3.3. Зміст та система інвестиційних правовідносин.

Зміст інвестиційних правовідносин складають права та обов’язки їх учасників. Основні права та обов’язки закріплені у Законі України «Про інвестиційну діяльність».

Відповідно до ст. 7 цього Закону всі суб'єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права щодо здійснення інвестиційної діяльності, якщо інше не передбачено законодавчими актами України.

Розміщення інвестицій у будь-яких об’єктах, крім тих, інвестування в які заборонено або обмежено цим Законом, іншими актами законодавства України, визнається невід’ємним правом інвестора і охороняється законом.

Інвестор самостійно визначає цілі, напрями, види й обсяги інвестицій, залучає для їх реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у тому числі шляхом організації конкурсів і торгів.

За рішенням інвестора права володіння, користування і розпорядження інвестиціями, а також результатами їх здійснення можуть бути передані іншим громадянам та юридичним особам у порядку, встановленому законом. Взаємовідносини при такій передачі прав регулюються ними самостійно на основі договорів.

Для інвестування можуть бути залучені фінансові кошти у вигляді кредитів, випуску в установленому законодавством порядку цінних паперів і позик.

Майно інвестора може бути використано ним для забезпечення його зобов’язань. У заставу приймається тільки таке майно, яке перебуває у власності позичальника або належить йому на праві повного господарського відання, якщо інше не передбачено законодавчими актами України. Заставлене майно при порушенні заставних зобов’язань може бути реалізовано відповідно до чинного законодавства.

Інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об’єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України.

Для державних підприємств, що виступають інвесторами за межами України та яким відкрито іпотечний кредит, встановлюється гарантія за цими інвестиціями з боку держави.

Інвестор має право на придбання необхідного йому майна у громадян і юридичних осіб безпосередньо або через посередників за цінами і на умовах, що визначаються за домовленістю сторін, якщо це не суперечить законодавству України, без обмеження за обсягом і номенклатурою.

У ст. 8 Закону України «Про інвестиційну діяльність» закріплюються обов'язки суб'єктів інвестиційної діяльності, а саме:

1. Інвестор у випадках і порядку, встановлених законодавством України, зобов'язаний:

- подати фінансовим органам декларацію про обсяги і джерела здійснюваних ним інвестицій;

- одержати необхідний дозвіл або узгодження відповідних державних органів та спеціальних служб на капітальне будівництво;

- одержати позитивний комплексний висновок державної експертизи щодо додержання в інвестиційних програмах та проектах будівництва діючих нормативів з питань санітарного і епідемічного благополуччя населення, екології, охорони праці, енергозбереження, пожежної безпеки, міцності, надійності та необхідної довговічності будинків і споруд, а також архітектурних вимог, за винятком об’єктів цивільного та виробничого призначення, для затвердження проектів будівництва яких комплексний висновок державної експертизи не є обов'язковим. Перелік об’єктів, для затвердження проектів будівництва яких комплексний висновок державної експертизи не є обов’язковим, затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері будівництва та архітектури.

2. Суб’єкти інвестиційної діяльності зобов’язані:

- додержувати державних норм і стандартів, порядок встановлення яких визначається законодавством України;

- виконувати вимоги державних органів і посадових осіб, що пред’являються в межах їх компетенції;

- подавати в установленому порядку бухгалтерську і статистичну звітність;

- не допускати недобросовісної конкуренції і виконувати вимоги законодавства про захист економічної конкуренції;

- сплачувати податки, збори (обов’язкові платежі) в розмірах та у порядку, визначених законами України.

3. Для проведення господарської діяльності, яка підлягає ліцензуванню, учасники інвестиційної діяльності повинні одержати відповідну ліцензію, що видається в порядку, встановленому законодавством.

Крім вище перерахованих прав та обов’язків, інвестори та інші учасники можуть мати спеціальні права та обов’язки, що зумовлені певною формою інвестування (корпоративною, концесійною, лізинговою тощо) та вкладенням інвестицій певного виду (інтелектуальних цінностей, нерухомого майна) чи в певні об’єкти (права державної чи комунальної власності) [20,с.30].

Система інвестиційного законодавства.

Норми права, що регулюють суспільні відносини в сфері інвестування, знаходять своє формальне закріплення у відповідних нормативних актах, правових документах локального характеру, договорах інвестиційного характеру.

Як зазначалося вище, інвестиційне право є підгалуззю господарського права, відповідно інвестиційне законодавство є підсистемою (підгалуззю) господарського законодавства. Йому притаманні риси, характерні для господарського законодавства:

- розгалуженість і велика кількість нормативних актів;

- наявність у системі інвестиційного законодавства значної кількості нормативних актів обмеженої дії (відомчих, регіональних, локальних);

- відсутність інвестиційного кодексу тощо [20,с.33].

Як зазначається у літературі, система інвестиційного законодавства - це розміщен­ня масиву інвестиційно-правових норм із урахуванням зв’язків і залежностей між ними [52,с.34].

Інвестиційне законодавство, як систему нормативних актів, що регулюють інвестиційні правовідносини, можна поділити на загальну та особливу частини.

Оскільки інвестиційне законодавство є підгалуззю гос­подарського законодавства, то воно і базується на ньому. До господарського законодавства відносяться нормативні акти за­гальної сфери дії, що регулюють господарську діяльність, в т.ч. пов’язану з інвестуванням і функціонуванням її суб'єктів неза­лежно від видів і сфер цієї діяльності. В сфері інвестиційної діяль­ності діють:

• положення Конституції України [1,с.133] про забезпечення державою соціальної орієнтації економіки України (ст. 13); пра­ва власності (в т.ч. інтелектуальної) (ст. 41); права на підприєм­ницьку діяльність (ст. 42); основних засад законодавчого регу­лювання у сфері економіки (ст. 5, 7-9, 91) тощо;

• положення кодексів: окремі норми Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, а також Господарського процесуального кодексу, щодо порядку укладення гос­подарських договорів (ст. 10-11) і вирішення господарських спорів; Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо адміністративної відповідальності; Земельного кодексу щодо використання земельних ділянок під забудову (ст. 62, 68, 69) та інші;

• Закон України «Про інвестиційну діяльність», який є основним нормативно-правовим актом вищої юридичної сили, що визначає правові й економічні основи інвестування в Україні (розкриває поняття «інвестиції», «інвестиційна діяльність», визначає їх форми і види, об’єкти інвестування, суб’єктів, їх права та обов’язки, визначає договір як правову форму взаємовідносин між суб’єктами інвестиційної діяльності та інше);

• підзаконні нормативні акти, що визначають концепцію інвестиційної політики держави та основні її напрями.

Спеціальна (або особлива) частина включає нормативні акти, що регулюють певні види, форми інвестування, визначають особливість організації та здійснення інвестиційної діяльності на певних територіях (зонах), щодо певних об’єктів, за участю певних суб’єктів.

О.М. Вінник виокремляє такі розділи інвестиційного законодавства:

1) корпоративне інвестування (ГК розділ ІІ «Суб’єкти господарювання», ЦК глава 8 «Підприємницькі товариства», закони України: «Про господарські товариства», «Про оренду державного і комунального майна», «Про акціонерні товариства» та ін.);

2) договірне інвестування (ГК глава 20 «Господарські договори», ЦК підрозділ 1 розділ ІІІ. Договірні зобов’язання, закони України: «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про інвестиційну діяльність», «Про приватизацію державного майна», «Про заставу», «Про концесії», та ін.);

3) капітальне будівництво як економіко-правова форма інвестування (ГК глава 33 «Капітальне будівництво», ЦК глава 61 «Підряд», Кодекс України про адміністративні правопорушення, Земельний кодекс, закони України: «Про основи містобудування», «Про архітектурну діяльність», «Про планування і забудову територій» та ін.);

4) інноваційне інвестування (ГК, ЦК глава 62 «Виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт», закони України: «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про наукову і науково-технічну експертизу», «Про інноваційну діяльність», «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» та ін.);

5) іноземне інвестування (ГК, Митний кодекс України, закони України: «Про захист іноземних інвестицій на Україні», «Про режим іноземного інвестування», «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про міжнародний комерційний арбітраж», Декрет КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та ін.);

6) приватизаційне інвестування (ГК, закони України: «Про приватизацію державного майна», «Про приватизаційні папери», «Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» та ін.);

7) інвестування на територіях пріоритетного розвитку і у спеціальних (вільних) економічних зонах (ГК глава 39 «Спеціальні (вільні) економічні зони», Митний кодекс України, закони України: «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон», «Про спеціальну економічну зону туристсько-рекреаційного типу «Курортополіс Трускавець», «Про спеціальну економічну зону «Славутич» та ін.);

8) концесійне інвестування (ГК глава 40 «Концесії», закони України: «Про концесії», «Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг» та ін.);

9) лізингове інвестування (ГК, ЦК, Кодекс торгового мореплавства України, закони України: «Про фінансовий лізинг», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та ін.);

10) спільне інвестування (закони України: «Про угоди про розподіл продукції», «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» та ін.);

11) інвестування на ринку цінних паперів (ГК глава 17 «Цінні папери у господарській діяльності», ЦК глава 14 «Цінні папери», закони України: «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні», «Про цінні папери т а фондовий ринок» та ін.).

Треба зазначити, що окрім законів, існує ще багато підзаконних нормативних актів, що регулюють здійснення інвестиційної діяльності [20,с.3].

Отже, інвестиційне законодавство охоплює великий масив нормативних актів різної юридичної сили.

Висновки за третім розділом.

Правовідносини - це врегульовані нормами права суспільні відносини, учасники яких є носіями суб’єктивних прав та обов’язків. Система правовідносин розкривається через їх структуру. Термін «структура» містить елементний склад правовідносин і правові зв'язки між ними, тобто власне відносини між суб’єктами.

Суб’єкти, або суб’єктний склад, — це сукупність осіб, які беруть участь у правовідносинах (як найменше дві — правомочний і зобов’язаний).

Об’єктом є те, з приводу чого виникає і здійснюється діяльність його суб’єктів .

Зміст — це суб'єктивні права, обов'язки, повноваження, відповідальність суб'єктів правовідносин.

Відносини, що виникають з приводу та в процесі здійснення інвестування (реалізації інвестицій) між інвестором та іншими учасниками інвестиційного процесу називають інвестиційними відносинами[20 ,с.19].

Інвестиційні відносини фахівці та експерти розглядають як різновид господарських відносин, через притаманні ним родові ознаки (поєднання організаційних і майнових елементів, збалансоване врегулювання публічних і приватних інтересів у процесі здійснення інвестування, безпосередня участь в інвестуванні суб’єктів господарювання).

Інвестиційні правовідносини неоднорідні. Залежно від стадій інвестиційного циклу розрізняють правовідносини на:

- передінвестиційні;

- реалізації інвестицій – вкладення коштів, майна та інших цінностей;

- експлуатаційні.

За сферою інвестування розрізняють такі види інвестиційних відносин:

-у промисловості;

-на ринку цінних паперів;

- у фінансовій діяльності (банківська діяльність, страхування);

- у сільському господарстві;

- на транспорті;

- в електроенергетиці;

- в інших сферах економіки та галузях народного господарства.

Класифікація інвестиційних відносин за правовою та економіко-правовою формами інвестування , а саме інвестиційні відносини з інвестування:

• корпоративного (з можливістю виділення підвидів);

• спільного;

• іноземного;

• лізингового;

• концесійного;

• приватизаційного;

• капітального будівництва;

• інноваційного та інші види .

Інвестори – це суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.

Учасниками інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора.

Залежно від походження інвесторів та інвестицій розрізняють іноземних та вітчизняних інвесторів. Іноземні інвестори - це суб'єкти, які здійснюють інвестиційну діяльність на території України, а саме:

- юридичні особи, створені відповідно до законодавства іншого, ніж законодавство України;

- фізичні особи - іноземці, які не мають постійного місця проживання на території України і не обмежені у дієздатності;

- іноземні держави, міжнародні урядові та неурядові організації;

- інші іноземні суб’єкти інвестиційної діяльності, які визнаються такими відповідно до законодавства України.

Вітчизняного інвестора в законодавстві не міститься, використовується така категорія як «резидент».

Залежно від форми інвестицій розрізняють інвесторів: корпоративних, капітального будівництва, у сфері інноваційної діяльності, у процесі приватизації та ін.

Крім інвесторів , учасниками інвестиційних правовідносин можуть виступати:

- виконавці – суб’єкти господарювання, що здійснюють практичні дії щодо реалізації інвестицій (наприклад, проектні, будівельні, впроваджувальні та інші організації, що виконують роботи, виготовляють продукцію, надають послуги, необхідні для реалізації інвестицій);

- банки та інші фінансові структури, що надають кошти для вкладення інвестицій;

- інвестиційні інститути, серед яких чільне місце посідають інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, довірчі товариства (виконують роль фінансових посередників на ринку інвестицій);

- органи державного, регіонального, галузевого, міжгалузевого тощо господарського управління (господарські міністерства та відомства, виконкоми місцевих рад народних депутатів, господарські об’єднання тощо);

- органи державного регулювання в сфері інвестиційної діяльності (в т. ч. ДКЦПФР – на ринку цінних паперів, Мінрегіонбуд України – у сфері капітального будівництва).

Відносини між суб’єктами інвестиційної діяльності регулюються ст. 9 Закону України «Про інвестиційну діяльність». Основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб’єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода).

Об'єкти інвестиційних правовідносин – це об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в які вкладаються інвестиції.

Інвестування може здійснюватися в будь-які об’єкти, щодо яких законом не встановлено заборони та за умови дотримання обмежень, встановлених актами законодавства.

Зміст інвестиційних правовідносин складають права та обов’язки їх учасників.

Суб’єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права щодо здійснення інвестиційної діяльності, якщо інше не передбачено законодавчими актами України.

Розміщення інвестицій у будь-яких об'єктах, крім тих, інвестування в які заборонено або обмежено .

Інвестор самостійно визначає цілі, напрями, види й обсяги інвестицій .

За рішенням інвестора права володіння, користування і розпорядження інвестиціями, а також результатами їх здійснення можуть бути передані іншим громадянам та юридичним особам у порядку, встановленому законом. Взаємовідносини при такій передачі прав регулюються ними самостійно на основі договорів.

Для інвестування можуть бути залучені фінансові кошти у вигляді кредитів, випуску в установленому законодавством порядку цінних паперів і позик.

Майно інвестора може бути використано ним для забезпечення його зобов’язань.

Інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об’єктами та результатами інвестицій .

Для державних підприємств, що виступають інвесторами за межами України та яким відкрито іпотечний кредит, встановлюється гарантія за цими інвестиціями з боку держави.

Інвестор має право на придбання необхідного йому майна у громадян і юридичних осіб безпосередньо або через посередників за цінами і на умовах, що визначаються за домовленістю сторін, якщо це не суперечить законодавству України, без обмеження за обсягом і номенклатурою.

Інвестори та інші учасники можуть мати спеціальні права та обов’язки, що зумовлені певною формою інвестування (корпоративною, концесійною, лізинговою тощо) та вкладенням інвестицій певного виду (інтелектуальних цінностей, нерухомого майна) чи в певні об’єкти (права державної чи комунальної власності) .

Система інвестиційного законодавства - це розміщен­ня масиву інвестиційно-правових норм із урахуванням зв'язків і залежностей між ними .

Інвестиційне законодавство, як систему нормативних актів, що регулюють інвестиційні правовідносини, можна поділити на загальну та особливу частини.

Інвестиційне законодавство охоплює великий масив нормативних актів різної юридичної сили.

РОЗДІЛ 4. ІНВЕСТИЦІЙНА ПОЛІТИКА НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ 1991-2009рр. та ОСНОВНІ ЦІЛІ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ 2010-2015рр.

4.1. ІНВЕСТИЦІЙНА ПОЛІТИКА на ІСТОРИЧНОМУ ЕТАПІ по 1994рік , яка ВПЛИВАЛА на ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ПРОЦЕС в УКРАЇНІ.

4.2. ІНВЕСТИЦІЙНА ПОЛІТИКА на ІСТОРИЧНОМУ ЕТАПІ 1995-1998 рр., яка ВПЛИВАЛА на ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ПРОЦЕС в УКРАЇНІ.

4.3 ІНВЕСТИЦІЙНА ПОЛІТИКА на ІСТОРИЧНОМУ ЕТАПІ кінця 1998-го -1999 рр. яка ВПЛИВАЛА на ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ПРОЦЕС в УКРАЇНІ.

4.4. ІНВЕСТИЦІЙНА ПОЛІТИКА на ІСТОРИЧНОМУ ЕТАПІ 2000-2001 рр. яка ВПЛИВАЛА на ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ПРОЦЕС в УКРАЇНІ.

4.5. ІНВЕСТИЦІЙНА ПОЛІТИКА на ІСТОРИЧНОМУ ЕТАПІ 2002 -2009 рр. яка ВПЛИВАЛА на ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ПРОЦЕС в УКРАЇНІ.

4.6. ОСНОВНІ ЦІЛІ та ПЕРСПЕКТИВИ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ 2010 -2015 рр.

Висновки----

Економічний розвиток України неможливий без широкого залучення

прямих іноземних інвестицій (І.І.), які складають переважну більшість в структурі залученого капіталу. Наша держава стоїть перед об'єктивною необхідністю активізації залучення І.І. для створення конкурентноспроможних господарських систем, модернізації чинних структур але, на жаль, поки що програє в конкуренції за іноземні інвестиції на світових ринках. Змінити ситуацію в цій сфері на краще неможливо, якщо не визначити головні проблеми, що перешкоджають залученню І.І. в Україну, та не розробити дієву програму їх вирішення.

Для ґрунтовного вивчення цих проблем необхідно детально проаналізувати динаміку їх надходження за останні роки.

Аналіз показників залучення І.І. свідчить про їх незначний обсяг, порівняно з потребами вітчизняної економіки. Так, за всі роки (1992-2007рр.)незалежності в Україну вкладено 6657,6 млн. доларів США іноземного капіталу, тоді як за оцінками спеціалістів потреба в ньому складає близько 40 млрд. доларів США, тобто в 6 разів більше. В середньому річний обсяг надходження І.І. складає трохи більше ніж пів мільярда доларів США. Найбільше інвестицій було залучено у 2001 р. (747 млн. доларів США), а найменше у 1997 році (413,4 млн. доларів США).

Як бачимо з таблиці №2.1, приріст іноземних інвестицій із року в рік коливається. Найбільше його значення відповідає періоду 1999, 2001, 2003 рр., коли обсяг І.І. порівняно з попереднім зростав відповідно на 127,9 -166 - 94 млн. доларів США . Найменший приріст зафіксовано у 1999-му році - лише 55 млн. доларів США, а в 1997-му цей показник мав від’ємне значення (-70,1 млн доларів США.). Але цікаво інше: внутрішні інвестиції в перерахунку на долар США постійно скорочуються. На те є багато причин. Зокрема, поки держава надавала пільги іноземним інвесторам, українському підприємцю було б легше оформити свої капіталовкладення як іноземну інвестицію. До того

ж, вкладення вітчизняних коштів у вигляді І.І. з офшорних зон надає можливість ці кошти легалізувати і при цьому заощадити на податках. Як наслідок, питома вага І.І. в загальному обсязі інвестування економіки України збільшилася з 6,1 % в 1997 р. до 13,8 % в 2003 р. (див.табл.№.2.1).

(Табл.№2.1) Інвестиції в економіку України, млн.

Показник	1996 р.	1997р.	1998 р.	1999 р.	2001 р.	2002 р.	2003 р.
Інвестиції в економіку всього	7743,5 483,5 6,2 7260	6783,4 413,4 -70,1 6,1 6370 -890	7386 526 127,9 7,1 6860 490	7251 581 55 8,0 6670 -190	6447 ЇМ 166 11,6 5700 -970	4739 489 -258 10,3 4250 -1450	4213 583 94 13,8 3630 -620
Прямі іноземні інвестиції (за рік)
Приріст
Питома вага І..І.
Внутрішні інвестиції в перерахуванні на $1 США
Приріст
* за даними Міністерства економіки

Проаналізувавши динаміку надходження І.І. в Україну можливо зробити висновок, показники обсягів і темпів інвестування змінюються циклічно. Щоб зрозуміти причини даної ситуації необхідно детально проаналізувати політичні, законодавчі, ринкові та економічні перетворення в окремі періоди десятилітньої історії незалежної України, які впливали на інвестиційні процеси в державі. З цією метою вважаю за необхідне розглянути наступні історичні етапи.

1. ІНВЕСТИЦІЙНА ПОЛІТИКА на ІСТОРИЧНОМУ ЕТАПІ по1994рік , яка ВПЛИВАЛА на ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ПРОЦЕС в УКРАЇНІ.

Інвестиційна політика, що проводилася протягом перших років незалеж­ності, знаходилася під впливом курсу на прискорену лібералізацію. Прийняті у 1991—1992 рр. закони України «Про інвестиційну діяльність», «Про підприємства в Україні», «Про власність», «Про підприємництво», «Про бюджетну систему України», «Про оподаткування доходів підприємств і організацій», «Про банки і банківську діяльність», «Про цінні папери і фондову біржу»

передбачали зміни в інвестиційному механізмі у напрямі його децентралізації та збільшення ролі підприємств і нових ринкових структур.

Навесні 1992 року Верховна Рада України створила правові засади приватизації, прийнявши низку законів, які регулюють процес приватизації в державі. В 1992-1994 рр. - приватизація державних підприємств у більшості випадків здійснювалась неконкурентними способами: шляхом оренди з викупом або викупу трудовим колективом.

Аналіз змісту цих законодавчих актів та наслідків їх дії у виробничій та інвестиційній сферах протягом 1993—1996 рр. свідчить про недостатнє врахування особливостей перших років трансформації економіки, неузгодженість низки їх положень, які негативно вплинули на результати інвестиційної діяльності.

Так, передчасне послаблення ролі держави у мобілізації фінансових інвестиційних ресурсів, надання повної самостійності підприємствам та покладання на дію ринкових механізмів в умовах високої інфляції та кризи виробництва призвели до інвестиційної кризи, наслідки якої ще досі не вдається подолати.

Головним наслідком інфляції 1992—1993 рр. стало згортання економічної діяльності, розрахованої на довгостроковий ефект та створення реального продукту, переорієнтація на швидко отримання прибутку від посередницької операції. Лібералізація взаємовідносин між державою та підприємствами з прийняттям у 1992 р. Закону України «Про підприємства в Україні» сприяла послабленню фінансової дисципліни, скороченню легальної економічної діяльності.

Відновлення адміністративних методів управління і блокування реформ з вересня 1993 р. посилило тенденції переміщення економічних операцій з легальної сфери до тіньової.

Упродовж перших років становлення економіки незалежної держави прискорена лібералізація економічних відносин спричинила скорочення власних коштів підприємств не тільки внаслідок знецінення їх через інфляцію, але й завдяки пере току національного та іноземного капіталу з виробничої сфери у сфери швидкого обігу. Підприємства не мали можливості накопичити необхідні для довгострокових проектів інвестиційні ресурси, а в умовах значної інфляції та невизначеності

відносин власності і не мали бажання вкладати кошти у нове будівництво. Споживацькі настрої переважали. Лібералізація валютного курсу українського карбованця восени 1993 р. в умовах постійних інфляційних очікувань сприяла відтоку українських капіталів за кордон, внаслідок чого Україна позбулася значного джерела інвестиційних ресурсів.

Згодом посилилась дія додаткових чинників скорочення прибутку і його інвестиційної складової — падіння виробництва та його масова збитковість (частка збиткових підприємств у промисловості зросла з 53% їх загальної кількості у 1993 р. до 83% у 1998 р.), неефективна система оподаткування, платіжна криза, незавершеність реформування власності, а відтак і пасивність підприємців щодо легального розвитку їх бізнесу.

Такий стан економіки не дозволяв сподіватися на значні розміри інвестування з боку іноземних інвесторів, які переважно створювали нові підприємства, здебільшого торгівельні зі спрямованістю на імпортні та посередницькі операції. Це звичайно не сприяло структурній перебудові української економіки.

У ринковій економіці роль головного механізму мобілізації інвестиційних ресурсів з різних джерел виконують банківська система та фондовий ринок, які є чи не основними складовими інфраструктури бізнесу.

На початку 1990 року становлення банківської системи, концентрація її капіталу знаходилися на початковій стадії. Внаслідок низької ліквідності, з одного боку, та економічної і політичної нестабільності, з іншого, вона була здатна обслуговувати тільки посередницьку діяльність, а не довгострокові потреби, що звичайно не сприяло збільшенню обсягів прямого іноземного інвестування, адже новостворювані спільні підприємства та підприємства з іноземними інвестиціями гостро потребували довгострокових і недорогих фінансових ресурсів.

Для існування фондового ринку на той час не було підвалин. Розвиток українського фондового ринку в Україні знаходиться у прямій залежності від динаміки та характеру приватизаційних процесів, які гальмувалися до 1995 р. Прийняття того ж року указів Президента України, спрямованих на прискорення приватизації, стимулювало

розгортання масової малої приватизації, метою якої було не залучення капіталів до реформованих підприємств, а виконання соціальних гарантій

населенню.

Все це в 1991-1994 рр., в умовах посилення кризових явищ в економіці та високого рівня інфляції, негативно позначилося на залученні внутрішніх та іноземних інвестицій.

В той же час слід зазначити, що підприємства з іноземним капіталом мали суттєві податкові пільги, які дозволяли їм успішно конкурувати з вітчизняними. Загальний обсяг І.І. на кінець 1994 року складав біля 490 млн. доларів США, що складало 6,2 % від загального обсягу інвестування української економіки.

2. ІНВЕСТИЦІЙНА ПОЛІТИКА на ІСТОРИЧНОМУ ЕТАПІ 1995-1998 рр. , яка ВПЛИВАЛА на ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ПРОЦЕС в УКРАЇНІ.

Після проголошення Україною курсу на радикальні економічні реформи у жовтні 1994 р. головні зусилля Президента України були спрямовані на досягнення макроекономічної, у першу чергу монетарної стабілізації - головної складової інвестиційного клімату.

Період з 1995 року - перша половина 1998 року характеризувався відносною дешевизною доларів США та інших ВКВ(вільно конвертованої валюти) і відносною дорожнечею національної валюти. Внаслідок цього імпортні товари досить успішно конкурували на вітчизняному ринку з українськими. Всі перелічені вище обставини не сприяли надходженню значних іноземних інвестицій у реальний сектор української економіки.

Починаючи з 1995 р. , суттєво уповільнилися інфляційні процеси.

Середньомісячний приріст споживчих цін за 1995-1998 рр. був у 8 разів нижчим, ніж його приріст протягом 1991-1994 рр. Темпи спаду ВВП у 1998 р. були меншими порівняно з 1994 р. у 13 разів. За 1995-1997 рр. було практично завершено масову «малу» приватизацію і значно прискорено приватизацію великих і середніх підприємств. З початку процесу приватизації в Україні роздержавлена 61,8 тис. об’єктів, з них майже 81% - за 1995-1998 рр. За ці роки проведення реформ здійснено головне - вихід з практично некерованого «економічного штопору». Українська економіка стала переважно ринковою.

Починаючи з 1995 р. увага Президента України та Уряду до інвестиційної сфери посилилася. Було прийнято низку законодавчих та нормативних актів, спрямованих на поліпшення інвестиційного клімату в Україні.

У червні 1995 р. затверджено «Концепцію регулювання інвестиційної діяльності в умовах ринкової трансформації економіки», з середини 1997 р., змінами до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» введено нову систему амортизації, яка дозволила відновити роль цього важливого джерела відтворення основних фондів, у 1998 р. прийнято постанову Кабінету Міністрів України «Про стимулювання інвестиційної діяльності».

Зроблено кроки до відновлення важелів державного регулювання ін­вестиційного процесу, підвищення вимог до ефективності використання державних інвестицій. Мобілізовано кошти амортизаційних відрахувань суб’єктів господарювання за рахунок знижувального коефіцієнта амортизації. Здійснюється децентралізація управління державними інвестиціями шляхом розмежування повноважень між центром і регіонами.

Схваленим 19 березня 1996 року Законом України «Про режим іноземного інвестування» для іноземного інвестора в Україні встановлені рівні умови діяльності з вітчизняним інвестором. Зазначеним законом іноземним інвесторам надаються державні гарантії захисту їх капіталовкладень.

Зокрема, іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації. Державні органи не мають права реквізувати іноземні інвестиції, за винятком випадків здійснення надзвичайних заходів при стихійних лихах, аваріях, епідеміях тощо. При цьому іноземному інвестору гарантується адекватна й ефективна компенсація.

Для сприяння вирішенню спірних питань, що виникають у процесі реалізації інвестиційних проектів за участі американських компаній, у жовтні 1997 року Указом Президента України створена українська частина Спеціальної групи швидкого реагування (після скандальних результатів

тендеру на видачу ліцензій на право надання послуг мобільного зв’язку О8М-900 американській компанії, яка пішла з ринку зв’язку України, що викликало політичний дискомфорт у відносинах Київ-Вашингтон).

З 1998 року темпи зростання інвестицій в основний капітал почали суттєво випереджати динаміку валового внутрішнього продукту та промислового виробництва.

Прямі іноземні інвестиції в Україну, згідно з даними Міністерства статистики України, становили на початок 1995 р. 483,5 млн. доларів США, на початок 1996 р. - 896,9 млн. доларів США, на початок 1997 р. - 1355,9 млн доларів США. У порівнянні з іншими країнами світу це досить невисокі показники. В середньому на один адміністративний район прямі іноземні інвестиції становили, відповідно по названих вище датах, 0,99; 1,83 та 2,77 млн. доларів США. Проте темп їх зростання був стабільний (див. табл. № 1.2). До того ж 98-й рік став рекордним для незалежної України щодо обсягів залучених І.І., які склали 747 млн. доларів США. На жаль, цей рекорд до цього часу не перевершено. Проте головною причиною такого зростання стало, головним чином, не підвищення довіри до України іноземних інвесторів, а розквіт так званої «офшорної приватизації». Тобто українські підприємці почали «відмивання» тіньових капіталів за допомогою створення офшорних компаній за кордоном та їх участю у приватизаційних процесах. До того ж, вкладання вітчизняних капіталів під виглядом іноземних було економічно вигіднішим, оскільки надавало можливості скористатися певними пільгами.

(граф. 2.2) Прямі іноземних інвестицій в Україні.

1994 1995 1996 1997 1998 1999 2000

рр.

Також в цей період сталися значні зміни в структурі інвестиційних ресурсів, що надходили в Україну у вигляді І.І. Так в 1998 р. значно збільшилася частка внесків в формі грошових внесків: майже 62 % порівняно з 32,1 та 39,4 % у 1996-97 роках відповідно. Збільшилася і частка внесків у вигляді нематеріальних активів з 1,7 % (1997) до 3,8 % (1998р.). Натомість зменшилася питома вага внесків у формі рухомого та нерухомого майна з 62,3 %(1996р.) до 32,3 % (1998р.). Ці факти свідчать про суттєве збільшення ліквідності капіталів, що інвестуються, внаслідок стабілізації валютного курсу та їх спрямування на швидке обертання і відповідну віддачу.

У 1998 році збільшилася питома вага І.І. в загальному обсязі інвестування в Україні (з 6,1% у 1995р. до 11,6 % у 1998р.), що свідчить про зростанні їх ролі у структурній перебудові економіки .

Отже 1996-1998 рр. дія дестабілізуючих чинників, які в попередні роки призвели до втрати керованості інвестиційними процесами, суттєво зменшилася. У 1998 році на ринку кредитних ресурсів відбулися як позитиві, так і негативні процеси. Серед позитивних відмітимо найбільшу позитивну зміну за вісім років діяльності банківської системи, а саме значне збільшення на протязі 1998 року довгострокового кредитування комерційними банками

Макроекономічна стабілізація, гальмування інфляції, стабілізація валютного курсу та введення нової грошової одиниці, розгортання

процесів приватизації заклали підґрунтя для підйому інвестиційної активності.

4.3. ІНВЕСТИЦІЙНА ПОЛІТИКА на ІСТОРИЧНОМУ ЕТАПІ кінця 1998-го -1999 рр., яка ВПЛИВАЛА на ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ПРОЦЕС в УКРАЇНІ.

Фінансова криза восени 1998 року істотно ускладнила інвестиційний клімат у країні. Знецінення національної валюти, спад в банківській сфері, зниження купівельної спроможності населення - ці та інші наслідки кризи суттєво знизили рівень ділової активності в Україні, в тому числі й активність іноземних інвесторів.

Припинилося зростання кількості нових підприємств, що створюються за рахунок І.І.: в 1997р. їх кількість зросла на 7272 одиниці, за1998-99рр. - на 487.

Здешевлення національної валюти радикальним чином змінило співвідношення рівня доходності імпортних та експортних операцій. Зрозуміло, що в діяльності І.І. переважають операції з імпорту іноземних товарів в Україну.

З іншого боку, такі зміни змушували іноземних підприємців в подальшому більше капіталу спрямовувати в реальний сектор економіки, вкладати кошти в виробництво продукції, що спрямовується на експорт.

У 1999 році почалося нарощування випуску промислової продукції, зокрема у 2000 році її обсяги збільшилися на 12,9 відсотка, відновилися стабілізаційні процеси. Запровадження системи економічних стимулів відіграло важливу роль у виведенні з кризового стану металургійної, суднобудівної, переробної та легкої промисловості, виробництва сільгосптехніки, а також у прискоренні житлового будівництва, реформуванні аграрних відносин.

Синтезуючим результатом такої економічної політики стало помітне пожвавлення інвестиційного процесу.

На кінець 1999 року майже в усіх галузях промисловості сформувалися позитивні тенденції зростання. Реструктуризація значної частини підприємств адаптувала їх до ринкової кон’юнктури.

На активізацію інвестиційної діяльності позитивно вплинули здійснені важливі заходи у політиці реформ, такі як перехід починаючи з 1999 року , до грошової приватизації та запровадження системи стимулів розвитку малого підприємництва; зниження податкового навантаження на товаровиробника, у тому числі на фонд оплати праці; скасування внесків до Чорнобильського фонду; запровадження фіксованого сільськогосподарського податку; утворення мережі спеціальних економічних зон та територій із спеціальним режимом інвестиційної діяльності; здійснення заходів щодо скорочення немонетарних розрахунків та платежів.

У той же час процеси економічного зростання ще не супроводжуються відчутними якісними перетвореннями, позитивними структурними змінами, темпи нарощування інвестицій ще незначні, що обумовлено чинниками, від яких залежать кількісні показники інвестицій та їх структура.

4. ІНВЕСТИЦІЙНА ПОЛІТИКА на ІСТОРИЧНОМУ ЕТАПІ 2000-2001 рр., яка ВПЛИВАЛА на ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ПРОЦЕС в УКРАЇНІ.

Інвестиції у 2000 році , були, одним із найбільш вдалих за весь період незалежності. Зокрема, задекларовані урядом темпи зростання української економіки в 2000 році (більш 5% ВВП) і початок великої приватизації якщо не відродили інвестиційний інтерес до Україні, то, принаймні, не погіршили очікувань інвесторів. І якщо загальні обсяги інвестицій зросли не дуже суттєво, то в їх структурі відбулися важливі зміни.

В той же час, очікуваного урядом приросту І.І. в 2000 році в сумі 700 млн. доларів США досягнуто не було, оскільки в четвертому кварталі позитивна тенденція до збільшення іноземних інвестицій змінилася на негативну, причому їх відплив незначно перевищив приплив. Таку ситуацію зумовлює разом з політичними та правовими чинниками й низький рівень платоспроможного попиту, звуження внутрішнього ринку. Достатньо сказати, що на внутрішньому ринку ВВП знизився у порівнянні з 1993 роком - 74% до 40% у 2000р. Торік на експорт було відправлено 75% продукції деревообробної промисловості, 84% - чорної металургії, 90% - хімічної промисловості, що свідчить про надто високу залежність вітчизняної економіки від зовнішньоекономічної кон’юнктури, а це, зрозуміло, не може не позначитися негативно на її стійкості і надійності.

Так, у 2000 році в загальному потоку іноземного капіталу в Україну частка прямих іноземних інвестицій значно зросла, що спрямовувалась у виробництво, і скоротилась частка портфельних інвестицій, що є короткостроковими «гарячими» ресурсами.

Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій в Україну на кінець 2000 р. сягнув 3865,5 млн. дол. США, що складало близько 80 доларів США на одного мешканця України (табл.2.2). Як бачимо, хоча з обсягами залучених І.І. серед країн східної Європи та колишнього СРСР Україна входила принаймні в сімку, то за їх розміром на душу населення випереджає лише Азербайджан, Узбекистан і Таджикистан.

(Табл. 2.2)

Обсяги прямих іноземних інвестицій в країни Східної Європи і колишнього СРСР станом на 1 січня 2001 року

Країна	Обсяг прямих іноземних інвестицій, млрд.дол. США	Обсяг прямих іноземних інвестицій на душу населення.
Чехія	23	2300
Угорщина	21	2100
Естонія	2,7	1800
Словенія	2,7	1350
Хорватія	4,1	1025
Латвія	2,4	960
Польща	30	769
Словаччина	3,5	700
Литва	2,4	686
Казахстан	8,8	550
Болгарія	3	375
Румунія	6	261
Македония	0,42	210
Албанія	0,55	183
Туркменістан	0,88	176
Арменія	0,6	150
Грузія	0,73	146
Росія	21	143

Молдова	0,44	ПО
Киргизтан	0,45	90
Білорусь	0,8	80
Україна	3,87	80
Азербайджан	0,38	48
Узбекистан	1	42
Таджикістан	0,17	28

Збільшення капіталу нерезидентів у 2000 склало 792,2 млн. доларів США, тоді як відтік капіталу - 189,5 млн. доларів США, тобто чистий приріст І.І. 583 млн. доларів США і їх загальний обсяг на кінець року склав 3865,5 млн. доларів США, що на 17,8 % більше ніж на кінець 1999 року (табл. .2.3).

(Табл.2.3)

Прямі іноземні інвестиції в Україну в 2000 р., млн. доларів США

Показники	Усього	в тому числі
		з країн СНД і Балтії	з інших країн світу
Обсяг інвестицій в економіку України на 1.01.2000 р.	3281,8	346,6	2935,2
у т.ч. у підприємства, що випускають продукцію	1794,3
Обсяг інвестицій в економіку України на 1.01.2001 р.	3865,5	370,7	3494,8
у т.ч. у підприємства, що випускають продукцію	2123,4
Нараховані дивіденди за інвестиціями	16,0	3,4	12,6
* за даними Міністерства економіки

В структурі інвестиційних ресурсів, що надійшли, майже на 10% відсотків зросла частка грошових внесків (з 47,4 до 57,8%) та внесків у формі рухомого та нерухомого майна (з 28,8 до 30,3 %). В той же час істотно зменшилися вкладення капіталу іноземними інвесторами у вигляді цінних паперів з 14,9 до 6,1 %.

(Табл.. 2.4) Збільшення капіталу нерезидентів (млн. доларівСША)

	1996	: « ; оо	1997	а вага. %	1998	а вага. %	1999	а вага. %	2000	а вага, %
Капітал нерезидентів в Україні на початок року (всього)	897		1438		2063,6		2810,7		3281,7
Збільшення капіталу нерезидентів :	531,4	100,0	759,2	100,0	922,4	100	754,8	100	792,2	100
грошових внесків	170,5	32,1	298,8	39,4	571	61,9	358,5	47,49	458,2	57,83
внесків у формі цінних паперів	0	0,0	34	4,5	1,9	0,2	112,7	14,9	48,9	6,17
внесків у формі рухомого та нерухомого майна	330,8	62,3	378	49,8	298,8	32,4	217,5	28,8	240,3	30,3
внесків в формі нематеріальних активів	0	0,0	12,7	1,7	35,2	3,81	2,3	0,30	2,3	0,29
Інших форм здійснення інвестицій	11,3	2,1	22,6	3,0	15,4	1,7	62,0	8,2	34,1	4,3
Сукупний капітал нерезидентів на кінець року	1355,9		2054		2781,7		3247,9		3865,5
* за даними Міністерства економіки

Аналіз показників структури інвестиційних ресурсів, що надходили в Україну у формі І.І., дозволяє зробити висновок, що вони поступово наближались до показників 1998 року (до кризи), що свідчить про відносну стабілізацію в настроях інвесторів, зниження інфляційних очікувань.

Слід зазначити, що станом на кінець 2000 року в загальному обсязі І.І. більше половини (54,6%, або 2123,4 млн.доларів США) припадало на підприємства, що випускаються продукцію. Також позитивним є факт збільшення у 2000 р. майже у 5 разів обсягу реінвестованих доходів (з 0,5 до 2,4 млн. дол.), проте це менше ніж у найвдалішому 1998-му, коли ця цифра сягала 3,5 млн. доларів США.

Переорієнтація потоків іноземного капіталу з торговельних та посередницьких операцій на розвиток стратегічних галузей промислового виробництва, зростання рівня реінвестування капіталу сприяли подальшому зростанню економіки, розширенню експортних можливостей, забезпечить більшу фінансову стабільність економіки.

(Табл. 2. 5.) Аналіз рівня реінвестування доходів іноземних

інвесторів

	1998				1999				2000
	Всьо го	3 країн СНДта Балтії	3 інших країн	Всьо го		3 країн СНДта Балтії	3 інших країн	Всьо го		3 країн СНДта Балтії	3 інших країн
Збільшення капіталу нерезидентів	922,4 3,5 0,379	57,60 0,2 0,347	864,8 3,3 0,382	754,8 0,5 0,066		121,6 0,0 0,0	633,2 0,5 0,079	792,2 2,4 0,303		40,5 0,0 0,0	752 2,4 0,32
Обсяг реінвестованих доходів
Питома вага реінвестування в загальному обсягу надходження І.І., %

Підсумовуючи сказане , необхідно наголосити, що у 2000 році відбулося поліпшення інвестиційного клімату в Україні, що позитивно відобразилося на соціально-економічній ситуації як в країні в цілому, так і в розрізі окремих регіонів, зокрема на розвитку промисловості, будівельного комплексу та інших видів економічної діяльності. Проте

велика політична криза поставила під сумнів збереження зазначених позитивних тенденцій в економіці.

4.5. ІНВЕСТИЦІЙНА ПОЛІТИКА на ІСТОРИЧНОМУ ЕТАПІ 2002 -2009 рр., яка ВПЛИВАЛА на ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ПРОЦЕС в УКРАЇНІ.

Вказаний період(2002 -2009 рр.) характеризується досить високими темпами росту прямих іноземних інвестицій в економіку України. Так, у 2002 р. вони зросли в порівнянні з 2001 р. на 680,3 млн. доларів США, або на 17,6%. На початок 2003 р. обсяг прямих іноземних інвестицій досяг 5471,8 млн. доларів США і збільшився в порівнянні з 2002 р. на 916,5 млн. доларів США Протягом 2003 р. спостерігалося подальше зростання іноземного інвестування в економіку України. За цей період надходження І.І. досягай рекордної величини за весь період незалежності України - 1185,6 млн. доларів США (табл. 2.6.).

Таблиця 2.6. Динаміка прямих іноземних інвестицій в економіку України

в 2002 - 2004 рр. (долари США)

	2001	2002	2003	2004	2002/2001	2003/2002	2004/2003
Усього	3875.0	4555.3	5471.8	6657.6	117.6	120.1	121.7
США	639.5	777.5	890.6	1074.8	121.6	114.5	120.7
Кіпр	377.7	493.0	672.1	779.2	130.5	136.6	116.1
Англія	312.0	414.2	534.0	686.1	133.1	128.9	128.5
Нідерланди	362.2	374.1	396.3	463.9	103.6	105.9	117.1
Німеччина	240.9	250.3	317.7	441.4	103.9	126.9	138.9
Віргінські острови	192.8	275.2	346.1	381.0	142.7	125.8	110.1
РФ	286.6	315.5	323.2	377.6	110.5	102.4	116.8

З наведених в таблиці 2.6. видно, що найбільш динамічно в останні роки надходили інвестиції з офшорних зон. На думку багатьох експертів це може свідчити про часткове повернення в Україну раніше вивезених капіталів. Уряд схвалив державну інвестиційну програму України на 2002-2010 роки, реалізація якої повинна призвести до триразового зростання інвестицій в українську економіку до 82,6 млрд. гривень (16,5% від ВВП).

4.6. ОСНОВНІ ЦІЛІ та ПЕРСПЕКТИВИ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ 2010 -2015 рр.

Головною метою інвестиційної політики є зміцнення інвестиційного потенціалу української економіки, збільшення обсягів інвестицій в реальний сектор економіки шляхом активного за діяння усіх джерел фінансування, підвищення ефективності їх використання для досягнення стабільного соціально - економічного розвитку.

На основі аналізу проблем в сфері залучення прямих іноземних інвестицій в Україну пропонується наступний комплекс цілей та заходи щодо їх реалізації.

Основні цілі інвестиційної політики на 2010 - 2015 рр.:

- зміцнення національного інвестиційного потенціалу;

- активізація інвестиційної діяльності;

- розвиток інфраструктури сприяння залученню І.І.;

- забезпечення захисту прав та інтересів іноземних інвесторів;

- підвищення інноваційної спрямованості інвестиційної діяльності.

Критеріями досягнення цілей інвестиційної політики, згідно з «Стратегією економічного і соціального розвитку України» (2004 -2015 роки) в 2010 році були наступні:

- збільшити обсяг валового внутрішнього продукту до 269,7 млрд. грн.;

- загальний обсяг інвестицій в основні фонди за рахунок усіх джерел фінансування довести до 62,3 млрд. грн.;

- залучити протягом року від 800 до 1 050 млн. доларів США іноземних прямих інвестицій;

- збільшити обсяг амортизаційних відрахувань до 36,8 млрд. грн. Основні ризики, що впливають на інвестиційну політику 2009 року:

-погіршення підприємницького середовища;

- кризові явища на ринку капіталу;

- відсутність механізму страхування від інвестиційних ризиків;

- підвищення рівня кредитних процентних ставок.

Висновки за четвертим розділом

Економічний розвиток України неможливий без широкого

залучення прямих іноземних інвестицій (І.І.), які складають переважну

більшість в структурі залученого капіталу. Аналіз показників залучення

І.І. свідчить про їх незначний обсяг, порівняно з потребами вітчизняної

економіки. Так, за всі роки незалежності в Україну вкладено 6657,6 млн.

дол. США іноземного капіталу, тоді як за оцінками спеціалістів потреба в

ньому складає близько 40 млрд. доларів, тобто в 6 разів більше. В середньому річний обсяг надходження І.І. складає трохи більше ніж пів мільярда доларів.

Уряд схвалив державну інвестиційну програму України на 2010-2015 роки, реалізація якої повинна призвести до триразового зростання інвестицій в українську економіку до 82,6 млрд. гривень (16,5% від ВВП). В уряді сподіваються, що теперішнє зниження темпів росту світової економіки істотно не вплине на інвестиційне середовище в Україні.

Головною метою інвестиційної політики повинно бути зміцнення інвестиційного потенціалу української економіки, збільшення обсягів інвестицій в реальний сектор економіки шляхом активного задіяння усіх джерел фінансування, підвищення ефективності їх використання для досягнення стабільного соціально - економічного розвитку.

Питання для самостійної перевірки знань студентів :

1. Залучення прямих іноземних інвестицій в Україну.

2. Інвестиційна політика на історичному етапі по 1994 рік , яка впливала на інвестиційні процеси в Україні .

3. Інвестиційна політика на історичному етапі 1995-1998 рр. , яка впливала на інвестиційні процеси в Україні .

4. Інвестиційна політика на історичному етапі кінця 1998-го -1999 рр. , яка впливала на інвестиційні процеси в Україні .

5. Інвестиційна політика на історичному етапі 2000-2001 рр. , яка впливала на інвестиційні процеси в Україні .

6. Інвестиційна політика на історичному етапі 2002 -2009 рр. , яка впливала на інвестиційні процеси в Україні .

7. Основні цілі інвестиційної політики 2010- 2015 рр.