23. Мотиви та мотивація.

Мотив — це те, що відбиваючи у свідомості людини, спонукує його до діяльності, направляючи її на задоволення визначеної потреби. У загальному виді мотив є відображенням потреби, що діє як об'єктивна закономірність, виступає як об'єктивна необхідність. На думку одного з найбільш відомих у вітчизняній психології дослідників мотивації — Р.Г. Асєєва, мотивація є специфічним видом психічної регуляції поведінки і діяльності. Таким чином, у найбільш широкому змісті мотивація визначає поведінки. Отже, в основі будь-якої діяльності людини лежить мотив, що спонукає його до цієї діяльності. Однак співвідношення діяльності і мотиву як особистісного утворення не просте й не однозначне. Той чи інший мотив, що виник в особистості і спонукає її до визначеної діяльності, не завжди в цій діяльності вичерпується, тоді, завершивши її, особистість починає іншу. У процесі діяльності мотив може змінитися, і, навпаки, при збереженні мотиву може змінитися виконувана діяльність. Між розвитком мотиву й оволодінням діяльністю можуть виникати і, звичайно, виникають неузгодженості

Мотив є не просто однією зі складових діяльності, а виступає як компонент складної системи — мотиваційної сфери особистості. Під мотиваційною сферою особистості розуміється вся сукупність її мотивів, що формуються і розвиваються протягом її життя. У цілому ця сфера динамічна і розвивається в залежності від обставин. Але деякі мотиви відносно стійкі і, домінуючи, утворюють як би стрижень усієї сфери (в них виявляється спрямованість особистості).

24. Індивідуальний стиль діяльності та професійна придатність.

Індивідуальний стиль діяльності - характерна для даного індивіда сукупність способів, що забезпечують успішність виконання певної дії. Тобто індивідуальний стиль діяльності залежить не лише від властивостей нервової системи, а й від властивостей темпераменту. Ймовірно, що їх носій, оволодіваючи професійною діяльності, мимовільно обирає відповідні їм способи виконання дій. Таким чином, в більшості професій риси темпераменту, надаючи своєрідності процесу діяльності, не впливають на її кінцеву продуктивність. Недоліки темпераменту можуть компенсуватися спеціальною підготовкою, вольовими зусиллями та оволодінням особливими способами виконання дій. Психологи, які вивчали індивідуальний стиль діяльності (В.С.Мерлін, Е.А.Климов), показали, що він не виникає у людини відразу і стихійно. Індивідуальний стиль діяльності виробляється та відшліфовується, коли людина активно шукає прийомів та засобів, що допоможуть досягти найкращих результатів. Таким чином індивідуальний стиль діяльності має компенсаторне значення: врівноважує (компенсує) властивості індивіда з вимогами його професії. Але є коло професій, якими неможливо оволодіти лише за рахунок індивідуального стилю діяльності, в яких від властивостей темпераменту може залежати не лише хід виконання, але й, у певній мірі, і результат. Наприклад: для оволодіння навичками жонглювання, потрібна така властивість нервової діяльності, як рухливість, тому жонглерами не можуть стати носії інертної нервової системи. Ще більше значення має лабільність: лабільні особи навчаються жонглювати удвічі - утричі швидше за рухливих. Отже, є коло професій, якими неможливо успішно оволодіти лише за рахунок індивідуального стилю діяльності. Тут потрібна професійна придатність - сукупність певних властивостей темпераменту індивіда які зумовлюють успішність складної професійної діяльності.

Професійна придатість - сукупність психічних, психофізіологічних та медико-біологічних особливостей людини, необхідних і достатніх для досягнення ефективності у певній професії.

Професійна придатність – відповідність індивідуальних рис професіонала вимогам, які висуває певна професія до рівня розвитку цих рис. П.п. сприяє досягненню особистістю високих показників у праці і морального задоволення від неї.