2.Патогенна дія факторів зовнішнього середовища.

Оскільки людина — істота соціальна, то дія патогенних чинни­ків, як правило, опосередкована через соціальні фактори, які віді­грають роль умови. Добре відомі такі форми соціального опосе­редкування, як внутрішньолікарняні епідемії, масовий травматизм під час воєн, отруєння на виробництві, побічна дія ліків. Вплив фізичних факторів (температури, вібрації, прискорень) також має соціальне опосередкування — через житло, одежу, робоче місце, індивідуальні засоби захисту. Соціальну зумовленість мають хво­роби, пов'язані з порушенням харчування: голодування, алімен­тарна дистрофія, квашіоркор, авітамінози. Деякі патогенні за при­родою чинники ввійшли в життя суспільства завдяки науково-технічному прогресу — електричний струм, іонізуюча радіація, ультразвук, наркотики, алергени, вибухові й бойові отруйні речо­вини. У зв'язку із соціальною організацією життя людини, в неї з'явилися хвороби, не властиві тваринному світу: інфаркт міокар­да, артеріальна гіпертензія, виразкова хвороба шлунка, бронхі­альна астма. Зв'язок між соціальним оточенням і деякими хворо­бами настільки тісний, що це дало підставу назвати їх соціальни­ми. Типовий приклад такої хвороби — туберкульоз.

3.Класифікація етіологічних факторів.

Патогенні (хвороботворні, надзвичайні) фактори поділяються на внутрішні (ендогенні) й зовнішні (екзогенні). Серед внутріш­ніх факторів найбільше значення мають патологічна спадковість і патологічна конституція. Зовнішні фактори поділяються на кілька груп: механічні — удар, укол, стиснення; фізичні — електрич­ний струм, ультрафіолетові та іонізуючі промені, тепло і холод, низький і високий атмосферний тиск, ультразвук, вібрація, прискорення, невагомість; хімічні — луги, кислоти, гемолітичні, гепатотропні й нейротропні отрути, блокатори ферментів; біологіч­ні — віруси, мікроби, найпростіші^ комахи та інші живі істоти і продукти їх життєдіяльності.

4.Поняття про спадковість.

Спадковість — це здатність живих організмів відтворювати собі подібних, іншими словами - це властивість живої особини передава­ти нащадкам притаманний їй тип обміну речовин. Структурна оди­ниця спадковості — ген. Він являє собою ділянку молекули ДНК із специфічною послідовністю пуринових і піримідинових основ, яка відповідає за біосинтез певного білка. У клітинному ядрі гени разом із білками, ферментами і РНК упаковані в особливі структури, на­звані хромосомами. У здорової людини в соматичних клітинах на­раховується 46 хромосом, тобто 23 пари, в тому числі 22 пари аутосом і 1 пара статевих хромосом. Це так званий диплоїдний (подвійний) набір. У статевих клітинах (сперматоцитах і ооцитах) міститься одинарна кількість хромосом — 23 (гаплоїдний набір)

5.Види мутацій.

Головна властивість генів — їх здатність передаватися з поко­ління в покоління в незміненому вигляді. Але якби генетичний матеріал абсолютно не змінювався, була б неможливою еволюція. Гени як носії спадкової інформації повинні бути здатними до випад­кових змін. Такі зміни дійсно існують, їх називають мутаціями.

Мутації можуть виникати і в статевих, і в соматичних кліти­нах. Ті, що виникають у статевих клітинах, передаються особи­нам наступного покоління і виявляються в клітинах нащадків, які стали їх носіями. Соматичні мутації можна виявити лише в потомстві відповідної мутантної клітини і то лише за умови, що вони перешкоджають клітині здійснювати її специфічні функції, тобто проявляються фенотипічно.

Розрізняють три типи мутацій: геномні, хромосомні й генні.

Геномні мутації полягають у зміні кількості хромосом. Мож­ливі два варіанти: а) анеуплоїдія — дефіцит або надлишок окре­мих хромосом (моносомія, трисомія); б) поліплоїдія, тобто крат­не збільшення генома.