3. Захист від статичної та атмосферної електрики

3.1. Статична електрика та захист від неї

Статична електрика – особливий вид зарядів, що виникають при терті двох діелектриків або діелектрика і провідника. Такі заряди виникають при терті твердих діелектриків (пластмаси, синтетичні і вовняні тканини, гумові матеріали, суха деревина, сухе зерно, папір тощо), рідких (нафтопродукти, спирти, етиловий ефір тощо) і газоподібних (сухе повітря та газоподібні суміші тощо). Ці заряди можуть виникати при заправці незаземлених резервуарів і цистерн рідкими діелектриками, транспортуванні нафтопродуктів по гумових шлангах, перевезенні бензину в незаземлених автоцистернах і зливанні з них, випусканні повітря чи газів з ресиверів або пневмосистем, пневмотранспортуванні сухого зерна, борошна, механічній обробці пластмаси, терті гумових шин об асфальт та в інших випадках.

Заряди статичної електрики мають властивості накопичуватися на окремих об’єктах, що може призвести до іскрових розрядів, які є пожежо- і вибухонебезпечними. Наприклад, іскра від потенціалу на тілі людини може досягти 2,5 – 7,9 мДж, що достатньо для спалаху багатьох речовин (парів ацетону, метану тощо).

Систематичний вплив статичної електрики на тіло людини викликає порушення фізіологічних процесів, функціональні розлади центральної нервової системи, органів кровообігу. Відповідно до ГОСТ 12.10.45-84, гранична допустима напруженість електричного поля на робочих місцях не повинна перевищувати 60 кВ/м, якщо час впливу не перевищує 1 години.

Основні засоби захисту від статичної електрики полягають у відведенні зарядів у землю (заземлення цистерни з паливом, компресорних та котельних установок, трубопроводів), запобіганні виникненню та накопиченню статичної електрики, її нейтралізації.

Зменшенню заряду статичної електрики сприяє: підвищення вологості повітря до 70%, напилення на діелектричній поверхні електропровідних плівок, добавка до нафтопродуктів спеціальних присадок (АСП-1, СИГБОЛ та ін.), що знижують електричний опір у 1000 разів і більше. В окремих випадках статичну електрику нейтралізують за допомогою спеціальних приладів – іонізаторів.

Працюючим у вибухонебезпечних приміщеннях рекомендується користуватись антистатичним взуттям, їм забороняється носити синтетичний одяг; підлогу таких приміщень вкривають антистатиками.

3.2. Атмосферна електрика та захист від неї

Блискавка – електричний розряд в атмосфері між зарядженими хмарою і землею, між хмарами, що мають різнойменний заряд. Внаслідок розряду на землю по каналу блискавки протікає струм силою до 230 – 250 кА, створюючи температуру більш як 30 000 °С. Такі розряди мають високу пожежну небезпеку.

Розрізняють прояви блискавки:

‒ первинні (прямий удар) – це безпосередня дія блискавки на будівлю, споруду, тварину, людину, дерево, що супроводжується електричним, тепловим та механічним ефектами;

‒ вторинні ‒ характеризується появою наведених потенціалів під час близьких розрядів блискавки на металевих елементах конструкцій, в незамкнутих металевих контурах, які можуть викликати іскріння всередині будівель, споруд і тим самим ініціювати пожежу чи вибух.

Блискавкозахист – це система захисних заходів від блискавок, які гарантують безпеку людей, збереження будівель і споруд, обладнання та матеріалів від вибухів, загорання й руйнування.

Найпростішими і надійними способами захисту від блискавки є створення блискавковідводів. Вони бувають стрижневі, тросові (антени), сітчасті і комбіновані.

За рівнем блискавкозахисту будівлі і споруди поділяються на три категорії, що визначається, головним чином, класом вибухонебезпечності (згідно ПУЕ).

До першої категорії належать будівлі та споруди з вибухонебезпечними зонами класів В-0, В-1, В-20, В-21. В них зберігаються чи знаходяться легкозаймисті та горючі речовини, здатні утворювати газо-, пило-, пароподібні суміші, які можуть вибухнути за наявності іскри.

Друга категорія включає будівлі та споруди (класи В-2 В-21), в яких пароподібні суміші можуть з’явитися лише у разі аварії чи порушення технологічного процесу. Сюди ж належать склади з вибухонебезпечними матеріалами, горючими та легкозаймистими рідинами.

До третьої категорії належать будівлі та споруди з пожежонебезпечними зонами класів П-1, П-2 та П-2а, зовнішні технологічні установки, відкриті склади горючих речовин, димові труби підприємств і котелень, башти та вишки різного призначення висотою 15 м і вище.

Будівлі та споруди першої і другої категорій необхідно захищати як від прямих ударів блискавки, так і від вторинних її проявів; третьої – як правило, лише від прямих ударів блискавки.

Будь-який блискавковідвід складається з блискавкоприймача, який безпосередньо сприймає удар блискавки; несучої опори, на якій розташовують блискавкоприймач; струмопроводу, яким струм блискавки стікає на землю; заземлювача, який забезпечує розтікання струму блискавки в землі.

Блискавкоприймачі виготовляють зі сталі довжиною 1 – 1,5 м і площею поперечного розрізу не менше 100 мм. Струмопроводи виготовляють зі стального дроту діаметром не менше 6 мм. Заземлювачі роблять з металевих труб, кутників або стержнів аналогічно до заземлювачів електроустановок.

Зона захисту блискавкозахисту – це частина простору, всередині якого будівлі, споруди та інші об’єкти захищені від ударів блискавки з певним рівнем надійності 95% (тип Б) і понад 99% (тип А). Розкид зони захисту блискавковідводу визначають за спеціальними формулами.

Лекція 4. Пожежна профілактика

1. Поняття про пожежу. Основні причини пожеж на виробництві

2. Розвиток пожежі. Класи пожеж

3. Небезпечні та шкідливі фактори пожежі

4. Категорії виробництв та приміщень за вибухопожежною та пожежною небезпекою. Вогнестійкість будівель та споруд

5. Вибухонебезпечні та пожежонебезпечні зони, їх класи

6. Забезпечення пожежної безпеки на виробничих об’єктах

Питання самостійного опрацювання

1. Горіння, його характеристика та різновиди

2. Здатність речовин і матеріалів до загоряння

3. Способи припинення горіння та основні вогнегасні речовини

4. Первинні засоби пожежогасіння

5. Евакуація людей з приміщень при пожежах

Рекомендована література

1. Апостолюк С.О., Джигирей В.С., Апостолюк А.С. Безпека праці: ергономічні та естетичні основи. – К.: Знання, 2006. – 215 с.

2. Батлук В.А., Кулик В.М., Яцюк Р.А. Охорона праці: навч. посібник.– Львів: – Видавництво Львівської політехніки, 2011. – 388 с.

3. Гандзюк М.П., Желібо Є.П., Хамімовський М.О. Основи охорони праці. – К.: Каравела, 2003. – 408 с.

4. Гогіташвілі Г.Г., Лапін В.М. Основи охорони праці. – К.: Знання, 2008. – 302 с.

5. Жидецький В.Ц. та ін. Охорона праці. – Львів: Афіша, 2000. – 348 с.

9. Катренко Л.А., Кіт Ю.В., Пістун І.П. Охорона праці. Курс лекцій. Практикум: Навчальний посібник. – 2-ге вид., стер. – Суми: ВТД “Університетська книга”, 2007. – 496 с.

7. Кучерявий В.П., Павлюк Ю.Є., Кузик А.Д. Охорона праці: Навч. посібник. – Львів: Оріяна-Нова, 2007. – 368 с.

8. Рожков А.П. Пожежна безпека: Навч. посібник. – К: Пожінформтехніка, 1999. – 256 с.

9. Яремко З.М., Тимощук С.В., Третяк О.І. та ін. Охорона праці: навч. посібник. – Львів: Видав. центр ЛНУ ім. І.Франка, 2010. – 374 с.