Тема5Суперечності і дуалізм сучасного етапу глобалізації

План

1.Глобальний характер економічних суперечностей.

2.Технологічна асиметрія і форми її прояву.

3. Глобальна монополізація капіталу та її наслідки.

4. Позиції найбільших ТНК у світовій економіці на початку XXI століття

1.Глобальний характер економічних суперечностей.

Серед протиріч, які породжує глобальний економічний розвиток, слід виділити

• Поглиблення антагонізму між глобальною експансією монополій і національним економічним суверенітетом країн світу.

• Загострення міжнародної конкуренції як між монополіями, так і між глобальним фінансово-олігархічним капіталом і немонополізованою сектором.

• Загострення конфлікту інтересів глобального капіталу і міжнародного контингенту найманих працівників.

• Суперечність між глобалізацією і регіоналізацією міжнародної економічної діяльності.

• Поглиблення антагонізму між найбіднішими і найбагатшими представниками глобального соціуму, що є проявом соціальної поляризації.

• Антагонізм між глобальними та національними економічними інтересами.

1. Найбільш масштабними і гострими протиріччями, що породжуються глобальним економічним розвитком є наступні

а) Поглиблення антагонізму між глобальною експансією монополій і національним економічним суверенітетом країн світу.

Діяльність сучасних ТНК, зорієнтована на реалізацію ними стратегій глобальної експансії, тягне за собою найбільш небезпечний виклик функціонуванню національних держав у відкритому глобальному середовищі - ослаблення їх регулюючої ролі в міжнародних економічних відносинах. Це проявляється в істотному звуженні можливостей держав проводити самостійну політику з регулювання національних ринків і з контролю за національним багатством. В результаті структура економічного суверенітету країн зазнає суттєвої модифікації, яка охоплює всі підсистеми їх національних економічних систем і трансформує їх у відповідності з глобальними тенденціями та інтересами міжнародних монополій.

З ослабленням впливу на світогосподарські процеси національних держав посилюється роль інститутів, що формують каркас системи глобального менеджменту: міжнародних та неурядових організацій, які, будучи підконтрольними глобальному фінансово-промисловому капіталу, забезпечують його безперешкодне проникнення в будь-яку країну світу з метою отримання надприбутків.

Дана місія сучасних інститутів глобального управління навіть не вуалюється. Підтвердженням цього є, зокрема, той факт, що в щорічній доповіді міністра оборони США президенту і Конгресу серед життєво важливих інтересів цієї країни, захищати які повинні американські збройні сили, поряд із забезпеченням життєдіяльності держави і суспільства, виділяються інтереси американських ТНК.

б) Загострення міжнародної конкуренції як між монополіями, так і між глобальним фінансово-олігархічним капіталом і немонополізованою сектором

Ефективність реалізації міжнародними монополіями глобальних стратегій визначальною мірою залежить від їх конкурентних позицій в найбільш прибуткових галузях економіки з високою продуктивністю праці, інноваційною оснащеністю виробництва, сучасними методами його організації та управління і відносно низькими виробничими витратами. Не випадково, що саме ці галузі світової економіки на сьогоднішній день найбільшою мірою залучені до процесів глобальної монополізації капіталу, внаслідок чого деформуються пропорції глобального виробництва і загострюються протиріччя як між самими монополіями-гігантами, так і між підприємствами монополізованого і немонополізованого секторів економіки.

Дана суперечність знаходить відображення в асиметрії в обсягах і рівнях накопичення капіталу в міжнародному вимірі.

в) загострення конфлікту інтересів глобального капіталу і міжнародного контингенту найманих працівників

Діяльність сучасних міжнародних монополій в соціальному плані означає пред'явлення ними зростаючого попиту не тільки на робочу силу країни свого базування, а й на міжнародний контингент найманих працівників. При цьому глобальний капітал, як правило, спрямовується в ті центри концентрації робочої сили, де вона значно дешевше порівняно з вартістю робочої сили в країні базування ТНК, так як ключовим компонентом стратегій міжнародних монополістичних структур є сувора економія витрат перш все за рахунок скорочення фонду оплати праці. Підтверджує це стрімке скорочення зайнятості в метрополіях, коли темпи зростання чисельності іноземних працівників ТНК істотно випереджають темпи зростання зайнятості місцевої робочої сили.

За 1993-2011 рр. частка іноземної робочої сили в сукупної зайнятості 10 найзначніших світових монополій виросла з 36,0% до 62,5%, при тому що список найприбутковіших корпорацій і корпорацій - найбільших роботодавців зазвичай не збігається.

Збільшення частки іноземного контингенту найманих працівників міжнародних монополій відбувається на тлі швидкого скорочення ними робочих місць. Дана тенденція, особливо чітко позначилася на початку 1990-х рр., а зараз набула довгостроковий характер, про що свідчить той факт, що протягом зазначеного періоду сукупна зайнятість в 10 найбільших світових монополіях скоротилася з 2,5 до 1,6 млн. чоловік.

Особливо яскраво дана тенденція проявляється в період криз.

Дана суперечність демонструє асиметрію між обсягами корпоративних вкладень в соціальний капітал і масштабами його споживання з боку ТНК.

в) Суперечність між глобалізацією і регіоналізацією міжнародної економічної діяльності

в умовах глобалізації національні економіки більшості країн світу стають все більш відкритими, про що свідчить:

• невпинний ріст частки товарного експорту в світовому ВВП (від 7,9% у 1913 р. до 9% в 1929 р., 10% в 1950 р. 14,5% в 1970 р. і 19% - на XXI в.);

• нарощування щорічних обсягів прямих іноземних інвестицій (з 57 млрд. дол. США в 1980 р до 1524 млрд. в 2011 г.); розвиток багатонаціонального підприємництва на основі розширення і диверсифікації діяльності ТНК;

• кількісне наростання еміграційних процесів;

• стрімке збільшення капіталізації світового фінансового ринку та ін.

Разом з тим поглиблення глобалізаційних процесів у світі відбувається на тлі посилення фрагментації світового господарства, яка найбільш яскраво втілюється в активізації регіональних інтеграційних процесів. При цьому, незважаючи на номінальні показники, які характеризують високу відкритість національних економік країн - членів регіональних угруповань, циркуляція товарних, інвестиційних та міграційних потоків обмежується переважно рамками таких інтеграційних блоків. Найбільш ефективні на сьогодні регіональні інтеграційні групи характеризуються високим рівнем внутрішньо блокової відкритості і орієнтацією зовнішньоекономічних зв'язків країн-членів на партнерів по спільноті. Наприклад, понад 60% сукупного обсягу торгівельних зв'язків держав Євросоюзу займає внутрішньо регіональна торгівля.

У країнах НАФТА частки внутрішньо регіональних експорту та імпорту складають відповідно 55,8% і 34,2%, а в країнах АСЕАН - 25,1% і 26,8%. Водночас інші інтеграційні угруповання (МЕРКОСУР, ЕКОВАС, Союз арабського Магрибу, Центральноамериканський спільний ринок, Економічне і валютне співтовариство Центральної Африки) характеризуються низьким рівнем внутрішньо блокової відкритості і внутрішньо блокової торгівлі, що свідчить про відсутність в країнах, що входять в них, реальних передумов до інтеграції та про низький рівень розвитку обробної промисловості.

Характеризуючи співвідношення глобальних і регіональних процесів, не можна обійти увагою і вельми суперечливе поєднання стихійності глобального економічного розвитку і відносної планомірності національного та регіонального розвитку.

Йдеться про те, що регіональні інтеграційні союзи, передбачаючи забезпечення найбільш сприятливих умов для реалізації міжнародного співробітництва країн у регіональному масштабі, формують систему міждержавних інтернаціональних зв'язків відтворення, регулюють просування продукції інтернаціонального виробництва по всіх фазах суспільного відтворення і формують відповідні інститути координації зусиль країн щодо розробки та реалізації стратегії економічного розвитку, а також з вирівнювання внутрішньо регіональних соціально-економічних диспропорцій.

Поглиблення глобалізаційних процесів в значній мірі актуалізує проблему зміцнення конкурентних позицій регіонів і локальних утворень у глобальному конкурентному середовищі, а також питання співвідношення глобальних і локальних економічних інтересів, що в науковій літературі отримало назву «глокальність».

Отже, можливості будь-якого регіону перетворити свої традиційні економічні ресурси в глобальні і створити унікальні (тобто такі, які неможливо скопіювати і відтворити в інших точках планети) конкурентні переваги локального характеру визначають його здатність адекватно відповісти на глобальні виклики.

Не випадково, що в умовах глобалізації істотні трансформаційні зміни зазнав регіоналізм. Якщо раніше він передбачав головним чином міждержавні відносини та інституційно пов'язував національні економіки країн - учасниць регіонального угруповання, то зараз він набуває форму «інноваційно-інвестиційної локалізації» (кластери, технопарки, технополіси, та ін.).

Наочним прикладом подібних утворень можуть служити такі як «Трикутник економічного зростання» (в який входить південь Малайзії, Сінгапур і індонезійська провінція Ріау) і «Острів процвітання», сформований групою міст різних країн, - Пенангом (Малайзія), Меданом (Індонезія) і Пхукет (Таїланд). Ці регіональні утворення за допомогою створення на своїй території високотехнологічних точок економічного зростання, розвитку фінансової інфраструктури та поглиблення торговельного та інвестиційного співробітництва між собою досягли високого економічного ефекту і вирішили ряд гострих соціальних проблем. Водночас інші регіони країн, до яких відносяться ці міста, характеризуються набагато більш низькою економічною динамікою, а відповідно, високим рівнем бідності, що дає підстави віднести їх до периферії глобальних економічних мереж.

г) поглиблення антагонізму між найбіднішими і найбагатшими представниками глобального соціуму, що є проявом соціальної поляризації

У той час як тільки п'ята частина світового населення споживає сьогодні 85% ресурсної бази планети, а активи трьох найбагатших людей планети перевищують сукупний обсяг ВНП 48 бідних країн (де проживає 600 млн. населення світу), в світі, як і раніше, поширені крайнє зубожіння, недоїдання і неграмотність.

Так, в середньому близько 20% населення планети недоїдає, 1,3 млрд. людей у країнах, що розвиваються не мають доступу до чистої води, доходи 1,3 млрд. людей не перевищують 1 дол. США в день, більше 120 млн. людей - безробітні і 1 млрд. - неписьменні.

Таким чином, поглиблення антагонізму між найбіднішими і найбагатшими представниками глобального соціуму служить основою асиметрії в рівнях індивідуальних доходів власників великого капіталу, топ-менеджерів і правлячих еліт, з одного боку, і найманих працівників - з іншого.

д) антагонізм між глобальними та національними економічними інтересами

Сучасний постіндустріальний світ формується як відносно замкнена господарська система, елементи якої взаємодіють насамперед з тими країнами і регіонами, які вже досягли або здатні в недалекому майбутньому досягти аналогічного рівня економічного і технологічного розвитку.

Матеріальним вираженням цієї тенденції є зростаюча економічна самодостатність і автономність розвинених держав по відношенню до решти країн світу і концентрація на їх території домінуючої частини торговельних, інвестиційних і міграційних потоків. Так, зараз на країни з високими доходами, де проживає лише 19% світового населення, припадає близько 74% глобальної торгівлі товарами і послугами, майже 77% притоку прямих іноземних інвестицій і майже 90% портфельних інвестицій. Водночас відповідні показники для держав із середніми доходами становлять тільки 15,6%, 12,5%, 4,2%, а для країн з низькими доходами - всього 2,7%, 1,1% і 0, 01%.

Даний антагонізм служить основою асиметрії між економічною самодостатністю і автономністю розвинених держав світу і посиленням залежності від зовнішніх ринків країн, що розвиваються.

Ще більша відособленість розвинутих держав від решти країн світового господарства спостерігається сьогодні в площині інвестиційних та міграційних потоків, що підтверджується неухильним зниженням частки країн, що розвиваються у загальному обсязі світових капіталовкладень. Так, якщо в 1970 р. вона становила 25%, то в 1980-х рр. скоротилася до 17%. А в 1990-х рр. сумарні обсяги взаємного інвестування США, європейських країн і Японії, а також інвестиції в країни Південно-Східної Азії з дешевою робочою силою (Сінгапур, Китай, Малайзію, Індонезію, Таїланд, Гонконг і Тайвань) забезпечили майже 95% світового обсягу прямих іноземних інвестицій. І хоча в середині 1990-х років відзначалася певна переорієнтація інвестиційних потоків на користь країн Східної Європи, частка держав, що не належать до ОЕСР (Організація об'єднує 34 найбільш економічно розвинених країн світу — більшість держав ЄС, США, Австралія, швейцарія, Норвегія, Південна Корея, Японія та інші), в світовому обсязі прямих зарубіжних інвестицій на сьогодні не перевищує 5%.

Що ж до динаміки міграційних процесів, то в останні десятиріччя на тлі інтенсифікації світових пасажирських перевезень і міжнародної туристичної індустрії фіксується динамічне зниження трудової міграції громадян розвинених країн світу.

Безперечним підтвердженням цього є, зокрема, ЄС, в якому внаслідок фактичної відсутності будь-яких регуляторних обмежень на міграцію людського ресурсу всього 2% його громадян залучені до процесів зовнішньої трудової еміграції. Це свідчить про остаточне вичерпання потенціалу економічної міграції розвинених країн світу через досягнення ними високого рівня матеріального добробуту.

Крім того, слід враховувати і широке розповсюдження інформаційних технологій у виробничому процесі розвинених країн світу, які дозволяють високоосвіченим працівникам здійснювати свою діяльність без зміни фізичного місця перебування.

Техноглобалізм, як невід'ємний компонент економічної глобалізації і діалектично суперечливий процес:

• з одного боку, мобілізує світовий інтелектуальний потенціал, обумовлює динамічний розвиток інформаційно-комунікаційних технологій, інтенсифікує міждержавний науково-технологічний обмін і відкриває багатьом країнам світу можливості долучитися до технологічних досягнень людської цивілізації,

• а з іншого, є причиною наростання міждержавної технологічної асиметрії. Вона - прояв суперечності між концентрацією технологічного ресурсу в розвинутих країнах і його відтоком з відсталих країн. Це знаходить прояв насамперед у збільшенні структурного безробіття і підриві техніко-технологічної безпеки останніх. Що стосується структурного безробіття, то воно є результатом істотного розширення меж використання сучасних інноваційних технологій і витіснення зі сфери зайнятості численної армії працівників, які виявилися непристосованими до технічного прогресу і постійних змін в умовах праці, а тому приреченими на безробіття.

Сфера фінансів - найбільш мобільна ланка суспільного відтворення, на глобалізаційному етапі світогосподарського розвитку демонструє все більшу самодостатність і незалежність від регуляторних механізмів впливу макроекономічної політики держав світу.

Самостійно визначаючи параметри глобальних фінансових агрегатів, вона спроможна забезпечити для себе отримання надприбутків і виразно уособлює таке протиріччя глобального економічного розвитку, як поглиблення нерівномірності розвитку фінансового та реального секторів глобальної економіки.

Це рельєфно виражається у випереджаючому зростанні світового фінансового ринку в порівнянні з світовим виробництвом, в посиленні нерівномірності нагромадження виробничого та фіктивного капіталів, розширенні віртуалізаціі фінансових операцій та ін.

Так, якщо в 1978 р. щоденний обсяг валютних операцій становив 15 млрд. дол. США, то в 1992 р. - вже 880 млрд., в 1995 р. - 1,3 трлн., а сьогодні він досягає відмітки в 2 трлн. дол.

Понад 90% операцій світового фінансового ринку мають на даний час суто спекулятивний характер. Ще більших масштабів (майже 100 трлн. дол. США) досяг глобальний ринок похідних цінних паперів і депозитарних розписок, масове використання яких (особливо в «портфелях» інвесторів) ускладнює їх подальший контроль, знижує можливості реальної оцінки їх вартості і відриває їх від реального сектора економіки.