Метод «надбавки»

Метод «надбавки» полягає у визначенні кредитної ставки як суми відсоткових витрат залучення коштів на грошовому ринку та надбавки. Надбавка включає премію за кредитний ризик та прибуток банку. Здебільшого такий метод ціноутворення використовується для надання кредитів великим фірмам на короткі строки (до 30 днів), включаючи кредити «овернайт». З розвитком ринку комерційних паперів великі компанії набули можливість самостійно залучати кошти, не користуючись послугами банків. Це спонукало банки до зниження кредитних ставок з метою збереження вигідної клієнтури. У США багато банків пропонують кредити великим корпораціям на короткі терміни за низькими ставками, розрахованими за методом «надбавки». У такому разі маржа звичайно становить 0,35 - 0,75%, у результаті чого кредитна ставка стає нижчою за прайм-ставку. Досить значні суми таких кредитів дозволяють банкам одержувати прибутки навіть за мінімального рівня відсотків.

Практика встановлення незначних надбавок під час визначення кредитних ставок за цим методом сприяла його поширенню та популяризації. Дослідження показали, що близько 90% кредитних портфелів 48 найбільших банків США становлять кредити, надані за ставками, нижчими за прайм-рейт. Витрати залучення коштів визначаються ставками грошового ринку, які й слугують основою для розрахунків кредитних ставок.

Метод «аналізу дохідності клієнта»

Метод «аналізу дохідності клієнта» базується на врахуванні всіх взаємостосунків із конкретним клієнтом. Оцінюючи всі складові дохідності, особливу увагу приділяють розрахунку прибутковості тих видів операцій, які здійснюються клієнтом у цьому банку. Такий метод потребує точного обліку всіх доходів та витрат, пов’язаних із кожним клієнтом, і застосовується насамперед для кредитування великих компаній, які мають постійні та різноманітні зв’язки з банком. Визначення ціни кредиту за таким методом має на меті зниження кредитної ставки нижче від загальноприйнятого рівня для заохочення найвигідніших клієнтів.

Доходи банку від операцій з клієнтом включають відсотки та комісійні за проведення кредитних, валютних, факторингових, лізингових та інших операцій, за надання трастових, консультативних, інформаційних послуг. Витрати, пов’язані з клієнтом, складаються із заробітної плати банківських працівників, які його обслуговують, витрат на вивчення кредитної документації, на ведення, перевірку та обробку рахунків. Якщо різниця між доходами і витратами щодо суми кредиту перевищує середню норму прибутковості банку, то ставка за кредитом може бути знижена.

Метод аналізу дохідності клієнта має певні недоліки: складність, громіздкість, необхідність розроблення докладної звітності за доходами та витратами з обслуговування кожного клієнта. Часто аналіз дохідності включає консолідовані дані не лише самого позичальника, а також і його дочірніх компаній, найбільших акціонерів та вищого керівництва. Але такий підхід до управління кредитними ставками може бути корисний для виявлення найприбутковіших клієнтів і видів банківських послуг та операцій.

Крім методів визначення кредитної ставки, вартість кредиту залежить і від обраної системи встановлення та нарахування відсотків за позикою. Відсоткові ставки за кредитами можуть бути фіксовані, якщо вони визначаються в момент видачі кредиту і лишаються незмінними протягом всього періоду кредитування, або плаваючими, тобто такими, що переглядаються періодично зі зміною базової ставки. Коли відбувається загальне зниження ставок на ринку, для банку вигіднішою є фіксована ставка за кредитами, а в разі зростання ставок — плаваюча.

У банківській практиці використовують три основні системи нарахування відсотків: американська — база 360 днів і 30 днів у кожному місяці; англійська — база 365 (366) днів (фактична) і фактична кількість днів у кожному місяці; європейська — база 360 днів та фактична кількість днів у кожному місяці.

У кредитному договорі обов’язково фіксуються обрана система нарахування відсотків та правила встановлення ставок (фіксована чи плаваюча).