2. Процес та тенденції регіоналізації.

Регіоналізація національних економічних систем проявляється у формуванні регіональних і субрегіональних об'єднань країн. Зароджуючись на регіональній основі, інтеграційні союзи не замикаються у власному економічному просторі, а, активно взаємодіючи між собою, формують контури майбутньої глобальної моделі світового економічного порядку.

І хоча історії формування регіональних союзів країн вже більше ніж півстоліття, але тільки глобалізація надала інтеграційним процесам загальносвітовий характер.

Тепер кожна країна взаємодіє з іншими не тільки безпосередньо (наприклад, через зовнішню торгівлю, вільне переміщення капіталу і людського ресурсу), а й опосередковано - шляхом включення в світовий ринок, світову валютну систему, системи міжнародних організацій глобального типу та ін.

У глобальній моделі світового господарства, що формується зараз, істотно посилюється роль насамперед класичних регіональних інтеграційних блоків, таких як Європейський Союз (ЄС), Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА), Азіатсько-Тихоокеанське економічне співтовариство (АТЕС), Спільний ринок країн Південної Америки (МЕРКОСУР), Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН) та ін. Вони представлені діяльністю потужних коаліцій країн, які, маючи спільні економічні інтереси, об'єднують свої зусилля з метою забезпечення найбільш сприятливих умов для реалізації міжнародного співробітництва в регіональному масштабі. Так, тільки на частку трьох найбільших з них - ЄС, НАФТА та АТЕС - на сьогодні припадає близько 80% світового ВВП, 82% всіх державних бюджетів країн світу і 85% експорту.

З інституційної точки зору географію процесів глобальної інтеграції визначають переважно центри сили, що консолідують національні інтереси їхніх країн-учасниць. Цими центрами є західно-європейський,північноамериканський, азіатсько-тихоокеанський і євразійський.

Згідно даних Секретаріату ВТО загальна кількість регіональних торговельних угод, зареєстрованих до 2011 р. досягла майже 350.

Загальна кількість інтеграційних об'єднань у світі перевищила 85.

На сьогоднішній день практично всі країни світу беруть участь у тій чи іншій інтеграційній групі. І хоча деякі з них існують лише формально, тим не менше процеси регіональної інтеграції поглиблюються – реанімуються об'єднання, які раніше розпалися, створюються нові інтеграційні блоки і розширяється склад вже існуючих.

3. Глокалізація

Якісно нова форма глобальної інтеграції – глокалізація. Процес, під час якого відбувається об'єднання між всесвітніми центрами економічної сили і периферії.

Його ядром є окремі локації – національні регіони, міста, локальні утворення, столичні регіони і мегаполіси, значення і роль яких у глобальних процесах неухильно зростає. Не випадково вони позиціонуються зараз в якості самостійних учасників міжнародних економічних відносин. Так, у 2008 р. експерти Міжнародного інституту менеджменту в Лозанні включили у Щорічник конкурентоспроможності країн світу 8 регіонів (Баварія, Каталонія, Іль-де-Франс, Ломбардія, Махараштра, Шотландія, Сан-Паоло, Че Янг), які являють собою своєрідні полюси зростання на території власних держав.

Основним фактором локальної динаміки виступає наявність ефективно функціонуючих регіональних інноваційних систем

Як свідчить міжнародний досвід необхідною умовою їх формування є перш за все забезпеченість територій нематеріальними активами, а саме кваліфікованою робочою силою, доступом до не кодифікованих знань, потенціалом для розвитку інноваційно-виробничих і соціальних мереж, можливостями для неперервного інтерактивного навчання працюючих та ін.

Саме інтенсивний інформаційний обмін і дифузія інновацій у межах локальних утворень призводять до концентрації критичної маси нематеріальних активів на географічно обмеженій території і визначають підвищення конкурентного статусу локальних компаній.

Якщо регіон приваблює високоосвічених і талановитих працівників, то, відповідно, активізується його діяльність в інноваційній сфері і підвищуються темпи економічного росту і рівень конкурентоспроможності, що, в свою чергу, сприяє залученню додаткового числа висококваліфікованої робочої сили.