1.2 Загальні принципи побудови привідних радіомаяків

Привідні радіомаяки представляють пристрої, що передають, і працюють в діапазоні гектометрових хвиль і призначені для приводу літальних апаратів, обладнаних радіокомпасами, в певні пункти на місцевості. Залежно від місця установки і вирішуваних завдань приводні радіостанції підрозділяються на внеаеродромні, аеродромні окремі і аеродромні посадкові. Внеаеродромні приводні радіостанції можуть встановлюватися в радіонавігаційних точках (РНТ), що маркірують входи і виходи повітряних коридорів, пункти ізломів повітряних трас і так далі. В зоні аеродрому можуть встановлюватися окремі або посадкові привідні радіостанції. Аеродромні окремі привідні радіостанції встановлюються, як правило, на продовженні осі ВПС і призначені для приводу ПС в зону аеродрому посадки, забезпечення подальшого передпосадкового маневру і пробиття хмарності. Аеродромні посадкові привідні радіостанції входять до складу устаткування систем посадки (УСП) і розміщуються на продовженні осі ВПС з боку заходу ПС на посадку. Вони призначені для приводу ПС в район аеродрому, виконання передпосадкового маневру і видерження напряму посадочного курсу.[10]

Посадочні привідні радіостанції, що входять до складу УСП, утворюють спільно з маркерними радіомаяками ближній (БПРМ) і дальній (ДПРМ) приводні радіомаяки, розташовані на видаленнях від початку ВПП, рівних відповідно 1050±150 м і 4000+200 м.

Використуємі в цивільній авіації приводні радіостанції відрізняються рівнем випромінюваної потужності, а отже, відстанню дії і ступенем автоматизації. На цей час розповсюджені автоматизовані приводні радіостанції АПР-7, АПР-8 та ПАР-10. Радіостанція АПР-7 використовується як внеаеродромно, окремою аеродромною і дальньою привідною радіостанцією в системі УСП, на БПРМ встановлюються радіостанції АПР-8.

Принцип дії радіостанцій АПР-7 і АПР-8, їх схемні і конструктивні рішення практично однакові. Розрізняються вони рівнем випромінюваної потужності і пов'язаними з цим схемними рішеннями.[8]

Управління радіостанцією може бути місцевим, або дистанційним. На ДПРМ управління здійснюється дистанційно з КДП за допомогою пульта управління, загального для БПРМ і ДПРМ, по одній парі проводів на кожен радіомаяк. При функціювані радіостанції як окрема управління застосовується місцеве, причому передбачений автоматичний режим роботи за заданною програмою. Технічний стан радіостанції контролюється автоматично. У разі несправності в робочому комплекті виконується автоматичне перемикання на резервний комплект.

Проводиться автоматичний контроль наступних параметрів: струм в антені, глибина модуляції, наявність позивних, напруги зовнішньої мережі.

Резервне джерело живлення - автоматизовані дизель генераторні установки.

До складу привідної радіостанції входять два пристрої, що передають Прд1 і Прд2, антенний перемикач (АП), антенна система А і апаратура автоматики (АА), здійснюючи підключення робочого комплекту до загальної антенної системи (рис. 1.2), а також агрегати живлення.

Коливання збудника (З), у якості якого використовується збудник дискретного спектру частот, що має діапазон частот 1... 2 Мгц, поступають на двосторонній обмежувач ДО, виконаний на стабілітроні, і далі на дільник частоти ДЧ. Частота повторення імпульсів ділиться трьома транзисторними тригерами, кожна з яких має коефіцієнт ділення, рівний двом. Залежно від вибраного під діапазону частота вхідного сигналу може ділитися одній, двома або трьома ділильними осередками.

Рисунок 1.2 Структурна схема привідної радіостанції

При роботі на десятому під діапазоні вхідний сигнал з виходу ДО безпосередньо подається на імпульсний підсилювач ІП, призначений для посилення імпульсних сигналів. Попередній підсилювач потужності (ПУМ) призначений для посилення високочастотних сигналів до величини, необхідний для збудження могутнього каскаду передавача, і представляє собою резонансний підсилювач. Підсилювач потужності (ПП) призначений для підсилення потужності високочастотного сигналу і фільтрації вищих гармонік. Він є резонансним підсилювачем, в якому здійснюється модуляція високочастотного сигналу передавача моделюючою напругою, що поступає з низькочастотного каналу. З'ясування вихідного каскаду передавача з антеною здійснюється за допомогою антенного контура АК, що складається з двох варіометрів, подовжувальної секційної котушки і перемикача під діапазонів. У контурі передбачені дискретна і плавне перелаштування. Для поліпшення узгодження з метою віддачі великої потужності в антену і ефективнішої фільтрації вихідного сигналу в ПП використовується складна схема виходу.

Модуляція передавача здійснюється шляхом подачі моделюючої напруги від Унч2 на захисні сітки ламп вихідного каскаду. Як джерела моделюючої напруги, підключених до Унч2 за допомогою ключа До, використовуються: телеграфний ключ ТК; автомат позивних сигналів АПС, що впливає на тональний генератор ТГ; мікрофон МФ, магнітофон МГ, підключаємі до мікрофонного підсилювача МУ. До складу передавача входить також блок управління БУ.[2]

Антена радіостанції це Т-образна антенна, що складається з горизонтального трьохпроменевого полотна завдовжки 70 м, підвішеного на вертикальних щоглах заввишки 20 м, і однопроменевого вертикального зниження. Антенна противага складається з 16 радіальних променів завдовжки 50 м кожен, розташованих па висоті 2 м від рівня землі.

Антена радіостанції , використовуваної як ближній привід радіостанції, є горизонтальне трьохпроменеве полотно розміром до 50 м, підвішене на висоті 5... 10м.[1]

Для розгортання приводної радіостанції потрібний відкритий майданчик розмірами 110х110 м, вільна від будов, дерев, чагарників. Поблизу майданчика не повинні знаходитися великі будівлі із залізними дахами і металевими конструкціями, високовольтні лінії передачі, телефонно-телеграфні лінії і інші джерела перешкод.

В даний час розвиток привідних радіостанцій йде по шляху збільшення надійності, що досягається використанням сучасної елементної бази, поліпшення ряду технічних характеристик при збереженні основних тактичних характеристик.

Наприклад, один з варіантів сучасних привідних радіостанцій, виконаний повністю на напівпровідникових приладах і мікросхемах, характеризується наступними основними даними. Діапазон частот декілька розширений і складає 150... 1750 кгц, стабільність несучої частоти підвищена до 3*10-5. Розрізняються два режими роботи на привід і чотири режими при роботі на зв'язок.

Режим «Привід-1» - телеграфний режим, при якому в паузах між позивними сигналами формуються незгасаючі високочастотні коливання, а у момент подачі позивних сигналів високочастотні коливання модулюються по амплітуді тональним сигналом.

Режим «Привід-2» - телеграфний режим, при якому амплітудна тональна модуляція високочастотних коливань здійснюється в моменти подачі позивних сигналів від АПС і в паузах між ними.

Режими роботи на зв'язок наступні:

«Трансляція» - телефонний режим роботи з модуляцією високочастотних коливань передавача після детекторними сигналами зв'язної радіостанції МВ-діапазона;

«ТЛГ» - телеграфний режим роботи з маніпуляцією високочастотних коливань передавача за допомогою телеграфного ключа;

«ТОН» - телефонний режим роботи з амплітудною тональною модуляцією високочастотних коливань передавача в моменти натиснення телеграфного ключа;

«Мікрофон» - телефонний режим роботи з амплітудною модуляцією високочастотних коливань передавача сигналами мікрофона або магнітофона.

Потужність коливань в антенному контурі транзисторних передатчиків таких радіостанцій може досягати в режимах «Привід-1» і «ТЛГ» 400 Вт, в решті режимів - 200 Вт, а дальність дії на привід - відповідно 400 і 100 км. [33]