2.8. Оформлення додатків

Додатки оформлюють як продовження богословської роботи на наступних її сторінках або у вигляді окремої частини роботи, розміщуючи їх у порядку появи посилань на них у тексті.

Якщо додатки оформлюють на наступних сторінках богословської роботи, кожний такий додаток повинен починатися з нової сторінки. Додаток повинен мати заголовок, надрукований вгорі малими літерами з першою великою симетрично відносно тексту сторінки. Посередині рядка над заголовком малими літерами з першою великою друкується слово «Додаток» і велика літера, що позначає додаток.

Додатки слід позначати послідовно великими літерами української абетки, за винятком літер Г, Є, І, Ї, Й, О, Ч, Ь, наприклад: Додаток А, Додаток Б і т.д. Один додаток позначається як Додаток А.

При оформленні додатків окремою частиною (книгою) на титульному аркуші під назвою богословської роботи друкують великими літерами слово «ДОДАТКИ».

Текст кожного додатка за необхідності може бути поділений на розділи й підрозділи, які нумерують у межах кожного додатка. У цьому разі перед кожним номером ставлять позначення додатка (літеру) і крапку, наприклад: А.2 - другий розділ додатка А; В.3.1 - перший підрозділ третього розділу додатка В.

Ілюстрації, таблиці й формули, які розміщені в додатках, нумерують у межах кожного додатка, наприклад: рис. Д.1.2 - другий рисунок першого розділу додатка Д; формула (А.1) - перша формула додатка А.

3. Стиль викладу в богословських роботах

Стиль богословської роботи

Науковий текст повинен вирізнятися прагматичною спрямованістю на підсумковий результат. Основною характерною ознакою наукового стилю є формально-логічний спосіб викладу матеріалу, якому властиві роздуми, спрямовані на доведення виявлених у процесі дослідження істин. Тому в науково-богословському дослідженні слововжиток повинен бути максимально точним і позбавленим стилістичних прикрас. Такий текст не вимагає художності, епітетів і метафор, емоційних засобів вираження.

Стиль богословської роботи - це стиль безособового монологу, позбавленого емоційного і суб'єктивного забарвлення. Не заведено використовувати займенник першої особи однини “я”, погляди автора зазвичай відображає займенник “МИ”. Для того щоб урізноманітнити текст, конструкції з займенником “ми” можуть замінюватися невизначено-особовими реченнями, наприклад: “до проблеми оптимізації підходять з різних точок зору”. Використовуються також конструкції на кшталт “автор вважає, що...”, “розроблений новий підхід до проблеми…” тощо.

Найважливішим засобом вираження логічних зв’язків у науковому тексті є функціонально-синтаксичні засоби зв’язку, що вказують на послідовність розвитку думки (спочатку, насамперед, передусім, по-перше, по-друге), заперечення (проте, однак, тим часом, але, тоді як, тим не менше), причинно-наслідкові зв’язки (таким чином, тому, завдяки цьому, відповідно до цього, крім того, до того ж), перехід від однієї думки до іншої (перед тим, як перейти до..., звернемося до..., розглянемо, зупинимось на..., перейдемо до..., необхідно розглянути), результат, висновок (отже, все сказане дає змогу дійти висновку…, підсумовуючи, слід сказати…).

Основні засади протестантської богословської термінології

По-перше, слід уникати надмірного захоплення західними богословськими термінами. Якщо існує питома українська лексема, то належить вживати саме її, остерігаючись непотрібного дублювання загальнозрозумілих українських термінів.

По-друге, коли за відсутності українського відповідника, все-таки доводиться послуговуватися іншомовними термінами, їх треба пристосовувати до граматичних і правописних норм української мови. Йдеться передовсім про засвоєння неологізмів, без яких українська термінологія не може обійтися.

По-третє, не варто зловживати церковнослов’янською богословською термінологією, яка часто сприймається як ознака “високого” богословського стилю. На перший план має виходити не традиційність чи милозвучність терміна, а його зрозумілість і актуальність.

Принципову роль у науковому тексті відіграють спеціальні терміни, які потрібно вживати в їх точному значенні, вміло і до речі. Слід пам’ятати, що науковий термін – це не звичайне слово, а вираз суті якогось явища, тому добирати науково-богословські терміни треба уважно і в межах однієї термінологічної системи, властивої богослов’ю.

Основними ознаками високого рівня культури наукової мови є її ясність, точність і лаконічність.

Науковий текст вимагає ясності мови, тобто доступного і зрозумілого викладу думок. Неодноразово в тих випадках, коли сам автор не зовсім чітко розуміє, що хоче сказати, він формулює свою думку навмисне нерозбірливо, використовуючи слова і словосполучення з невизначеним або занадто узагальненим значенням. Наприклад, створюють неясність слова з невизначеним значенням, звороти на кшталт “певним чином”, “у належному напрямі”, “цілком очевидно” і т.д. Досить часто такими зворотами автори намагаються приховати незнання тих питань, які вони позначають цими зворотами. Для збереження ясності викладу необхідно остерігатися двох крайностей – примітивності й неприродної наукоподібності.

Точність викладу вимагає від автора доречного і правильного слововжитку, що є важливою умовою забезпечення науковості та значущості викладеної в праці інформації. Помилково або недоречно вжите слово може спотворити думку автора, знівечити результати його дослідження. Основними ворогами точності викладу є неправильний слововжиток українських лексем, зловживання словами іншомовного походження, надмірне захоплення канцеляризмами або, навпаки, просторічними висловами.

Неодмінною характеристикою наукового стилю викладу є його лаконічність. Автор повинен уникати тавтології – вживання зайвих слів і непотрібних повторень, які не несуть додаткового смислового навантаження. Досягаючи лаконічності мови, автор повинен поставити собі за мету не тільки якнайбільш ясно і точно викласти свої міркування, а й домогтися цього використанням якнайменшої кількості слів.