28. «Шекспіровське питання»

Серед творів класика англійської драматургії Вільяма Шекспіра найвизначнішою визнано його трагедію «Гамлет». І нелише у його доробку: глибина змісту цієї п'єси дозволила посісти їй місце серед найкращих творів світової драматургії взагалі. Шекспір зобразив складну карміну життя, долі багатьох людей, порушив складні філософські та моральні питання. Відкриття людиною для себе існування зла в житті і пошук власного ставлення, вибір позиції у боротьбі проти нього, відповідальність за власні дії перед світом — ось найголовніші питання трагедії, які має вирішити для себе датський принц Гамлет.

Страшний злочин - братовбивство - постає обставиною, що спричинила розвиток сюжету. Але не подiї, а реакцiя Гамлета, його вибiр стоять у центрi п'єси, й зумовлюють фiлософський та iдейний змiст. В iнших обставинах, за iнших умов, завжди мислячим порядним людям доводилося робити схожий власний вибiр, бо зла багато, i кожен рано чи пiзно стикаються з його проявами у власному життi.

Чи бути, чи не бути - ось питання. Що благороднiше? Коритись долi I бiль вiд гострих стрiл її терпiти, А чи, зiткнувшись в грецi з морем лиха, Покласти край йому? заснути, вмерти - I все. (...)

Ось три шляхи, мiж якими обирає Гамлет, коли привид вбитого короля закликає його до помсти. Змиритися зi злом - майже те саме, що сприяти йому, совiсть не дозволить заспокоїтися, i життя перетвориться на суцiльне страждання.

Ухилитися вiд боротьби, втекти (адже у цьому випадку смерть стає свого роду втечею) - допоможе позбавитись страждань, але це теж не вихiд, бо зло продовжуватиме безкарно ширитися. Не випадково пiзнiше, вже визначившись, Гамлет вiдбирає у Горацiо кубок з отрутою: смерть надто легкий i не гiдний справжньої людини засiб подолання труднощiв. Але щоб збагнути це, йому довелося пройти складний шлях. До того ж для Гамлета "Як не розкрити все, заплямиться iм'я навiки!".

Але почати боротьбу для Гамлета - це зрадити власнi моральнi принципи (треба вбити власного дядька), отже знову моральнi страждання. Це ускладнюється ще й тим, що вбивця, ворог Гамлета - король, уособлення влади, й кожна дiя Гамлета може вiдбитися ще й на долi його країни. Тож не дивно, що Гамлет довго зволiкає, перш нiж почати мститися. Не слабкiсть характеру або його нерiшучiсть змушують його зволiкати: складнiсть внутрiшнiх суперечностей, необхiднiсть обрати найсправедливiшiй та найдiєвiший з можливих шляхiв втiлення в життя i без того складного рiшення та вiдчуття великої вiдповiдальностi за власнi дiї. Крiм того, йому потрiбен час, щоб змиритися з тим, що його попереднi уявлення про життя i власне життя - рiзнi речi. Переусвiдомлення дiйсностi не може вiдбутися миттєво.

Саме зволiкання врештi-решт зумовлюють загибель героя. Та їх не могло не бути. Вони є природними для характеру Гамлета i для самих обставин. Бездумний вибiр теж не може призвести нi до чого доброго, розумна людина не може цього не розумiти.

Отже, можна навiть зробити висновок, що трагiчнiсть розв'язки була заздалегiдь зумовлена усiєю сукупнiстю обставин. Але це не свiдчить про безнадiйнiсть. якщо зазирнути трохи глибше, виявиться, що однiєю з причин трагедiї стала для Гамлета несподiванiсть постання перед таким вибором. Вiн надто iдеалiстично сприймав реальнiсть i не чекав зустрiчi такої зi злом. Дивлячись виставу або читаючи п'єсу, ми маємо змогу замислитися над можливiстю подiбного вибору заздалегiдь. Шекспiр нiби пiдштовхує нас до цього, промовляючи устами Гамлета своє вiчне питання. Отже, можна й зараз замислитися над можливою зустрiччю зi злом у своєму життi, щоб вона не захопила нас зненацька, й спробувати дати на "шекспiрiвське питання" власну вiдповiдь. Краще навчатися на чужому прикладi - так легше уникнути трагедiй.