- •Рецензія до методичної розробки «Лекції з дисципліни «Соціологія» для студентів іі-го курсу відділу «Лісове господарство»
- •Суспільство як соціальна система.
- •Соціальна структура суспільства. План
- •Література:
- •Соціальна стратифікація. План.
- •Література:
- •Особливості розвитку соціальної структури українського суспільства:
- •Соціальні процеси. План.
- •Література:
- •Політична соціологія. План.
- •Література:
- •Соціологія особистості. План.
- •Література.
- •Соціологія молоді. План.
- •Література.
- •Гендерна соціологія. План.
- •Література:
- •Соціологія сім’ї План.
- •Література.
- •Соціологія гуманітарної сфери. План.
- •Р.3 Методика організації конкретних соціологічних досліджень. План.
- •Література:
- •Технологія обробки та аналізу емпіричних даних.
- •Література:
Соціологія гуманітарної сфери. План.
Соціологія гуманітарної сфери та її складові. Поняття соціології культури.
Рівні та різновиди культури
Соціальні функції культури.
Література:
В.Г.Городяненко. Соціологія. – К., 2006 ст.231-245, 370-385
Н.Й. Черниш Курс лекцій. – Л.,1996 ст.. 297- 339
Соціологія гуманітарної сфери та її складові. Поняття соціології культури .
Соціологія гуманітарної сфери складна та багатогранна. Традиційно її складовими являються: соціологія культури, освіти, науки, охорони здоров'я, соціального захисту та зайнятості, соціологія молоді, соціологія релігії, засобів інформації та ін..
Одним із найцінніших здобутків соціуму, який впливає на фундаментальні процеси в ньому, є культура. Спершу слово «культура» (лат. cultura agri) означало догляд землі. Згодом ним стали позначати все, що створила людина, а культурою вважати все, що відрізняє людину від природи. В цьому розумінні розвиток людства — це розвиток його культури.
У сучасному світі термін «культура» вживається досить широко,через що багато фахівців вважає, що він уже втратив термінологічну конкретність. Наприклад, якщо донедавна культура традиційно стосувалася спільнот, які займали загальну територію, розмовляли однією мовою, поклонялись одному божеству, подібно поводилися в аналогічних ситуаціях повсякденного життя, то теперішнє населенн географічно і політично зосереджене в одній країні, є розмаїттям етнічних груп і субкультур, кожній з яких притаманний власний спосіб життя. Це означає, що сучасні суспільства – полікультурні. Тому в сучасному розумінні культура є набагато складнішим та індивідуалізованішим явищем.
Культура – соціально-прогресивна творча діяльність людей в усіх сферах буття і свідомості, спрямована на зміну дійсності, перетворення багатства людської історії на внутрішнє багатство особистості, на всебічний і повний вияв і розвиток сутнісних сил людини.
Пізнанню багатоплановості культури як особливо складного соціального феномену сприяє погляд на неї з таких позицій:
Культура – особлива сфера, спосіб і результат людської життєдіяльності. Таке бачення виокремлює сутнісну особливість культури: вона завжди є витвором людини, результатом її активного, діяльного ставлення до світу. З цього погляду до культури належить навіть найпростіший, створений людиною предмет, будь-яка її думка, ідея.
Культура – загальний рівень розвитку суспільства, його освіченості на шляжу від «дикості до цивілізованості».
Культура – це сукупність суспільних досягнень(у т.ч. й технологій), матеріальних і духовних цінностей, ідеалів, цілей, значущих для людини і суспільства. У цьому розумінні культура є соціальною пам’яттю, вона зберігає, акумулює в собі попередній досвід, забезпечуючи безперервність духовного розвитку суспільства.
Культура як соціальний інститут. Вона визначає цінності і норми поведінки людей у конкретній системі суспільних відносин, забезпечує стабільність суспільства. Культура як соціальний інститут суспільства задовольняє духовні, освітні, наукові, художні, релігійні потреби, пов’язані з дотриманням і засвоєнням певних цінностей, норм, звичаїв, традиції, способів життя. Тому вона є і способом соціалізації людини.
Культура – це духовний вимір будь-якої діяльності, в якому формуються її мотиви, принципи, правила, норми, мета і зміст. Водночас культура виховує відповідальність, здатність до внутрішнього (морального) обмеження.
Предметом соціології культури є вивченя структури та динаміки розвитку «культурної реальності». Ядро останньої становить ціннісно-нормативне за своєю природою культурне життя суспільства його функціонування та розвиток.
Традиційно культуру розглядають як сукупність цінностей. Ціннісний вимір — один з найважливіших у культурі. Отже, у вузькому значенні культура — цінності, переконання, зразки, норми поведінки, притаманні певній соціальній групі, конкретному суспільству; у широкому — соціальний механізм взаємодії (засоби, способи, зразки) особистості, спільноти із середовищем існування (природним і соціальним), які забезпечують передачу досвіду та розвиток діяльності. Тобто культура є якісною характеристикою людської діяльності, наскрізною суспільною системою, яка пронизує все суспільство, всі його галузі й структури. Різноманітність виявів людської культури відповідає багатогранності людської діяльності.
У кожній галузі культури існують свої функціональні одиниці, які є основними складовими культурних систем. Вони називаються елементами, або рисами культури. Ними можуть бути речі матеріального побуту, засоби, предмети праці, специфічні соціальні інститути культури, які організовують продукування духовних цінностей (науки, літератури, мистецтва тощо), їх поширення (школи, вузи, спеціальні художні, музичні, культурно-освітні навчальні заклади, бібліотеки, музеї тощо), і самі ідеї (еволюції, адаптації, відносності, національної самосвідомості), які теж організовують навколо себе наукові, філософські системи, інтелектуальні напрями.
Загалом найширшу сукупність предметів, закладів, уявлень, ідей, зразків поведінки, функціонально з'єднаних із зазначеними елементами, називають культурним комплексом. Наприклад, вуз — це окремий елемент культури, а вся освітня система — школи, вузи, центри практики, міністерство освіти, якість навчання та підготовки фахівців — величезний комплекс. Культурні комплекси надають своєрідності суспільству, їх розвиток свідчить про еволюцію цивілізації, вони впливають на життя суспільства, і навпаки.
Культура , пронизуючи всі ланки суспільства, одночасно відіграє роль середовища, засобу і результату життєдіяльності соціальних суб’єктів (особистостей, соціальних груп і спільнот, суспільств, людства) взагалі. Оскільки людська життєдіяльність розгортається переважно в матеріальній та духовній сферах, можна виокремити відповідні галузі культури: матеріальну та духовну. Матеріальну культуру утворюють створені людиною фізичні об’єкти (матеріальні цінності). Духовна культура охоплює сферу свідомості, філософію, релігію, науку, мистецтво, літературу, міфологію. Її складовою є світ ціннісного знання (система цінностей, норм, звичаїв, традицій). Загалом духовна культура характеризує внутрішнє багатство людини, ступінь розвинутості її духовного світу, активність її духовного життя. Чим розвинутішим є суспільство, тим вищу цінність у ньому має духовна культура.
Рівні та різновиди культури .
Подібно до суспільства, яке поділяється на різноманітні верстви, соціальні групи, в культурі виокремлюються різні рівні та види .
Залежно від того, хто створює культуру (культурний продукт), який вона має характер і кому адресована, розрізняють елітарну, народну й масову культури.
Елітарна (висока) культура створюється привілейованою частиною суспільства або на її замовлення професійними творцями. Її характеризує високий рівень спеціалізації, професійної освіти, тому вона нелегка для сприйняття непідготовленою людиною.
Народна культура створюється анонімними творцями, які не мають професійної підготовки. Походить вона від народу і призначається саме для нього. Основними ознаками народної культури є її фольклорне походження, спонтанність витворів народного мистецтва , які не мають комерційного характеру.
Масова (популярна) культура не претендує на задоволення витончених смаків і серйозних духовних запитів, має в основному розважальний характер. Однак її аудиторія є найширшою. Вона може бути інтернаціональною і національною. Створюється професіональними авторами і розповсюджується за допомогою різноманітних засобів масової комунікації.
Масову культуру покликали до життя процеси, що супроводжували становлення індустріального суспільства, а саме – урбанізація,демократизація, бурхливий технічний розвиток, оновлення засобів масової комунікації. Найважливішими джерелами формування масової культури були кінематограф, радіо, звукозапис. Виробництво, розповсюдження і споживання продуктів масової культури має індустріально-комерційний характер.
Об’єкти масової культури функціонують і як товар споживання, і як культурні цінності . Як товар вони повинні продаватися і приносити прибуток, тому багато з них формують вульгарні потреби, потурають нерозвиненим смакам, сприяють стандартизації та уніфікації особистості. Водночас масова культура розклядається і як певна форма демократизації суспільства, засіб піднесення культурного рівня широких верств населення, можливість залучення їх до світових шедеврів.
Змістовно масова культура досить різноманітна – від примітивного кітчу (комікси, «мильні опери», «блатні пісні», «жовта преса», естрадні шлягери,мелодрами) до складних, насичених форм (деякі види рок-музики, поп-арт, інтелектуальні детективи). Її естетиці притаманні постійне балансування між тривіальним і оригінальним, вульгарним і витонченим. Орієнтуючись на сподівання масової аудиторії, масова культура задовольняє її потреби у дозвіллі, розвагах, грі, спілкуванні, емоційній розрядці.
З огляду на особливості окремих соціальних груп розрізняють такі різновиди культури суспільства:
Домінантна культура. Вона охоплює культурні універсалії суспільства, цінності, норми, традиції, погляди, які поділяє більшість людей. Важливою ознакою її є здатність підводити поведінку членів суспільства до певного середнього стану, тобто ця культура прагне до певного загального рівня, виробляє загальні правила поведінки і загальні системи цінностей;
Субкультура. Ця культура групи або соціального прошарку, яка відрізняється від домінантної культури, тобто має особливі цінності, правила поведінки, символіку, завдяки яким її виразники ідентифікують себе. Ці ознаки субкультури не суперечать культурі домінуючій. Кожне суспільство має багато субкультур, спричинених відмінністю соціального походження різних груп, класів і прошарків, розмаїттям їх духовних потреб, видів діяльності, запитів. Більшості суспільств притаманні такі субкультури:
- молодіжні;
- людей похилого віку;
- конфесій, що відображають особливості різних віросповідань;
- професійні;
- кримінальна - культура цілеспрямованого порушення панівних соціальних порядків. Ця культура існувала завжди. Основою її є певні особливості людської психіки, які зумовлюють ті чи інші форми поведінки, спрямовані проти суспільства, офіційних норм і цінностей.
Велика кількість субкультур свідчить про різноманітну, складну й багату культуру суспільства.
Контркультура. Це субкультура, яка протистоїть і навіть суперечить домінуючій культурі, відкидаючи загальновизнані норми і цінності. Провідними різновидами контркультури є деякі види молодіжних субкультур (скінхеди, сатаніти, гопники та ін..). Найчастіше прихильником контркультури є молодь, оскільки вона конфліктно налаштована стосовно старшого покоління.
Складовою контркультури є андеграунд – підпільна культура (мистецтво), яка характеризується небажанням її творців гнатися за комерційним успіхом, переслідуванням їх з боку влади. Ця культура є в усіх країнах світу, але особливо характерна вона для держав із тоталітарними й авторитарними формами правління.
Високий розвиток комунікацій, глобальні міграції людей зробили сучасне суспільство полікультурним.
Соціальні функції культури.
В історії людини і суспільства культура відіграла непересічну роль, будучи однією з важливих умов їх становлення, буття і розвитку. Для суспільного буття особливо важливі такі функції культури:
Людинотворча функція. Полягає у продукуванні нових знань, норм, цінностей, їх оновлення, а в окремих випадках запозичення з інших культур і народів.Усі цінності світу чогось варті для людини, якщо поліпшують її життя, розвивають її індивідуальність, формують творчу особистість. Створюючи цінності, людина творить себе, формується як особистість. Отже, культура разом з наукою та освітою формує творчі здібності людини, готує її до життя в суспільстві на основі засвоєних, ціннісних і нормативних зразків, привчає людину справлятися з її обов’язками;
Пізнавальна. Ця функція передбачає продукування нових знань, норм, цінностей, ідей, уявлень про світ, суспільство, людину. У сучасну епоху розвиток суспільства особливо залежить від виробництва знань, яке є різновидом індустрії. Нові галузі праці (автоматика, електроніка, молекулярна біологія) грунтуються передусім не на виробничому досвіді, а на знаннях. Індустрія знань, яка виробляє і споживає інформацію, а не товари і послуги, охоплює в розвинутих країнах переважну частину національного виробництва.
Інформаційна. Виявляється вона у трансляції соціального досвіду, що забезпечує зв'язок часів і поколінь. Носіями новаторства є творчі особистості, які народжують нові ідеї, норми, способи діяльності. Тому в культурі будь-якого суспільства підтримується високий статус людей, які володіють надзвичайними здібностями до творчості, якщо ця творчість відповідає очікуванням групи, затребувана суспільством. Іноваційна діяльність є джерелом розвитку, збагачує матеріальну і духовну культури, відкидає архаїчне, віджите. Проте розвиток культури відбувається лише за умови використання досвіду попередніх поколінь.
Інтегративна функція культури. Через засвоєння спільних елементів культури (цінностей, норм тощо) відбувається об'єднання людей на національному і світовому рівнях, формується їх культурна (групова, індивідуальна) ідентичність.
Ціннісно-орієнтаційна, нормативно-регулятивна функції культури. У суспільному бутті культура задає певну систему координат, рамки прийнятної поведінки людей, моральні орієнтири, регулюючи їхнє співжиття.
Деградація функцій культури призводить до занепаду сутнісних, культуро творчих сил людини, дезінтеграції, кризи суспільства.
