6. Пожежної безпеки та пожежна профілактика. Система попередження пожеж
6.1. Пожежна профілактика та заходи щодо пожежної профілактики
Пожежна безпека – стан об’єкта, за якого виключається можливість пожежі, а у випадку її виникнення унеможливлюється дія на людей небезпечних факторів пожежі і забезпечується захист матеріальних цінностей.
Одним із основних факторів забезпечення пожежної безпеки є пожежна профілактика.
Пожежна профілактика ‒ найважливіша частина протипожежного захисту і є комплексом заходів, що проводяться як в період проектування і будівництва підприємств, так і в процесі їх експлуатації.
Заходи щодо пожежної профілактики розділяються на
– організаційні;
– технічні;
– режимні;
– експлуатаційні.
Організаційні заходи передбачають:
– правильну експлуатацію машин і внутрішньозаводського транспорту;
‒ правильне утримання будівель, території;
– протипожежний інструктаж робітників і службовців;
– організацію ДПД, пожежно-технічних комісій;
– видання наказів з питань посилення пожежної безпеки і т.д.
До технічних заходів відносяться:
– дотримання протипожежних правил, норм при проектуванні будівель, при упорядкуванні електропроводки і устаткування, опалювання, вентиляції, освітлення;
– правильне розміщення устаткування.
До заходів режимного характеру відноситься:
– заборона куріння в не встановлених місцях;
– проведення зварювальних і інших робіт, пов’язаних з вогнем, в пожежонебезпечних приміщеннях і ін.
Експлуатаційними заходами є:
– своєчасні профілактичні огляди;
– ремонти;
– випробування.
6.2. Система попередження пожеж
Система попередження пожеж – це комплекс організаційних заходів і технічних засобів, спрямованих на запобігання виникненню та розвитку пожежі. Вона передбачає виявлення початкової стадії пожежі, своєчасну інформацію й, у разі необхідності, включення автоматичних систем пожежогасіння.
Як відомо, основною умовою горіння є наявність трьох чинників: горючої речовини, окиснювача та джерела вогню. Для того, щоб сталося горіння, горюча речовина, окиснювач та джерело запалювання повинні мати певні критичні рівні (температуру, концентрацію, енергію).
Оскільки в умовах виробництва завжди є горючі речовини, а у повітрі – достатня кількість кисню, то для виникнення горіння бракує лише джерела займання.
До джерела запалювання належать відкрите полум’я, розжарені предмети, іскри від ударів та тертя, сонячна радіація та ін.
Горюча речовина з окиснювачем утворює так зване горюче середовище, яке здатне горіти при наявності джерела запалювання. Тому заходи системи попередження пожежі спрямовані на дотримання безпечної поведінки з джерелом запалювання та запобігання утворенню горючого середовища.
Запобігання появі у горючому середовищі джерела запалювання можна досягти дотриманням “Правил пожежної безпеки”, використанням електроустаткування, що відповідає вимогам класу пожежовибухонебезпечних приміщень та зон, ліквідацією умов для самозаймання речовин (матеріалів) тощо.
Запобігання утворенню горючого середовища досягається дотриманням наступних вимог: заміна, по можливості, у технологічних процесах горючих речовин (матеріалів) на негорючі; ізоляція горючого та вибухонебезпечного середовища; використанням інгібіторних та флегматизаційних добавок; застосуванням в установках з горючими речовинами пристроїв захисту від пошкоджень та аварій; жорстким контролем за станом повітря в приміщеннях та якістю вентиляції тощо.
Система попередження пожеж також передбачає зниження пального навантаження в приміщеннях, проведення пожежотехнічних обстежень, використання знаків безпеки, своєчасне виявлення початкової стадії пожежі, передачу інформації про місце і час її виникнення й, у разі необхідності, включення автоматичних засобів пожежогасіння. Засобами протипожежної автоматики забезпечуються виробничі приміщення категорій А, Б і В.
Установки автоматичної електричної пожежної сигналізації монтують на складах, базах та інших пожежовибухонебезпечних об’єктах. Основними складовими частинами цих установок є: датчики (сповісники), що монтуються в будівлях або на території об’єктів і призначені для подання сигналу про пожежу; приймальні апарати (станції), що забезпечують приймання сигналів від датчиків, а також автоматичні системи пожежогасіння.
Датчики можуть бути тепловими, димовими, світловими. Принципи роботи їх будуються на дії тепла, продуктів згоряння й ультрафіолетових променів.
Теплові датчики спрацьовують при температурі на 20 – 40 °С вище від можливої максимальної температури за звичайних умов. Серед них найбільш поширеними є біметалеві датчики, принцип дії яких базується на явищі термоелектрики. У провідниках, виконаних із різнорідних матеріалів, виникає термоелектрорушійна сила, якщо місця їх з’єднання тримати за різних температур.
Для сигналізації про пожежу у вибухонебезпечних приміщеннях застосовують напівпровідникові датчики максимальної дії ПТИМ-1 і ПТИМ-2.
Димові датчики працюють на принципі дії продуктів горіння (диму) на електричний струм йонізаційної камери, що використовується як сповісник. Живлення датчика здійснюється постійним струмом напругою 220 В.
Світлові датчики працюють на принципі перетворення електромагнітного випромінювання відкритого полум’я в електричну енергію.
Теплові датчики контролюють 10 – 25 м2 площі приміщення, димові – 30 – 100 м , світлові – 400 – 600 м. Їх закріплюють на стелі або підвішують на висоті 6 – 10 м.
Вибір пожежних сповіщувачів здійснюється в залежності від характеристики виробництв, технологічних процесів, приміщень відповідно до Додатку К до ДБН В.2.5-13-98 “Пожежна автоматика будинків і споруд”. Наприклад, пріоритетним у виробничих будівлях є автоматичний тепловий сповіщувач, а у спеціальних спорудах (приміщення електронно-обчислювальної техніки) – димовий.
Автоматичні системи пожежогасіння поділяються на стаціонарні, пересувні та первинні.
Стаціонарні установки пожежогасіння являють собою апарати, трубопроводи та обладнання, які встановлені на постійних місцях і призначені для подачі вогнегасних речовин до місць займання. Такі установки поділяються на автоматичні, напівавтоматичні та ручні. Автоматичні установки у разі виникнення пожежі приводяться в дію відповідним давачем (сповіщувачем), або спонукальним пристроєм, або людиною. Зараз найбільш широко застосовуються автоматичні установки пожежогасіння, які призначені для виявлення осередку пожежі; забезпечення подачі та випуску вогнегасної речовини в захищуване приміщення; оповіщення про пожежу. Схема, що унаочнює принцип роботи автоматичної установки пожежогасіння, наведена на рис. 2.
Рис. 2. Схема, що пояснює принцип дії автоматичної установки пожежогасіння: 1 ‒ резервуар для зберігання вогнегасної речовини; 2 ‒ обладнання для подачі речовини; 3 ‒ пристрій вмикання подачі речовини та системи оповіщення про пожежу; 4 ‒ пристрій виявлення пожежі (давач); 5 ‒ пристрій випуску вогнегасної речовини; 6 ‒ осередок займання; 7 ‒ система оповіщення про пожежу
Як вогнегасна речовина в стаціонарних установках пожежогасіння застосовується вода, піна, порошки, газові та аерозольні вогнегасні речовини.
У будівлях і спорудах з пожежонебезпечним виробництвом категорій А, Б, В встановлюють стаціонарні установки пожежогасіння, які можуть бути аерозольні (галогеновуглеводні), рідинні, водяні, парові, порошкоподібні. Найкраще зарекомендували себе спринклерні системи, що являють собою розгалужену мережу труб, прокладених по стелі, на яких закріплені спринклерні головки. Спринклерні системи можуть бути водяні, повітряні (газові) і змішані. Вода або газ до труб потрапляє під тиском. Отвір у спринклерній головці закритий легкоплавким замком-клапаном, що розрахований на спрацювання при температурах 72, 93, 141 та 182 °С. Площа змочування одним спринклером становить 9 – 12 м , а інтенсивність подачі води – 0,1 л/с м2.
У приміщеннях з підвищеною пожежною небезпекою, в яких при пожежі можливе швидке розповсюдження вогню, застосовують дренчерні системи. Ці системи мають збуджувальний клапан групової дії, який контролює справність установки і ввімкнення її в дію.
Дренчерні установки подають воду на всю площу приміщення. В них замість спринклерних головок з легкоплавкими клапанами встановлені дренчери – відкриті зрошувальні головки без замків. Подача води регулюється клапаном групової дії, який відкривається автоматично або вручну. Ці установки призначені як для гасіння пожежі, так і для створення водяних завіс з метою ізоляції вогню і запобігання його поширенню.
Відповідно до HАПБ Б 01.004-2000 “Правил технічного устаткування установок пожежної автоматики” керівники підприємств та уповноважені ними особи зобов’язані утримувати установки пожежної автоматики у справному стані.
Для більшості промислових будівель, споруд, відкритих технологічних комплексів протипожежний захист досягається за допомогою автоматичних установок водяного, пінного, газового та порошкового пожежогасіння агрегатного типу. Проте існує дуже багато пожежонебезпечних об’єктів, невеликих за площею та об’ємом, для яких з технічних або економічних причин застосування цих установок є недоцільним, оскільки вони мають у своєму складі великогабаритні контрольно-пускові вузли, насосні агрегати, трубопровідні мережі. Саме для таких об’єктів розроблені й успішно застосовуються принципово нові стаціонарні засоби пожежогасіння, а саме модульні установки пожежогасіння ‒ нетрубопровідні автоматичні установки пожежогасіння, які передбачають розміщення резервуара з вогнегасною речовиною та пусковим пристроєм безпосередньо в захищуваному приміщенні. До них належать, зокрема, малогабаритні модульні автоматичні установки пожежогасіння типу ПУМА-12П зі зарядом вогнегасного порошку (захищуваний об’єм ‒ до 50 м3) та імпульсний самоспрацьовувальний порошковий модуль “Буран”. Останній являє собою металеву півсферу, заповнену вогнегасним порошком (маса 2 кг). При досягненні температури в зоні його встановлення 85 ‒ 90 °С відбувається імпульсний викид вогнегасного порошку і ліквідація займання у захищуваному об’ємі. Передбачено також спрацювання модуля від пожежного сповіщувача чи ручної кнопки.