3. Глобальна монополізація капіталу та її наслідки

Фундаментальні трансформаційні перетворення глобальної економічної системи все більшою мірою втягують у свою орбіту процес концентрації капіталу і виробництва, що набуває на початку третього тисячоліття характер глобальної монополізації.

Сучасний зміст міжнародної монополізації капіталу і виробництва визначається пануванням кількох десятків великих ТНК. Завдяки внутрішньому зростанню і за рахунок дії механізмів злиття і поглинання вони зосереджують у своїх руках глобальне виробництво, що безперервно розвивається, колосальні активи і матеріально-сировинні ресурси, величезну армію високоосвіченої та кваліфікованої робочої сили, новітню наукомістку техніку та інноваційні технології. ТНК заволодівають сотнями тисяч дрібних і середніх підприємств і підпорядковують дрібнотоварного власника за допомогою системи монопольних цін.

На сьогоднішній день монополізація капіталу і виробництва досягла свого найвищого рівня, охопивши практично всі країни світу і всі фази суспільного відтворення на галузевому і територіально-регіональному рівнях.

Це дає підстави говорити про її глобальний характер і становлення нового типу ТНК - глобальних корпорацій, діяльність яких «накриває» країни світової тріади.

Глобальна монополізація капіталу і виробництва знаходить своє матеріальне втілення у багатьох тенденціях

Зростання в світовій економіці частки монополізованого сектора:

• загострення конкурентної боротьби між провідними ТНК за перерозподіл світової економічної влади;

• якісно новий рівень концентрації і централізації капіталу;

• поглиблення асиметрії економічного та інноваційного розвитку країн;

• технологічний відрив американських ТНК від своїх основних конкурентів;

• формування в світовому господарстві нових центрів економічного суперництва, насамперед в азіатському мегарегіоні.

Відмінною рисою сучасних глобальних корпорацій є не тільки колосальні масштаби їх діяльності, а й стрімке зростання надконцентрації їх капіталу, що надає цим компаніям новий статус у світових координатах і робить їх практично непідконтрольними традиційним інститутам глобального менеджменту. Підтвердженням цього є, зокрема, той факт, що за період з 1971 до 2011 рр. сумарні активи 10 найбільших світових корпорацій зросли в 31,4 рази, обсяг продажів - майже в 20 разів; питома вага першої десятки світових ТНК в загальному обсязі активів 100 найбільших корпорацій в 2011 р. склала 25,8%, в ​​продажах - 26,5%, а в загальній чисельності зайнятих - 10,4%.

Про посилення ступеня монополізації глобального виробництва свідчить і те, що в 2011 р. активи 100 світових монополій в 27 разів перевищили активи 500 монополій в 1971 р. і в 17 разів - обсяги їх продажів. Крім того, незважаючи на десятикратне збільшення числа ТНК - з 7 тис. в 1970 р. до 80 тис. В 2011 р. (з майже 825 тисячами їх філій), провідні позиції в кожному сегменті глобального ринку займають сьогодні лише 2-3 корпорації, які монополізували виробництво, розподіл і обмін відповідних товарів і послуг. Скажімо, глобальний ринок цивільного літакобудування, щорічні масштаби якого оцінюються в 1 трлн дол. США і 16 тис. літаків, контролюють всього дві компанії - «Boeing» (яка в 1997 р. злилась з «McDonnell Douglas») і «Airbus Industry».

Ще більш високий рівень монополізації притаманний галузям, пов'язаним з інформаційними технологіями.

Так, за даними компанії «Blumberg» у 2009 р. 73% світового ринку напівпровідників монополізували десять концернів, серед яких лідирували «Taiwan Semiconductor Manufacturing Company» (46%), «United Microelectronics Corporation» (14%), «Chartered Semiconductor »(8%),« GlobalFoundries »(5%) і« Semiconductor Manufacturing International Corporation »(5%).

дослідження міжнародної монополізації виявило цілком закономірний факт, а саме: в 1950-1960 рр. сформувалося 500 великих монополій, в 1970-1980 рр. - 200, а в даний час мова йде про концентрацію глобальної економічної влади в руках 100 або навіть 50 найбільш впливових корпорацій.

Саме глобальні корпорації, виступаючи в ролі ключових гравців світового ринку, стали сьогодні найбільшими виробниками високотехнологічних виробів і наукомісткої продукції і сконцентрували в своїх руках практично всі інноваційні галузі глобального виробництва.

Володіючи колосальними виробничими і фінансовими ресурсами, ці структури мають можливість здійснювати великомасштабне фінансування НДДКР та їх матеріально-технічне забезпечення шляхом внутрішнього накопичення капіталу, наймати висококваліфікований персонал і готувати власні кадри, а також за рахунок реалізації стратегій науково-технологічного обміну зміцнювати свої позиції як світових науково-технологічних лідерів. Частка капіталу індустріального сектору у фінансуванні НДДКР розвинених країн світу в 2010 р. становила: по країнах ОЕСР - 60,7% сукупних витрат на науку, в тому числі в країнах ЄС - 53,3%; в Японії - 75,9%; в Кореї - 71,8%; в Швейцарії - 68,2%; в Німеччині - 66,1%; у Фінляндії - 66,1%; в Люксембурзі - 65,9%; в Австралії – 62%, США – 60,3%.

Основний обсяг світових наукових досліджень концентрується зараз у лабораторіях і наукових центрах потужних західних ТНК, що підтверджують, зокрема, дані щодо їх науково-дослідних бюджетів.

Наприклад, в 2009 р. витрати на НДДКР корпорації «Roche Holding AG» склали 9,1 млрд. дол. США, «Microcoft Corp.» - 9,0 млрд., «Nokia OYJ» - 8,2 млрд., «Toyota Motor Corp. »- 7,8 млрд.,« Pfizer Inc. »- 7,7 млрд.,« Novartis AG »- 7,5 млрд.,« Jonson & Jonson »- 7,0 млрд., що істотно перевищує інноваційні витрати багатьох країн світу. Кожен вид товару, який зіграв ключову роль у формуванні нових галузей промисловості, був пов'язаний з інноваційною діяльністю тієї чи іншої великої корпорації (автомобілі - з «Ford», нейлон - з «Dupon», напівпровідники - з «Bell», комп'ютери - з «IBM», програмне забезпечення - з «Microsoft», процесори - з «Intel»).

Результати НДДКР, отримані за участю наукових кадрів з зарубіжних країн, зазвичай активно використовуються материнськими компаніями. А в деяких галузях обробної промисловості (фармацевтичної, хімічної і приладобудівної) значення наукових лабораторій зарубіжних філій ТНК нерідко вище, ніж материнських компаній.

Компанія «ІВМ» ще на початку 1990-х рр. за межами США мала понад 25 тис. наукових працівників і близько 30 лабораторій, які проводили НДДКР в рамках єдиного плану корпорації, але з урахуванням особливостей ринків спеціалізації філій і дочірніх компаній корпорації. Так, число підрозділів американської компанії «Motorola», які ведуть НДДКР, тільки в Китаї досягає сьогодні 700, a «General Electric» завдяки перенесенню інноваційних розробок в Індію займає в даний час лідируючі позиції у виробництві авіаційних двигунів, медичного обладнання та споживчих товарів тривалого користування.

Динамічний розвиток інформаційних технологій значно розширив можливості глобальних корпорацій по концентрації на своїх підприємствах найбільш кваліфікованої робочої сили, передових наукових кадрів та представників дефіцитних спеціальностей за допомогою аутсорсингу, який дозволяє «віртуально» залучати робочу силу до виробничих процесів на території зарубіжних країн без зміни фізичного місця її перебування.

Про динамічний розвиток подібних схем монополізації глобального людського ресурсу свідчать, наприклад, доходи, які отримують компанії від укладення аутсорсингових контрактів. Наприклад, в 2009 р. доходи корпорації «International Business Machines Corporation» від передачі частини своїх виробничих функцій в аутсорсинг бізнес-процесів склали понад 38 млрд. дол. США, «Hewlett-Packard Company» - 34,9 млрд, «Fujitsu Ltd» - 27,1 млрд., «Xerox Corporation» - 9,6 млрд., «Accenture» - 9,2 млрд., a «NTT Data Corporation» - 8,9 млрд.

Формування в світовому господарстві нових локалів і локалітетів накопичення транснаціонального капіталу.

Їх становлення і активний розвиток за останнє десятиліття в значній ступені зумовлювалися коригуванням географічних напрямків інвестиційної активності міжнародних монополій. Так, при збереженні традиційних мотиваційних стимулів (наявність містких внутрішніх ринків, дешевої робочої сили, доступ до національної ресурсної бази) інвестиційні капіталовкладення міжнародних монополій все більш тяжіють до динамічних високотехнологічних кластерів країн - лідерів світового господарства, а також до тих ареалів національних економік відстаючих країн, які в достатній мірі володіють стратегічними нематеріальними ресурсами економічного розвитку (висококваліфікованою робочої силою і сучасними системами інноваційної та соціальної інфраструктури), а також здатні продукувати технологічні інновації та забезпечувати процес безперервного навчання працівників.

Як результат - у різних точках світового господарства відбувається формування регіональних інноваційних кластерів, які не тільки все більше заявляють про себе у високотехнологічних сегментах глобального ринку, але навіть претендують на його перерозподіл.

Ряд регіональних інноваційних кластерів, що сформувалися на базі підрозділів міжнародних монополій, лідирують зараз в окремих секторах глобального ринку. Наприклад, автомобільний кластер в китайській провінції Гуандун формується на базі автоскладальних заводів японських концернів «Nissan», «Honda» та «Toyota»; у Польщі, Чехії та Словаччині автомобільні кластери формуються на базі заводів «Volkswagen», «Fiat», «Peugeot-Citroen» і «Toyota».

Що стосується злиттів і поглинань (ЗіП), то подібна глобальна форма монополізації капіталу - одна з найбільш ефективних для концентрації та централізації капіталу монополій, а також зміцнення їх конкурентних позицій у відповідних сегментах глобального ринку. Це проявляється в перерозподілі ринкових сегментів функціонуючих компаній шляхом об'єднання окремих незалежних фірм, у проведенні стратегічної переорієнтації їх діяльності без втрати виробничих потужностей, а також у позбавленні від непрофільних видів діяльності компаній.

Зазначені механізми концентрації капіталу дозволяють монополіям досягати значної економії фінансових ресурсів на масштабах виробництва і затратах на інноваційні розробки, розширюють їх можливості по скороченню часового лага на розробку технологічних новинок, зменшують бар'єри виходу на нові національні та регіональні ринки, а також дають можливість зміцнювати конкурентні позиції у вже освоєних сегментах глобального ринку на основі більш інтенсивного використання головної сфери спеціалізації фірми.

Що стосується галузевої структури найпомітніших договорів по злиттям і поглинанням, то на тлі довгострокової тенденції до падіння частки галузей первинного сектора в загальній вартості угод по ЗіП відзначається істотна активізація цих процесів в сфері послуг (48,0% загальної вартості контрактів в 2011 г .), насамперед у фінансовій сфері (28,4%) та сфері ділових послуг (6,1%).

Це говорить про зменшення значення виробничих факторів у мотивації до укладення даних угод і про підвищення ролі фінансових цілей (пошук вигідних сфер вкладення капіталу, а іноді втрата зарубіжних інвестицій).

Якісно новим явищем у ЗіП у фінансовій сфері за останні роки стало злиття фондових бірж. Як приклад можна привести Нью-Йоркську фондову біржу (NYSE Group Inc.), яка в 2007 р. злилася з групою «Euronext N.V», результатом чого стало створення першого в світі трансатлантичного оператора «NYSE Euronext», ринкова капіталізація якого досягла 20 млрд. дол. США. У 2011 р. до злиття з «NYSE Euronext» вартістю 12,3 млрд. дол. Долучилася група «Deutsche Börse AG», що дозволило цим компаніям створити найбільший у світі ринок цінних паперів, якісно диверсифікувавши при цьому фінансові продукти та інструменти .