20. Італійське Відродження.

визначенням основних рис зв'язана і хронологія епохи італійського

Ренесансу. Час, в який зазначені якості тільки проявляються,

характеризується як Проторенесанс (кінець XIII-XIV ст.). Відрізок часу,

коли культурна традиція, що відповідає цим рисам, простежується чітко,

одержав назву Раннього Ренесансу (XV ст.). Час, що став періодом

розквіту ідей і принципів італійської ренесансної культури, а також

передоднем її кризи, прийнято називати Високим Ренесансом (перша третина

XVI ст.). Нарешті час, коли ренесансні ідеї розчаровують, а філософія

гуманізму переживає кризу одержав назву Пізнього Ренесансу (ХVI ст.).

Не останню роль в процесі самоствердження людини зіграли

соціально-економічні фактори, зокрема розвиток простого

товарно-грошового господарства. Багато в чому основою незалежності

людини, її вільнодумства стала міська культура. Добре відомо, що

середньовічні міста були осередком майстрів своєї справи — людей, що

покинули селянське господарство і цілком думають прожити, добуваючи собі

хліб своїм ремеслом. Природно, що уявлення про незалежну людину могло

сформуватися тільки серед подібних людей.

Да́нте Аліґ'є́рі — видатний італійський поет доби Відродження, письменник і політик, «Батько італійської літератури». Першим став писати літературні твори народною (тобто італійською) мовою, а не латиною. Його головний художній твір, поема «Божественна Комедія» (1313 -1321р.) вважається шедевром світової літератури. В трьох частинах («Пекло», «Чистилище», «Рай») Данте описує свою мандрівку до Бога. Супутником Данте виступає римський поет Вергілій, пізніше Данте супроводжує Беатріче, що уособлює милість Божу. Твір є справжньою енциклопедією середньовіччя. Багато дослідників вважають «Божественну комедію» одним з найвизначніших творів не лише італійської, а й світової літератури.

Нове життя - Збірник творів,(1283-1293 рр). Написана у формі прозіметрума - чергуються фрагментів вірша і прози. Належить до числа найбільш ранніх літературних творів, написаних в Італії на італійській мові (а не на латині), - сприяла кодифікації тосканського діалекту.

Данте хотів зібрати і опублікувати лірику, маючи справу з любов'ю до Беатріче, пояснюючи автобіографічний контекст своєї композиції, і звертав увагу на описову структуру кожного ліричного вірша в допомогу дбайливому читання. Хоча результатом є поворотний пункт у розвитку емоційної автобіографії і як вся середньовічна література, Нове життя далеко віддалена від сучасного автобіографічного мотиву. Однак Данте зі своєю публікою були зацікавлені в емоціях куртуазності і як вони розвиваються, як вони висловлюються у вірші, як вони розкриваються у постійних інтелектуальних істинах божественно створеного світу і як любов може надавати благословення на людську душу і наблизити її до Господа Бога.

21. Да́нте «Божественна Комедія»

Да́нте— видатний італійський поет доби Відродження, письменник і політик, «Батько італійської літератури». Першим став писати літературні твори народною (тобто італійською) мовою, а не латиною. Його головний художній твір, поема «Божественна Комедія» (1313 -1321р.) вважається шедевром світової літератури. В трьох частинах («Пекло», «Чистилище», «Рай») Данте описує свою мандрівку до Бога. Супутником Данте виступає римський поет Вергілій, пізніше Данте супроводжує Беатріче, що уособлює милість Божу. Твір є справжньою енциклопедією середньовіччя. Багато дослідників вважають «Божественну комедію» одним з найвизначніших творів не лише італійської, а й світової літератури.

Образи Данте, Вергилія, Беатриче можуть розглядатися і в пластичній конкретності, і алегорично. Данте — алегорія людини взагалі і людства в цілому, яке зайшло у безвихідь і шукає «вірного шляху», Вергилій — втілення земного розуму, оскільки він є супутником Данте і постійно пояснює усі події в Пеклі і Чистилищі. Але земний розум здатний сприйняти лише трагічне або сумне, велич божества і радість блаженства розум осягнути не здатний. Через це на порозі Раю Вергилій залишає Данте, а в обителі вічного світла його провідником стає Беатриче, алегорія небесної мудрості. Дантовский образ може включати декілька алегоричних значень, Беатриче утілює також силу любові в її філософському, більш того — в її трансцендентальному розумінні. І в той же час це алегорія Краси, і пов'язане з нею уявлення про те, що Краса врятує світ. Це нова Беатриче, в якій, проте, живе частинка тієї юної дівчини, яка колись, на Землі, зустрілася Данте на вулицях Флоренції і відповіла на його уклін.

Цій поетичній трійці, яка утілює найважливіші елементи життя, доповненням служить весь світ, представлений в численних персонажах, і кожен з них оригінальний і не повторює іншого. Різноманітність світу розгорнута в цих епізодичних фігурах — втіленнях індивідуальної людської долі, визначеної свідомо, на думку автора, самим Творцем. Світ, зображений в «Божественній комедії», геометрично зважений, точний, вирахуваний до міліметра, оскільки мудрість творця гармонійно розподілила в нім потворне, звичайне і прекрасне. Пізнання цього світу і складає сенс дантовского морального сходження.