Завдання 1

Дайте відповіді на питання:

1. Сутність соціального партнерства.

2. Мета соціального партнерства.

3. Принципи соціального партнерства.

4. Які принципи партнерства в процесі здійснення колективних переговорів.

5. Яких принципів необхідно дотримуватися при вирішенні колективних спорів (конфліктів).

6. На чому ґрунтується система соціального партнерства в Україні.

7. Які існують правові та організаційні проблеми становлення системи соціального партнерства в Україні.

8. Діловий та соціальний юніонізм.

9. Роль держави як арбітра та роботодавця на ринку праці.

10. Напрямки розвитку соціальної політики в Україні.

11. Об’єкти і суб’єкти соціальної політики.

12. Основні принципи побудови соціального захисту населення.

13. Основні складові механізму соціального захисту.

14. Соціальний захист безробітних.

15. Захист прав громадян, що виїжджають на постійну й тимчасову роботу за кордон.

16. Сутність соціальної політики та її мета.

17. Суб’єкт соціальної політики «особистість».

18. Суб’єкт соціальної політики «держава».

19. Громадські організації як суб’єкти соціальної політики.

20. Суть соціального захисту.

21. Соціальна підтримка.

Завдання 2

Підберіть правильну відповідь

1. Відносини, які охоплюють все, що стосується економічних і виробничих інтересів працівника та роботодавця називаються:

а) трудові відносини;

б) соціальні відносини.

2. Відносини між соціальними групами та окремими індивідами стосовно їх суспільного положення, умов формування та розвитку особистості – це:

а) трудові відносини;

б) соціальні відносини.

3. Соціально-трудові відносини складаються з відносин у сферах зайнятості, заробітної плати, умов праці, соціального страхування й охоплюють усі форми колективно-договірного регулювання на виробничому, територіально-галузевому, національному та міжнародних рівнях:

а) так;

б) ні.

4. Гарант громадянських прав, упроваджує соціальну політику, виступає власником (роботодавцем), розробляє правові та нормативні документи, що регламентують соціально-трудові відносини:

а) держава;

б) профспілки.

5. Чи може в якості найманого працівника може бути група робітників:

а) так;

б) ні.

6. Найманий працівник повинен мати певний рівень якостей та відмінностей: освіта, здоров’я, спеціальність, досвід роботи, навички, соціально-психологічні параметри, готовність до участі у певному трудовому процесі:

а) так;

б) ні.

7. Може бути власником засобів виробництва, а може бути менеджером, якого найняв власник, або керівником у державному секторі:

а) роботодавець;

б) найманий працівник.

8. Захист інтересів найманого працівника перед роботодавцем здійснюють:

а) профспілки;

б) держава.

9. Об’єднання робітників для захисту своїх соціальних, економічних та професійних прав:

а) профспілки;

б) державні комітети.

10. Передбачає спільну відповідальність людей, засновану на особистій відповідальності і згоді, єдності та спільності інтересів; стимулює прояв особистої ініціативи і відповідальності у кожного учасника соціально-трудових відносин:

а) принцип солідарності;

б) принцип субсидіарності.

11. Заснований на особистій відповідальності кожного, наданні переваги «самозахисту», а при можливості перенесення соціальної відповідальності на державу; стимулює прагнення людини до самореалізації та відповідальності:

а) принцип солідарності;

б) принцип субсидіарності.

12. Передбачає захист власних інтересів суб’єктами соціально-трудових відносин на основі партнерства з державою:

а) принцип субсидіарності;

б) принцип партнерства.

13. Передбачає поширення соціального захисту на всіх осіб – працюючих, безробітних, непрацездатних, незалежно від їх соціального статусу:

а) принцип загальності;

б) принцип адресності.

14. Найбільш важливими суб’єктами соціально-трудових відносин:

а) держава, роботодавець (індивідуальний і колективний), найманий робітник (індивідуальний і колективний);

б) держава та профспілки.

15. Жорстке державне регулювання соціально-трудових процесів:

а) патерналізм;

б) соціальне партнерство.

16. Передбачає соціальний діалог, рівноправне співробітництво найманих робітників, роботодавців та держави, заснований на взаємовигідних економічних відносинах:

а) патерналізм;

б) соціальне партнерство.

17. Участь в управлінні представників трьох сторін соціального діалогу:

а) трипартизм;

б) паритетність.

18. Забезпечення рівного числа представників сторін соціального діалогу в органах, що проводять управління загальнообов’язковим соціальним страхуванням:

а) трипартизм;

б) паритетність.

19. Ідеологія соціального партнерства:

а) «конфліктна співпраця»;

б) «конфліктна суперечка».

20. Основою соціального партнерства:

а) угода, суспільний договір сторін щодо виконання певних умов співіснування на основі узгодження їхніх інтересів;

б) комерційні контракти.

21. Сукупність соціально-економічних відносин між представниками працівників, роботодавців та держави, спрямоване на рівноправне співробітництво та засноване на взаємовигідних економічних відносинах:

а) соціальне партнерство;

б) патерналізм.

22. Первинні носії прав та інтересів:

а) наймані працівники, роботодавці, держава;

б) об’єднання роботодавців, об’єднання найманих працівників, органи влади та управління.

23. Органи соціального діалогу:

а) об’єднання роботодавців, об’єднання найманих працівників;

б) Національна рада соціального партнерства, органи у галузях, регіонах, на підприємствах.

24. Підсистема політики держави, спрямована на регулювання соціальних відносин, соціальний розвиток та забезпечення соціальної перспективи:

а) соціальна політика;

б) трудова політика.

25. Ліберальний напрям розвитку і функціонування соціальної політики:

а) надання можливостей для вирішення індивідуальних проблем самому громадянину, а держава формує для цього умови та бере на себе ті функції, які не може виконати власними силами особа або сім’я;

б) досягнення соціальної справедливості у суспільстві, витрати на соціальні послуги розглядаються як інвестиції в людський капітал.

26. Соціал-демократичний напрям розвитку і функціонування соціальної політики:

а) держава гарантує визначений рівень доходів та соціальних послуг незалежно від особистого трудового внеску;

б) надання можливостей для вирішення індивідуальних проблем самому громадянину, а держава формує для цього умови.