- •19. Епоха Відродження
- •20. Італійське Відродження.
- •21. Да́нте «Божественна Комедія»
- •22.Ф. Петрарка
- •23. «Канцоньере»
- •24. Бокаччо Джованни Декамерон
- •25. Відродження у Франції. Ф. Рабле
- •26. Рабле. Гаргантюа и Пантагрюэль
- •27. Відродження у Англії. Шекспір
- •28. «Шекспіровське питання»
- •29.Історичні хронічки Шекспіра
- •30.Шекспір «Юлій Цезар»
- •31. Загальний огляд трагедії Шекспіра
- •32. «Гамлет»
- •33. «Отелло»
- •34. Ромео і Джульєта
- •36. Комедії Шекспіра
- •37. Сонети Шекспіра
- •38. Відродження Іспанії. Сервантес
- •40. Образи Дон Кіхот
- •42. Особливості літературного процесу .
- •43. Концепція людини і суспільства в літ класицизму
- •44. Нікола Буало. Мистецтво поетичне
26. Рабле. Гаргантюа и Пантагрюэль
Свою книгу Рабле писав більше двадцяти років, видаючи її частинами. Вона відобразила еволюцію гуманістичної думки, ілюзії і розчарування благородних поборників освіти народу, їх надії і мрії, перемоги і поразки. Перед вами проходить вся історія французького гуманізму першої половини століття у всій його славі, у всій його величі.
Основні теми й образи.
В 1 книзі - Гаргантюа - добрий, миролюбний велетень-король. Їх взагалі в романі три таких красеня: Грангузье, Гаргантюа і Пантагрюель. 3 тематичних центру: - виховання Гаргантюа. Протиставлення середньовічного і ренесансного виховання. Але навіть у такій серйозній справі - установка на пародійну гру (перебільшення старанності, якій вимагаю вихователі-гуманісти.
- Війна з Пікрохол. Протиставлення Пикрохола і Гаргантюа - протиставлення середньовічного і гуманістичного правителя.
- Телемское обитель. Це, по-перше, протиставлення середньовічного монастиря, + утопія нового світу. Брат Жан - це породження монастирських стін і одночасно їх глузливе заперечення. Девіз обителі - "Роби що хочеш" - протиставлення монастирським статутом. Цей девіз згуртовував людей. Люди там моторошно освічені: знають 5-6 мов, можуть складати на них вірші. Коротше, прочитайте цей уривок самі і перекажіть його.
У 2 книгу: Пантагрюель - добрий велетень, добрий малий, ненажера і любитель випити. Мотив спраги, яка супроводжує народження П., - жага знань і звичайна спрага. Паралель випивки і науки - через всю книгу. Серйозний епізод - лист Г. до П. Це маніфест ренесансу. У ньому - апологія наук, апологія руху історії.
Бахтін вважає, що 3 книга - органічне продовження перших двох. У ній змінюються всі пропорції: вся дія - 30 днів, Пантагрюель нормального розміру.
У 5 книгах більше серйозного, ослаблена народно-карнавальна основа. А про 4 у мене нічого не сказано. Острови в 4-5 кн. Найчастіше символізують соціальні інститути, цінності. Немає головного героя, всі мандрівники. Пантагрюель піднесений, Панург знижений. У 3х книгах Панург викликає симпатію викликом старому торкнемося суспільству. А 4-5 не скрізь. У тих, епізодах, які з'явилися в 48 р. він колишній, а в тих, які в 52 р. - підкреслено трусліівий (наприклад, епізод з бурею, Ковбасами). Це, мабуть, пов'язано з тим, що Панург і Пантагрюель - різні полюси Божественної природи. Пантагрюель - ідеальний чоловік, Панург - реальний. Але письменники розчаровуються в реальну людину => зниження образу Панурга.
Закінчується роман тим, що Пляшка прорекла: "Трінк", тобто пий (взагалі і з джерела мудрості). Таким чином, це було плавання до істини. Правда, остаточної істини немає. А взагалі-подорож відтворює плавання Жака Картьє в Півн. Америку
27. Відродження у Англії. Шекспір
В Англії розвиток капіталістичних відносин відбувається швидше, ніж у Франції. Відбувається зростання міст, розвиток торгівлі. Формується сильна буржуазія, з'являється нове дворянство, що протистоїть старої, нормандської верхівці, яка в ті роки ще зберігають свою керівну роль. Особливість англійської культури того часу - відсутність єдиної літературної мови. Знати (нащадки норманів) говорила по-французьки, на численних англо-саксонських діалектах говорили селяни і городяни, а в церкві офіційною мовою була латинь. Багато творів тоді виходили на французькій мові. Не було і єдиної національної культури. До середини XIV ст. починає складатися літературний англійську мову на основі лондонського діалекту.
Театральне мистецтво Англії доби Відродження. На англійському ґрунті у творчості видатного драматурга Вільяма Шекспіра досягнув своєї вершини європейський театр доби Відродження. Театр Шекспіра не тільки був підсумком розвитку національного англійського театру, а й певною мірою підсумовував досягнення усієї попередньої драматургічної культури давнини і нового часу. Одночасно творчість Шекспіра відкривала перспективи для подальшого розвитку театру й драми на шляху соціально-філософського осмислення життя і глибокого розкриття внутрішнього світу людини.
Нестримна радість життя, уславлення здорової, сильної, відважної людини з яскравими емоціями та сміливими думками — такі риси притаманні першим п´єсам Шекспіра (комедії «Приборкання непокірної», «Сон літньої ночі», «Два веронці», «Комедія помилок», «Багато галасу даремно», «Дванадцята ніч»). У них виражена важлива ренесансна думка: про людину судять не з одягу і звання, а з її розуму, відваги, благородства. Перша велика трагедія Шекспіра — «Ромео і Джульєта», потім «Юлій Цезар», «Гамлет», «Король Лір», «Макбет», «Отелло». Багато людських пристрастей, злети і падіння зобразив великий драматург: нестерпний тягар душі принца Датського, тяжкі страждання обманутої довіри в Отелло, розчарування короля Ліра, муки сумління Макбета. Характери людей та обставини, в яких вони діють, зображені Шекспіром у всій складності і глибині, у русі, розвитку, змінах. Вони — творіння великого пророчого митця, який знав, наскільки багатоманітне життя.
Творчість Шекспіра просякнута справжнім гуманізмом, але гуманізмом трагічним. Це усвідомлення трагедії кожної окремої людини у суспільстві, усвідомлення напруги тієї боротьби, яку людина веде з жорстоким суспільством, боротьби майже безнадійної, але все ж таки необхідної. І разом з тим — усвідомлення того, що ренесансний світогляд з його ідилічним оптимізмом та спрощеністю недостатньо озброює для такої боротьби, що для неї потрібний складніший арсенал ідей, ніж той, що заготовлений ренесансним гуманізмом. Творчість Шекспіра — це ідейна основа літератури пізнього гуманізму.
Головна риса трагедій Шекспіра («Гамлет», «Король Лір», «Макбет» та ін.) — у зіткненні реального й ідеального. Тут можна бачити, як ренесансний синтез трансформується в антагонізм. Особливістю пізнього гуманізму є його амбівалентність. Вона виявляється і в характері багатьох персонажів Шекспіра. Найяскравіше це виявилося у характері Гамлета. Він і слабкий, і сильний, і дієвий, і бездієвий герой. Але не тільки він містить у своєму характері різні можливості. Хто такий Лір — деспот чи шляхетна людина? А Отелло — дикун, що ледве прикриває свою примітивність подобою цивілізованої людини, чи шляхетний гуманіст? Інші персонажі шекспірівських трагедій також ставлять перед нами подібні дилеми.
У творчості Шекспіра виявлені характерні особливості літератури й драми Пізнього Відродження — сполучення різнорідних жанрових елементів. Це славнозвісне змішування трагічного й комічного досягає найбільшої гостроти у трагедіях «Гамлет» і «Король Лір». У «Гамлеті», наприклад, сполучені твереза життєва правда і фантастичний образ із потойбічного світу.
Для пізнього гуманізму в цілому було характерним посилення безпосередньо життєвого змісту драматургії. Стиль шекспірівських п´єс свідчить, що зникає значна доля риторичності. Виконання стає більш натуралістичним. У «Гамлеті» міститься теоретична платформа театрального мистецтва нового типу. Вустами самого героя заперечується стара риторично-декламаційна манера з її крайнощами й перебільшеннями. Гамлет засуджує акторів, котрі «рвуть пристрасть на шматки». Він радить акторам: «рухайтеся відповідно до діалогів, говоріть, слідкуючи за рухами, з тим лише застереженням, щоб це не виходило за межі природного».
