництва громадських організацій та органів влади й місцевого самоврядування, а також активної протидії кожного з нас в цьому принизливому для людської гідності явищу. Немає рецепту на усі випадки життя, тому що ситуації можуть бути дуже-дуже різними. У різних людей різні духовно-моральні сили, різні можливості. Те, що один може сам осмислити, зрозуміти і змінити ситуацію, інший - не в силах. Але боротися з насиллям просто необхідно для нормального повноцінного життя.

Девіантне материнство. Сучасний етап суспільного розвитку в Україні характеризується трансформацією традиційних стереотипів репродуктивної поведінки, загостренням демографічних проблем, зміною моделей сімейних стосунків. Суспільне сьогодення демонструє протиріччя: з одного боку депривоване дитинство, зростання кількості осиротілих дітей при живих батьках, а з іншого, - інфантильні матері, не готові до виконання материнських функцій. Водночас сучасні тенденції, які відображають шляхи самореалізації жінки все частіше пов'язані з її професійними та соціально значущими аспектами, без аналізу материнства як базової життєвої цінності. Відтак, вивчення феномену материнства є актуальною соціальною та психологічною проблемою.

Материнство - це складний феномен, що має свої фізіологічні механізми, еволюційну історію, культурні та індивідуальні особливості. У кожній культурі є цілий інститут материнства, який як складова частина включає способи виховання жінки як матері.

Два рівня розвитку материнства виділяє Г. Г. Філіппова. З еволюційної точки зору материнство - різновид батьківської сфери поведінки (як складова частина репродуктивної сфери), властивої жіночій статі, яка набуває особливого значення у ссавців. Це пов'язано із виношуванням та вигодовуванням потомства й необхідністю забезпечення турботи про нього саме материнською особою. Виключність материнської поведінки на вищих еволюційних етапах дозволяє виділити материнство в самостійну материнську потребнісно-мотиваційну сферу поведінки [5]. її еволюційним призначенням єзабезпечення матір'ю адекватної турботи про потомство. Материнські функції проявляються в таких поведінкових аспектах, а саме: емоційні реакції на дитину, виконання операцій по догляду за дитиною та спілкування з нею. На суб'єктивному рівні для самої матері виконання її материнських функцій досягається наявністю у неї відповідних потреб. Базовою потребою для материнської сфери є потреба у контакті з об'єктом, носієм специфічних етологічних стимулів - гештальта немовлятства.

У будь-якому суспільстві постійно відбуваються зміни моделі материнства, відповідні зміні в самих суспільних стосунках, тому визначити норму материнської поведінки досить важко. Бажання бути матір'ю також вступає в суперечність з цінностями соціально-комфортної, статевої сфер і призводить до психологічного конфлікту, який не завжди вирішується на користь дитини. Прояви материнської поведінки (материнської девіації), що в той же час відхиляються, існували завжди і могли носити більш приховані або відкриті форми. В наші дні материнство займає незначне місце в ієрархії цінностей жінки, тому в наявності нова модель особистості, яка не забезпечена відповідною моделлю материнства.

Девіантне материнство розглядається нами у співвідношенні з деякою нормою материнської поведінки. У нормі поведінка матері по відношенню до дитини спрямована на збереження і розвиток її фізичного, психічного та духовного здоров'я. Девіантне материнство з цієї точки зору - це поведінка матері, яка не сприяє збереженню здоров'я дитини, а, навпаки, та, що перешкоджає, порушує і ускладнює нормальний процес її розвитку [7].

У сучасності такі явища як навмисний свідомий аборт, недбале і жорстоке ставлення до дитини, відсутність материнської турботи, сексуальне насильство і розтління дитини мають широкий суспільний резонанс і викликають відчуття потрясіння перед неймовірною мірою жорстокості до того, хто абсолютно беззахисний. Часто таким матерям властива належність до так званого “соціального дна”: алкогольна, наркотична залежність, вони малоосвічені або зовсім без освіти, безробітні або працюють за малу платню чи то на низькокваліфікованій роботі; рано починають своє статеве життя, ведуть його безладно і мало цікавляться питанням контрацепції і планування сім'ї. Так, серед причин, якими можна пояснити поширеність материнських девіацій в розвинутих країнах, одне з провідних місць займає наркоманія. Це соціально небезпечне психічне захворювання, в основі якого лежить неспинне прагнення індивіда до штучної стимуляції так званих “зон комфорту” в центральній нервовій системі шляхом прийому тих або інших хімічних речовин. При наркоманії відбувається деформація, а потім і руйнування системи мотивації, розрив колишніх соціальних зв'язків і формується поведінка, характерними рисами якої є готовність хворого до будь-яких протиправних вчинків ради здобуття наркотичної речовини [7].

Зустрічаються випадки, коли наркотики вживають майбутні мами. Фахівці передбачають, що це трапляється з кожною десятою вагітною під час виношування дитини. Напевно, не варто пояснювати, що для жінки з нормативними материнськими установками така поведінка неприйнятна, оскільки вагітність і наркотики - поняття несумісні. Потрапляючи в організм вагітної жінки, наркотики призводять до різних патологій: внутрішньоутробної затримки розвитку плоду, потворності, передчасних пологів, викиднів тощо. Крім того, якщо вагітна жінка регулярно вживає наркотики, дитина такої матері народжується наркоманом і відчуває, як і мати, всі явища “ломки”[5] .

Вважається, що материнський інстинкт є основним в житті здорової жінки та спрямований на виношування потомства, турботу про нього. Виношування, тобто збереження вагітності, неможливе без інстинкту самозбереження. У нормі сама вагітність обумовлена інстинктом материнства і має на меті продовження роду. Для жінки, що знаходиться в наркотичній залежності, основним “інстинктом” стає пошук наркотичної речовини для задоволення своєї основної потреби. Тому часто у таких жінок вагітність настає не за бажанням, а як наслідок щонайповнішого хаосу в їх житті. У таких випадках наголошується негативне відношення матері до вагітності - вона не прагне її зберегти, уникати шкідливих звичок, не відчуває радісного, піднесеного очікування дитини.

Не можна не відзначити й актуальну проблему ранньої підліткової вагітності, психологічна картина переживання якої супроводжується спотвореним формуванням материнської сфери, несформованою мотивацією материнства і несерйозним, дитячим ставленням до вагітності у дівчат-підлітків, які вирішили народити дитину.

Девіантне материнство в даний час є однією з найбільш гострих областей дослідження в психології, як в практичному, так й в теоретичному аспекті. Несприятливий для майбутнього материнства перебіг вагітності, а також особливості поведінки жінок, що призводить до подальшої відмови від дитини, аналізуються в роботах В. І. Брутмана, А. Я. Варги, М. С. Радіонової та ін. Сюди слід віднести проблеми, пов'язані не лише з матерями, котрі відмовляються від своїх дітей і проявляють у ставленні до них відкриту зневагу і насилля, але і проблеми порушень материнсько-дитячих стосунків, які стають причинами зниження емоційного благополуччя дитини, її відхилень від оптимального психічного розвитку. Окрім того, в сучасному суспільстві спостерігається розрив зв'язків між поколіннями, втрата традиційних способів передачі досвіду. Жінка на порозі материнства не має уявлення про елементарні особливості розвитку дитини й щодо своїх функцій в догляді за нею та у спілкуванні.

В. І. Брутман вважає однією з причин девіантного материнства несприятливий дитячий комунікативний досвід. Майбутня “відмовниця” відкидалася своєю матір'ю з дитинства, що призвело до порушення процесу ідентифікації, як на рівні психологічної статі, так й при формуванні материнської ролі. Незадоволена потреба в материнській любові та визнанні не дає змогу “відмовниці” стати матір'ю. В. І. Брутман вважає, що для формування нормальної материнської поведінки необхідна ідентифікація з матір'ю, а потім, на її основі -емоційна сепарація [3].

Коли мова йде про батьківське ставлення, то одним із перших питань, які постають перед дослідником, є питання про формування цього феномену. У психологічній літературі описується ціла низка чинників, які впливають на формування батьківського ставлення в онтогенезі. Більш детально описаний онтогенез материнського ставлення. На думку етологів, прив'язаність, у тому числі материнська, - природжений біопсихічний механізм, об'єднуючий більшість видів тварин з людиною. У біології поведінки важливим для формування материнського ставлення є досвід стосунків з власною матір'ю, досвід взаємодії з дітьми до статевої зрілості та досвід власного материнства [10].

Психологи виділяють схожі чинники, що впливають на розвиток материнського ставлення. Так, Д. Вінникот [3] вважає, що здатність жінки бути доброю матір'ю формується на основі досвіду взаємодії з власною матір'ю, в грі, у взаємодії з маленькими дітьми в дитинстві, а також в процесі власної вагітності та материнства.

Якість материнсько-дочірніх стосунків та їх вплив на материнську сферу жінки визначається, окрім прив'язаності, стилем їх емоційного спілкування, участю матері в емоційному житті дочки. Важливим аспектом материнсько-дочірніх стосунків вважається зміна цих стосунків з боку матері відповідно до вікових змін емоційної сфери дочки. Велике значення має задоволеність матері своєю материнською роллю.

З точки зору Мелані Кляйн, представника сучасної школи психоаналізу, первинне значення для прийняття матір'ю новонародженого мають образи дитини в її уяві. Було виявлено, що фантазії матері відносно вагітності і дитини можуть викликати дисфункцію стосунків в діаді “мати - дитина”, порушуючи нормальну прив'язаність. При цьому вагітність розглядається як найважливіший сенситивний період розвитку материнського ставлення, оскільки в цей кризисний момент оживають внутрішні конфлікти і тривоги, які стосуються минулих стадій розвитку, і впливають на реальний образ дитини. Ці конфлікти можуть включати як позитивні, так і негативні прояви “его” жінки та її партнера, тривалість амбівалентних взаємин з її батьками та сиблінгами. Аби під час вагітності змогло сформуватися відчуття прив'язаності до дитини, жінка повинна інтегрувати реальність, підсвідомі фантазії і надії, що стосуються дитини [5].

Вітчизняні автори також все частіше звертаються до чинників, що впливають на формування материнського ставлення. А. І. Захаров виділяє цілу низку умов адекватного формування материнського ставлення, серед яких: “прообраз матері” (вираженість інстинкту материнства і батьківства у прародичів і батьків жінки), бажання мати дітей, установка на дітей до вагітності, позитивний відгук на вагітність, ніжність до дитини, відчуття жалості та співчуття, близькості з дитиною, а також емоційна чуйність матері [3]. Дослідження девіантного материнства показують, що відмова матері від своєї новонародженої дитини тісно пов'язана з її взаєминами з власною матір'ю. Майбутня відмовниця відштовхувалася своєю матір'ю з дитинства. Ця материнська депривація не дала їй можливості здійснити природний процес ідентифікації з матір'ю при формуванні материнської ролі.

Таким чином, і психологи, і етологи погоджуються з тим, що одним з основних чинників, який впливає на формування материнського ставлення, є взаємодія з власною матір'ю. Більш того, ідентифікація з матір'ю - один з основних механізмів розвитку материнського ставлення. Мати транслює своїй дитині модель материнства (ширше - батьківства), що існує в даній культурі на даний момент часу. Опосередковано, окрім матері, дана модель засвоюється дітьми через інших значущих дорослих, засоби масової інформації тощо [4].

Дослідження девіантного материнського ставлення, представлені в психоаналітичному ключі, дають змогу виділити особисті переддиспозиції неприйняття власної дитини - інфантильність, егоцентризм, підвищену агресивність, які мають коріння в дитячому травматичному досвіді, пов'язаному із сексуальністю [3]. Ось чому, перебіг вагітності у матерів-відмовниць характеризується специфічністю Як показують дані досліджень, у тих жінок, що відмовляються від своїх дітей, спотворення в сприйнятті немовляти спостерігаються вже під час виношування небажаної вагітності. Зазвичай, у таких вагітних жінок перцептивні спотворення охоплюють навіть область тілесної чутливості. Це призводить до появи відомих феноменів, як - гіпоестезії та гіперестезії поштовхів плоду. Вагітність пізно розпізнається, розвиток відчуття прихильності блокується, замість цього формується інфантицидний комплекс, який виявляється в “прагненні знищити свою дитину” і “захисному запереченні” цієї спонуки, яка викликає гостре відчуття провини. З іншого боку, дослідження психологічного стану жінок, що виношують небажану вагітність і що надалі відмовляються від материнства, виявило різкі, але також сповна стереотипні зміни в психічній сфері [2]. Вочевидь, що ці психологічні властивості зумовлені не лише особистісними властивостями. Також має значення родинна історія і родинна ситуація, що мала місце в дитинстві майбутньої матері.

Відмова від материнства - небажання жінки перейняти на себе соціальну роль матері - важкий прояв економічного і духовного стану суспільства. Вирішення цієї соціальної проблеми потребує від спеціалістів розуміння природи відмови жінки від вагітності та народження дитини. На даний момент часу не існує визначеної відповіді на питання про причини, які спонукають жінку відмовлятися від вагітності, дитини, від ролі матері. Так, жінки, які прийняли рішення перервати вагітність, знаходяться вкрай складній ситуації та перебувають в депресивно-тривожному стані. В настроях цих жінок домінують страх і напруга, які постійно ростуть та шукають розрядки, і відмова від вагітності та дитини є для них такою розрядкою. Зазвичай жінки не завжди усвідомлюють реальну причину відмови від вагітності та дитини. Ці причини можна назвати мотивами, в тому їх значенні, коли вони представляють собою неусвідомлені причини.

Традиції суспільної свідомості визначають украй негативне ставлення до матері, що відмовляється від своєї дитини; у пологових будинках така породілля піддається потужному тиску, який змушує її змінити драматичне рішення. Моральний тиск заставляє багатьох жінок виношувати небажану вагітність, що призводить у 40 % випадків до народження недоношених дітей (9-10 % в популяції), більше 2/3 яких і до пологів і під час їх отримують мозкові пошкодження різної міри тяжкості. Після народження дитини, така жінка трансформує негативне ставлення на біологічні наслідки небажаної вагітності до свідомо або несвідомо відштовхнутої дитини. Наслідки рішення залишити у себе небажану дитину позначаються практично протягом всього життя обох, як матері, так і дитини. У випадках такої ситуації, особливо обтяженої матеріально-побутовими проблемами та асоціальним оточенням, часто відмова від дитини є домінуючою альтернативою [3].

Причини відмови від новонароджених надзвичайно різноманітні. Виникнення відмов від материнства обумовлене складною взаємодією соціально-економічних, родинних, етичних, психобіологічних та патологічних чинників. Найбільш висока розповсюдженість відмови від новонароджених серед:

- незаміжніх жінок;

- жінок з сімей з низьким матеріальним достатком;

- що не мають постійного житла;

- серед неповнолітніх і таких, що вчаться;

- осіб з кримінальним минулим;

- серед випускниць сирітських установ.

Саме ці, найменш соціально захищені групи жінок, особливо схильні до психологічних стресів, депресивних станів в період вагітності, а також інших форм психічної патології, у тому числі алкоголізму і наркоманії, тобто таких порушень, які самі по собі можуть змінювати світогляд жінки, породжувати невпевненість в своїх силах, відчуття втрати перспективи, зневіру в завтрашньому дні і тим самим сприяти відмові від материнства.

Психологічне тестування жінок, що відмовилися від новонароджених в пологових будинках, виявляє у них емоційну психологічну незрілість, неготовність до шлюбу через емоційну нестійкість та егоцентризм. Зазвичай - це жінки, які в дитинстві самі піддавалися психологічній депривації та агресії або яким не вдалося вирішити свої дитячі й пубертатні конфлікти. Такі особи бувають зосереджені лише на своїх проблемах, для них характерна наявність відчуття пережитої несправедливості та нестачі любові. Інколи у них спостерігається надмірна залежність від власної матері або батька. У деяких можна спостерігати явне і, можливо, неусвідомлене прагнення до все нових й нових емоційних переживань, що часто веде до багаточисельних сексуальних зв'язків, в яких не знаходять емоційного задоволення. Мабуть, особиста незрілість, неготовність сприймати нову соціальну роль і є найважливішими психологічними чинниками, що формують аномальну материнську мотивацію.

З клінічної точки зору ці прояви часто можна розглядати як розлади особистості (або, як мінімум, ті або інші психопатичні риси). Процес ухвалення рішення відмовитися від новонародженого, як правило, починається задовго до народження дитини. В цей час жінки зазвичай переживають важку психологічну кризу, що має в різних випадках різний зміст, проте загальною для всіх є боротьба мотивів: інстинктивному прагненню до материнства і тиску суспільної моралі протидіє зневіра в своїх силах та можливостях, відчуття нездатності і небажання долати життєві труднощі, відсутність матеріальних умов, відчуття втрати (або загрози втрати) соціальної підтримки (не одружується, батьки відмовляться). Вирішальним чинником виступає переконаність в тому, що народження дитини може стати загрозою для реалізації власних соціальних прагнень або, навпаки, відчуття, що мати сама (а через неї і все оточення) є загрозою для благополуччя і навіть життя власної дитини. У багатьох жінок прийняття рішення відмовитися від своєї дитини супроводжується відчуттям психічної напруги, відчуттям провини і власної гріховності.

У подібних випадках поведінку жінок під час вагітності можна розглядати як своєрідну форму психологічного захисту. У одних випадках - це раціоналізм. При цьому жінка залучає для самозахисту безліч реалістичних або малореалістичних аргументів, які, із її точки зору, виправдовують заплановану відмову від материнства. Різко знижується або взагалі відсутня здатність бачити і розглядати інші варіанти виходу з кризи. Одночасно перебільшуються власні негативні фізичні та моральні якості, гіпертрофується матеріальна і родинна скрута. Заздалегідь ігнорується допомога інших членів сім'ї і знайомих. Спроби раціонально обговорити інші варіанти, як правило, неефективні через інтенсивні емоційні переживання та їх ригідність, можуть викликати образу, нерозуміння, агресію.

У інших випадках переважають механізми витіснення - коли жінка, що гостро пережила перший емоційний шок від усвідомлення небажаності вагітності, поступово як би “забуває”, що вона вагітна. Дуже часто така жінка веде колишній, а інколи і активніший спосіб життя, в т.ч. багато переїжджає з міста в місто, вживає багато алкоголю, палить, вдається до сексуальних ексцесів. При цьому часто зникають суб'єктивні ознаки вагітності, ігноруються поштовхи плоду. Жінка майже всю вагітність відчуває себе “добре”, перестає передбачати очевидні події, планувати своє життя, зокрема, не робить аборт при небажанні мати дитину. Після народження дитини такі жінки часто амбівалентні до дитини, також можуть на якийсь час приймати і прикладати її до грудей, шукати співчуття та підтримки в інших.

Інший психологічний захист демонструється в тих випадках, коли жінка, будучи з самого початку не мотивованою на виношування, пологи і материнство впродовж всієї вагітності буквально ігнорує свою майбутню дитину. Вже заздалегідь вона відноситься до неї байдуже, як до непотрібної речі, не включає його в сферу своєї самосвідомості. Часто такі жінки виношують вагітність лише тому, що знають - “аборт шкідливий для здоров'я”.

Інколи на перший план виступають механізми проекції. В цьому випадку для жінки дитя буквально стає втіленням всього того зла, яке, як вона вважає, незаслужено отримала від життя, в першу чергу, від батька дитини. У психоаналітичній літературі перенесення на дитину ненависті, що відчувається по відношенню до її батька, отримав назву “Комплексу Медєї” [10]. Для таких жінок характерні наполегливі спроби перервати вагітність, навіть на пізніх стадіях, інколи піддаючи себе серйозній небезпеці. У фантазіях цих жінок дитина уявляється потворною. Народження дитини такі жінки пов'язують із повним життєвим крахом. Головні емоції таких жінок по відношенню до новонародженого - гидливість, відраза і навіть ненависть [1].

Як варіант проекції можна розглядати випадки, коли відмова від дитини мотивується втратою любові та відчуттям повної байдужості до неї у міру зникнення любовних відчуттів до батька дитини.

Крім того не можна не відзначити проблему ранньої підліткової вагітності, що зростає останнім часом. Дані нечисленних досліджень, зокрема С. О. Кашапової, свідчать про спотворене формування материнської сфери, несформовану мотивацію материнства та інфантильне відношення до вагітності у вагітних дівчат-підлітків.

Одним з напрямів вивчення девіантного материнства є аналіз особливостей матерів, які були позбавлені можливості адекватної взаємодії з дітьми на етапах становлення материнсько-дитячого взаємозв'язку (сепарація у зв'язку з порушенням процесу пологів, неонатальною патологією, передчасними пологами). Ці дослідження показують, що становлення материнського ставлення пов'язане не лише з історією життя жінки та її особистісними якостями, але й з особливостями дитини та організацією післяродової взаємодії з нею [5].

В цілому можна відзначити наступні характеристики жінок з порушеною готовністю до материнства:

1. Емоційна і психологічна незрілість, низька толерантність до стресів, нестриманість афектів.

2. Неготовність до шлюбу через емоційну нестійкість, егоцентризм, прагнення до незалежності.

3. Зосередженість на своїх проблемах, переживання відчуття несправедливості та нестачі любові.

4. Невирішеність дитячих та пубертатних конфліктів.

5. Неповна власна сім'я, часто відсутній чоловік, виховується вітчимом.

6. У її родинній історії існує патерн відмови від дитини; розлучення і фізичне насильство реєструються вже в поколінні бабусі.

7. Емоційна залежність від матері, не дивлячись на те, що стосунки з нею можуть бути негативними.

8. Мати характеризується нею як агресивна, директивна і холодна; вона або не знає про вагітність дочки, або виступає проти неї.

9. Дитя для неї - джерело психологічних проблем, страху і тривоги. Воно здається їй недоступним для контакту, як щось незначне і далеке від неї самої.

Роль сімейного фактору у відмові від дітей. Відомо, що більшість матерів, що відмовляються від своїх дітей, виховувалися в нестабільних родинах і з раннього дитинства мали негативний досвід міжособистісних взаємин. Особистість багатьох «жінок, не готових до ефективного материнства», формувалася у своєрідній субкультурі агресії частина з них в дитинстві страждали від такого, що принижує гідність гноблення і холодного ставлення з боку своїх батьків.

За результатами досліджень виявили достовірне зростання серйозних психіатричних, інтелектуальних розладів у молодих жінок, що виросли «в злісної кривдить жорстокий сім'ї». З цим багато хто пов'язує зростання серйозної злочинності і агресивності у таких жінок в дорослому віці по відношенню до своїх дітей [10].

Багато хто з матерів, що кидають своїх дітей, як би повторюють напрацьований стереотип поведінки, тому що багато хто з них на собі відчули наслідки занедбаності при живих батьках.

При аналізі формує майбутню матір сім'ї особливе значення надається спотвореного виховання з боку її власної матері. Насильство і знущання над дівчинкою з її боку закладає у майбутньої матері спотворений образ материнського поведінки і тим самим порушує готовність жінки до ефективного материнства. Доведено, що вже в дитинстві у таких жінок формується своєрідна поведінкова матриця низької толерантності до відкритих форм агресії, з якої вона звично дозволяє власні життєві конфлікти агресивними вчинками, у тому числі і щодо власної дитини. Так, аналізуючи соціальний анамнез матерів-дітовбивць, було показано, що, принаймні, 70% з них мали нещасне дитинство і, безсумнівно, піддавалися емоційному насильству, страждали від відсутності материнської любові, 25% в дитинстві терпіли фізичне або сексуальне насильство [10].^. У цілому ряді робіт чітко продемонстровано вкрай негативний вплив низького матеріального достатку, культурного рівня виховує сім'ї на формування рольових основ особистості дівчинки, що, в кінцевому підсумку, негативно позначається на якості її майбутнього материнства. Соціальна середовище не тільки спотворює формування особистісних передумов до ефективного материнства, але і служить головним каталізатором девіантної материнської поведінки, а в нашому випадку - провокує відмову від дитини. Було доведено, що такі негативні соціальні фактори як низький рівень освіти, бідність, безробіття жінок, робить їх не рідше, якщо не частіше ніж чоловіків, агресивними до дітей. Одне з пояснень - сприйняття жінкою дитини як загрозу своєму самоототожненню, самооцінці. Приклад - мати, вимушена залишити роботу у зв'язку з вагітністю. Актуальні економічні труднощі знижують психологічне благополуччя жінки, збільшують її схильність до дистрес і тим самим погіршують її здатність до «підтримує батьківства». Вивчаючи соціальну ситуацію жінок, що залишили своїх дітей без піклування, виявлено, що крім економічного становища на якість материнства впливає освіченість жінки. У дослідженнях було виявлено, що більшість «отказніц» мали низький загальна і професійна освіта, рідко отримували престижні професії і відповідно займали низький соціальний статус, з аналогічних висновків показано що рівень материнської прихильності до дитини, крім матеріального благополуччя, залежить від трьох незалежних змінних: освіти , забезпеченості житлом і «закритого способу життя». Під останнім розуміється вузькість і мала глибина соціальних контактів.

Аналізуючи актуальну сімейну ситуацію жінок, які відмовляються від своїх дітей, виявлено вплив наступних негативних факторів, серед них:

1) неповна сім'я,

2) відсутність соціальної підтримки сім'ї,

3) багатодітність,

4) відсутність медичного спостереження під час вагітності.

Всі ці фактори, з точки зору дослідника, згубно впливають і на внутрішньоутробний розвиток дитини. Недарма такі діти виявляються значно більш частими пацієнтами відділень інтенсивної терапії та реанімації відразу після народження ^1.

У 1972 році Бельгійський комітет з соціальних проблем жінок, дослідивши соціальні аспекти явища (відмова від дитини), описав три основних категорії матерів, що відмовляються від дитини:

1-а категорія, найбільш класична, - батько дитини кинув вагітної майбутню матір;

2-я - заміжня жінка народжує дитину від позашлюбного зв'язку.

3-я - вагітна жінка з низькою соціальної та моральної пристосованість і з низькою соціальною відповідальністю.

Було встановлено, що головним фактором, що передує відмови від дитини, є нестабільність і загрозливий розпад власної сім'ї отказчіци. За даними МОЗ Росії 35% від загальної кількості жінок-отказчіц народжували від позашлюбного зв'язку. За відомостями результатів перепису населення 1988 року в Росії серед всіх типів сімей з неповнолітніми дітьми 13% склали неповні сім'ї, де самотнім батьком є мати. В останнє десятиліття відбувається зростання позашлюбних народжень. У 1980 році їх число складало 10,8%, в 1990 році - вже 14,6% [10].

Особливі соціально-психологічні умови, в яких змушена жити жінка, яка народила позашлюбну дитину, в нашій країні добре відомі. Більше 87% таких жінок характеризують своє матеріальне становище як незадовільне, 20% не отримують госпособія, близько 60% не мають окремого житла, 20% змушені жити в гуртожитках. Майже 30% таких жінок відчувають на собі негативне ставлення з боку родичів і товаришів по службі по відношенню до цієї вагітності. У зв'язку з цим 33,6% мають конфлікти на роботі аж до погрози звільнення. Все це сприяє посиленню невротизації жінки. Недарма кількість самовільних абортів, у тому числі і на пізніх термінах, в 2 рази вище у жінок, які не перебувають у шлюбі, ніж у заміжніх [27].

Враховуючи об'єктивність факторів, що порушують формування ефективного материнства при позашлюбної вагітності, в розвинених країнах держави проводять спеціальну протективное політику, спрямовану на захист, матеріальне забезпечення та суспільного визнання неповних сімей. Однією з форм державної та громадської діяльності щодо підтримки вагітних, що знаходяться в критичній ситуації, є організація спеціальних клінік, материнських центрів і притулків. В їх роботі постійно беруть участь, крім соціальних працівників, психологи та психіатри.

Одним із потужних чинників, що порушують формування установки на материнство і спотворюють материнське поведінку, є психологічний стрес, пережитий жінкою під час вагітності. Це особливо треба враховувати і зв'язку з тим, що саме вагітна жінка дуже часто стає об'єктом «домашньої ненависті» і агресивних дій з боку близьких, половина всіх б'є жінок вперше були побиті під час вагітності.

Величезне значення надається якісного медичного забезпечення вагітним. Відсутність належної турботи про жінку під час вагітності негативно позначається на якість материнства і на вихідних пологів. Значна кількість жінок, що кидають своїх дітей у пологових будинках, під час вагітності не відвідували лікаря і не мали належної підтримки.

Таким чином, накопичений великий фактичний і науковий матеріал, який переконливо показує виключне значення соціальних моментів у формуванні відмовної материнської поведінки, проте не відповідає на головне питання - чому при рівних умовах одна мати кидає свою дитину, а інша, щоб нагодувати дитину, готова на самі відчайдушні позбавлення. Зрозуміти це можна, тільки вивчивши індивідуальні особливості самої «отказчіци». І першим чинником серед інших стоїть вік матері.

Віковий фактор девіантного материнства. Дослідження, що проводяться в усьому світі, в тому числі і в нашій країні, вказують на особливе неблагополуччя позашлюбної народжуваності саме серед зовсім молодих жінок і на безумовно негативний досвід надраннього материнства. Дослідники підкреслюють психологічну незрілість таких матерів, амбівалентності їх установок на материнство, залежність від негативного впливу власних батьків, середовища проживання. Відомо, що матері-підлітки особливо піддані психіатричним та психосоціальним проблем, що вони часто виявляються нездатними сприймати емоційні та експресивні сигнали, що подаються новонародженим. Це порушує необхідну зворотний зв'язок і спотворює формування психічних функцій дитини. Педіатри всіх спеціальностей стурбовані недбалим ставленням матерів-підлітків до своїх дітей [7].

Віковий чинник один з безлічі істотних, що визначають неготовність до материнства і, як наслідок, - відмова від дитини. За даними МОЗ Росії, більше половини «отказніц» - жінки у віці до 25 років. Близько 8% - неповнолітні жінки; близько 30% - пізні первородящі у віці від 30 до 50 років

Вагітність юних у нашій країні ставить ряд поки що непереборних проблем. Серед них автори відзначають надранньої початок статевого життя і високу частоту безладних статевих контактів у підлітків, їх погану поінформованість у галузі контрацепції, а також низькі матеріальні і моральні можливості використання протизаплідних засобів. Це призводить до постійного зростання у юних дівчат числа абортів, у тому числі і кримінальних, а також штучних переривань вагітності на пізніх термінах.

Ось тільки деякі факти, що підтверджують серйозність становища з юним материнством в нашій країні. Раннє безладне початок статевого життя в підлітковому середовищі стало типовим. Серед осіб, які не досягли повноліття, від 40% до 60% живуть статевим життям. Більше 10% з них почали статеве життя у віці до 14 років. З моменту початку статевого життя і аж до перших пологів більше 20% юних матерів мали від 5 і більше статевих партнерів і лише 64% - одного. У Росії за останні 30 років показник плодючості жінок молодше 20 років збільшився з 28,4% до 47,8%. Щорічно має місце близько 1,5 тисяч народжень у матерів у віці до 15 років, 9 тисяч - 16 років, 30 тисяч - у віці 17 років. Фактично питома вага дітей, народжених жінками молодше 18 років, у загальній кількості народжених становить у середньому 2,3% [5].

Настання вагітності у дівчат-підлітків до 17 років становить 0; 84% щорічно. З них 0,5% припадає на аборти і 0,34% на пологи. За даними Держкомстату колишнього СРСР частота вагітностей та пологів у дівчат-підлітків у віці від 15 до 18 років в 1980 році становила 0,41%, а вже у 1986 році збільшилася до 0,44%. З 1958 до 1985 року показник народжуваності зріс на 48%. Багато в чому це пов'язано з тим, що дівчата в нашій країні темні і безграмотні в галузі контрацепції. Майже в 45% випадків вони живуть статевим життям, не захищаючись від вагітності і не підозрюючи про ті наслідки, до яких це може призвести. Лише 9% юних дівчат, що живуть статевим життям, надходять у стаціонар для переривання вагітності, у 15% випадків це дівчата у віці від 15 до 19 років. Разом з тим необхідно враховувати, що однією з головних причин, що штовхають молодь до раннього початку статевого життя, є просте цікавість, а також провокування з боку оточуючих однолітків [8].

Підліток хоче виглядати більш дорослим і самостійним. Як правило, підлітки вперше вступають в статеву близькість з особами більш старшого віку. Важливе місце серед причин, що ведуть молодь до сексуальних контактів, займають зловживання алкоголем і токсикоманії в підлітковому середовищі. Так, практично всі статеві акти, які призводять підлітків до зараження венеричними захворюваннями, відбуваються в стані алкогольного сп'яніння.

Ранній початок статевого життя служить до певної міри сигналом «втечі» підлітка від охопила його почуття самотності, втілення наївною мрії про кохання з першого погляду. Для багатьох з них статеві зв'язки пов'язані з характерною і дуже гострою у підлітків потребою до самовираження, прагненню долучитися до «дорослого» способу життя, а в ряді випадків і ознакою почався психічного розладу.

Фізіологічна та психологічна неготовність багатьох підлітків до виношування вагітності супроводжується високим числом ускладнень вагітності та пологів, народження недоношених, хворих і травмованих немовлят. Так, народження недоношених і маловагих дітей у таких жінок в 2 рази вище аналогічних показників у жінок старшого віку. Однак думки про якість виношування вагітності юними жінками далеко не однозначні.

Крім фізичного навантаження незріла особистість юної вагітної, як правило, відчуває глибокі емоційні травми. Юні вагітні і дівчатка-матері в нашій країні, не дивлячись на зовнішню байдужість суспільства до їхньої долі, знаходяться під дуже сильним «моральним» тиском, наслідком чого є бажання приховати вагітність або перервати її будь-якими, в т.ч. нелегальними, засобами.

Боячись негативної реакції з боку батьків, близьких, майже 40% дівчат приховують вагітність і, зберігаючи її, не звертаються до гінекологів. Майже для третини юних матерів їх материнство є настільки небажаним, що вони під час вагітності роблять кримінальні спроби до її переривання.

Вагітність юної жінки є причиною важких конфліктів у сім'ях. Останні найчастіше виявляються ні морально, ні матеріально не готовими до її збереження. Позитивно поставилися до народження дитини у їх юної дочки тільки 60% батьків; 15,6% - різко негативно, а більше 14% батьків наполягали на перериванні вагітності навіть на пізніх термінах, коли існувала реальна небезпека для здоров'я і життя їхньої дитини [15].

Дуже часто також конфлікти виявляються фатальними і, підштовхуючи юних дівчат до відходу з родини в асоціальні компанії, ставлять їх на шлях бродяжництва, проституції і т. д. Тому більшість вчених сходяться на думці, що раннє материнство є несприятливим не тільки і не стільки з акушерської точки зору, скільки з соціальною. Особливо серйозні наслідки в плані нутрі. Одним з драматичних наслідків є те, що більшість юних матерів кидає своїх дітей напризволяще, піддає їх агресії і т. д.

Дослідження показують, що до 15% новонароджених, кинутих і пологових будинках, - це діти юних матерів. Приблизно такий же відсоток немовлят, народжених юними, «тимчасово» містяться в будинках дитини у зв'язку з неспобностью матері виконувати свої материнські обов'язки ^1.

Причини таких відмов, як вважають деякі дослідники, «об'єктивні» - у цьому віці матері мають вкрай низькі доходи, а державна допомога не компенсує необхідних витрат на дитину. Юні матері не мають професії і нормальних житлових умов, а деякі практично вважають, що наполягатиме на тому, щоб мати брала небажаної дитини, безрозсудне в його ж інтересах, оскільки він може бути більш щасливий з прийомними батьками.

Після народження дитини 65,1% юних матерів зазнають серйозних труднощів. З них у 52% ці труднощі пов'язували з матеріальними та житловими умовами, в 18% з браком часу, в 6% з проблемами здоров'я дитини, в 5% з фізичною втомою, в 4% моральної обстановкою та ін надранні материнство призводить підлітків до вимушеної ізоляції від середовища однолітків в такий відповідальний для становлення особистості період. Багато юних матері кидають подальше навчання, втрачають перспективи отримання бажаних професій. Для 31% дівчаток народження дитини порушило їх життєві плани, не дозволило вчитися, отримати потрібну спеціальність, завадило вийти заміж за кохану людину і т. д [15].

Недарма у юних матерів часто виникають соціально обумовлені психічні порушення, патологічні розвитку особистості, ранній алкоголізм і наркоманії.

Однією з ключових проблем надраннього материнства є психологічна незрілість підлітків, яка робить багатьох з них не готовими до ефективного материнства. Питання про психологічну неготовність неповнолітньої дівчини прийняти на себе роль матері обговорюється давно.

Проведені соціально-гігієнічні дослідження свідчать, що більш 25,8% неповнолітніх мають статеві контакти, і лише 50,4% з них серед причин, що спонукали їх до початку статевого життя, називали любов і бажання мати сім'ю з статевим партнером. При цьому більше 80% дівчат до 18 років мають негативну репродуктивну установку або не мають її взагалі [2].

У складному комплексі психосоціальних проблем, які виникають як у самої матері-підлітка, так і навколо неї. Підкреслює необхідність строгої диференційованості. Приміром, у підході до питання про збереження вагітності у неповнолітніх він пропонує критерії:

1. Збереження вагітності - якщо дівчинка не проявляє симптоми дистресу, емоційно зріла, більш ніж відповідає віку, сім'я і суспільство забезпечують підтримку, адекватну її моральним, релігійним, соціальним і культурним цінностям.

2. Переривання - якщо дівчинка незріла, з емоційними порушеннями, з ознаками стресу, живе у ворожому сімейному середовищі або непрінімаемая оточенням. Вважається, що подібні психосоціальні проблеми неготовності сприйняти роль матері виникають і у випадках вагітності літніх самотніх жінок. Доведено, що пізніше материнство частково співвідноситься з проблемами внутрішньої незрілості цих жінок. З появою на світ дитини літні первородящі входять у стан часткової регресії, яка перешкоджає активному пристосуванню до материнства і турботі про дитину.

Все сказане вище демонструє значущість індивідуальних особливостей, в першу чергу, її особистісних якостей.

Інститут виховання материнства. Материнство - складний феномен, що має свої фізіологічні механізми, еволюційну історію, культурні та індивідуальні особливості. У кожній культурі є цілий інститут материнства, який включає в себе способи виховання жінки як матері.

Мати - самий потрібний дитині людина. Йому як повітря, як тепло необхідна материнська любов і турбота, дитина має рости в емоційно теплом і стабільному оточенні.

У будь-якому суспільстві постійно відбуваються зміни моделі материнства, відповідні зміни в самих суспільних відносинах. Змінюється і ставлення жінки до своєї ролі матері. У наші дні материнство займає незначне місце в ієрархії цінностей жінки. Помітно зросло прагнення до високого професійного статусу і кар'єрі, відзначається підвищена тяга до добробуту і високому рівню споживання, що, природно, перешкоджає батьківства. У наявності нова модель особистості, не забезпечена відповідною моделлю материнства. У сучасному суспільстві відповідно до Конституції України (ст. 38), «кожна жінка має право самостійно вирішувати питання про материнство».

Материнство - біологічне і соціальне ставлення матері до дитини (дітей). Біологічне ставлення визначається походженням дитини від матері (кровною спорідненістю). Воно пов'язане з виконанням жінкою репродуктивної функції і є основою для юридичної встановлення материнства. Біологічне і юридична материнство можуть не збігатися (наприклад, при усиновленні або у випадку «численного материнства» у традиційних чи малорозвинених аграрно-промислових співтовариствах). Материнство, будучи основною частиною соціального інституту батьківства, впливає на функціонування сім'ї як малої соціально-психологічної групи. Основна функція материнства - репродуктивна і виховна. Перша іноді позначається термінами «прокреативную», «генеративна», і її зміст включає значення другої функції (догляд за дітьми, їх виховання, навчання). Материнство (разом із батьківством) найбільш повно задовольняє сенсорні, когнітивні, емоційні та соціальні потреби дитини, забезпечує його поступове включення в систему соціальних відносин, забезпечує засвоєння соціальних ролей.

Значення материнства як інституту виховання змінюється в залежності від соціально-економічних та інших умов розвитку суспільства (від виключно громадського до домашнього виховання). Материнство як соціальний інститут займає досить велике місце у діяльності соціальних працівників різних соціальних служб сучасного суспільства.

При всьому розмаїтті існуючих напрямків у вивченні проблеми материнства їх можна звести до двох основних: традиційного і егалітарної.

У рамках традиційного напрямку материнство розглядається з природно-біологічних позицій і представляється основною формою самореалізації жінки, призначеної їй від природи.

Відомо, що материнство - одна з найважливіших соціальних функцій жінки. Доведено, що для нормального розвитку дитини необхідна материнська любов. Досвід роботи пологових будинків та жіночих консультацій показує, що багато жінок не готові до виконання своїх материнських обов'язків. Іноді народжуються небажані і нелюбимі діти. Часто після народження дитини у молодої матері немає справжньої любові до нього, що може різко вплинути на моральне і психічне розвиток таких дітей. Небажана дитина вже заздалегідь приречений на несприятливу для його психічного і духовного розвитку середу, тому що материнська любов - основа становлення особистості дитини. Тут важливо не тільки оволодіння матір'ю якимись систематизованими знаннями в галузі педагогіки, психології, санітарії, гігієни, але і формування у неї почуття серцевої прихильності до власної дитини.

Вивченню материнського інстинкту у тварин присвячено величезну кількість наукових робіт. Особливий інтерес представляють дослідження з проблеми «пускового механізму» цього інстинкту. Ці дослідження встановили, що для «запуску» генетичної програми материнства велике значення має критичне час між моментом народження дитинчати і першим його пред'явленням матері.

Запитання для перевірки:

1.Які існують міфи розповсюдження насильства у сім’ї ?

2. Хто є жертвами насилля у сім’ї?

3. Види домашнього насилля зідно Закону України «Про попередження насилля у сім’ї».

4. Дайте характеристику девіантного материнства.

5.Назвіть психологічні чинники впливу на розвиток материнства та основні причини відмов.

6. Вкажіть та охарактеризуйте основні ознаки жінок з порушенною готовністю до материнства.

7. Яка роль сімейного фактору у відмові від дітей?

8. Назвіть негативні фактори впливу на сімейну ситуацію жінок, які відмовились від дитини.

9. Назвіть та проаналізуйте основні категорії «матерів – відмовниць».

10. Назвіть основні критерії збереження вагітності серед неповнолітніх.

11. Розкрийте значення материнства, як інституту виховання.

Література:

1. Актуальні проблеми соціально-педагогічної роботи (модульний курс дистанційного навчання)/А.Й. Капська, О.В. Безпалько, Р.Х. Вайнола; Загальна ред.: І. Зварєвої та Г. Лактіонової – К.: Наук. Світ, 2001.-129с.

2. Антология гендерных исследований. Ст. пер./Сост. и комментарии Е.И. Гаповой и А.Р. Усмановой. – Мн.: Прохилеи. 2000.-384с.

3. Безпечна поведінка /Інформаційний посібник для підлітків та молоді)/Б.М. Ворник, О.А. Голоцван, О.П. Голубов, В.П. Коломієць.- К.: ВУ “Сім’я”, 1999.-56с.

4. Бодяжина В.И. Учебник акушерства.-М.: 1958.-467с.

5. Брутман В. И., Варга А. Я., Хамитова И. Ю. Влияние семейных факторов на формирование девиантного поведения матери // Психологический журнал. - 2000. - Т. 21, № 2. - С. 79-87.

6. Брутман В. И. Девиантное материнское поведение // Московский психотерапевтический журн . - 1996. - № 4. - С. 81-98.

7. Бухман Є.В., Ізбуцкая Н.В., Тернівська М.Ф. Організація роботи служби щодо влаштування дітей на виховання в сім'ю. - М.: ВІДЛУННЯ, 2006

8. Булнов М.І. Дитина з неблагополучної родини. - М.: Провсещеніе, 1988.

9. Верих В.А. Молодь і шлюб. - М.: Педагогіка, 2004

10. Дементьєва Н.Ф. Медико-соціальна реабілітація. - М.: Соц, 2007. - 293 с.

11. Дементьєва І.Ф. Соціальне сирітство: генезис і профілактика - М.: Формат, 2006. - 179 с.

12. Копил О.А., Баз Л.Л., Баженова О.В. Готовність до материнства, виділення факторів та умов психологічного ризику для майбутнього розвитку дитини / / синапсів. 1993. № 4. С. 354

13. Курбатов В.І. Соціальна робота. - Ростов-на-Дону, 2000. - 358 с.

14. Позбавлені батьківського піклування. Хрестоматія: Ред.-сост. Мухіна В.С. - М.: Норма, 2001. - 237 с.

15. Вагітність та пологи у юних вагітних / Маркін Л.Б., Пирогова В.І., Ткаченко С.К. –Львів, 1996.-96с.

16. Велика медична енциклопедія /під ред. Б.В. Петровського. – М.: 1992.-603с.

17. //Выбор. Половое и репродуктивное здоровье и права в Европе.= М., 2001.- 32с.

18. Говорун Т., Кінінежді О. Стать та сексуальність: психологічний ракурс. Навчальний посібник.-Тернопіль: Настільна книга – Богдан. 1999.-384с.

19. Гурлєва Т.С. Дівчинка-підліток: проблеми віку і профілактика важковиховуваності. –К.: ІЗМН, 1997.-136с.

20. Деларю В. В. Психология отклоняющегося поведения: Учебно-методическое пособие. - Волгоград, 2004. - 36 с.

21. Жученко П.Г., Рудюк Н.М., Степанюк Л.І. Наслідки аборту.-К.: Здоров’я, 1998.