Імунотерапія, імунопрофілактика, імунокорекція

Імунотерапія (ІТ) як поняття об'єднує різні способи дії на систему імунітету (СІ) з метою припинення патологічного процесу в організмі.

Імунопрофілактика (ІП) включає схожі дії, використовувані для попередження виникнення захворювань або їх рецидивів. Зазвичай вона використовується для попередження інфекцій у здорових людей у вигляді вакцинопрофілактики. Інший її варіант – профілактика рецидивів алергічних захворювань (бронхіальної астми, полінозів і ін.) шляхом алерговакцинації.

Раніше імунотерапією і імунопрофілактикою вважали тільки такі методи лікування, при яких використовувалися специфічні біологічні засоби: антигени, вакцини, анатоксини, алергени, імуноглобуліни та інші.

Імунокорекція (ІМК) – сукупність методів лікування, що забезпечують виправлення дефектів в СІ.

Цим поняттям підкреслюється цілеспрямованість вживаних засобів на корекцію, відновлення імунореактивність, хоча ці засоби і методи можуть нічим не відрізнятися від імунотерапевтичних проте імунокорекція включає і такі способи не терапевтичного відновлення або пригнічення імунореактивності як реконструктивні операції – пересадку органів і клітин системи імунітету і, навпаки, видалення органів, клітин, молекул СІ у хворих. Пересадки тимуса, кісткового мозку і особливо генна терапія імунодефіцитів (наприклад, дефіциту аденозиндезамінази) – найбільш яскраві приклади імунокорекції.

Імуномодуляція (ІМ) — звичайне тимчасове підвищення або зниження тих або інших показників імунологічної реактивності.

Коло речовин, що володіють імуномодулюючими властивостями, безперервно росте. Часто такі властивості знаходять у препаратів, що раніше використалися з іншою метою, — для лікування деяких захворювань. Це вказує на те, що система імунітету високотропна до різних речовин, особливо ксенобіотиків, що потрапляють в організм. Вони або продукти їх біотрансформації взаємодіють з рецепторами клітин і позаклітинними чинниками СІ і викликають порушення показників імунологічної реактивності, корисність або шкідливість яких можна оцінити лише в конкретній ситуації.

Імунореабілітація (ІР) — комплекс імунологічних, імунокоррегуючих, соціальних, екологічних, біомедичних заходів імунопрофілактик, спрямованих на відновлення зміненої імунологічної реактивності хворого або популяції певного континенту населення.

Призначення імунокорегуючих, імуномодулюючих засобів завжди повинно обґрунтовуватися як клінічними, так і лабораторними даними обстеження хворого. Воно залежить від тяжкості захворювання і його течії – гострого, хронічного. Вибирання імуномодулюючих засобів не завжди достатньо логічне, оскільки вони володіють ширшим спектром дії на організм, ніж те, про яке можна було б судити по їх походженню і даним анотацій. Система імунітету єдина і зміни одних її показників, як правило, індукують інші зміни.

 

Основні завдання імунотерапії і імунокорекції:

                    підвищення пониженої імунологічної реактивності і заміщення недостатніх чинників СІ при імунодефіцитах;

                    пригнічення підвищеної реактивності при алергії і аутоалергіх. У зв'язку з особливостями імунотерапії і імунопрофілактики різних захворювань необхідно виділити наступні її групи: 1) імунотерапія захворювань з підвищеною реактивністю (алергічні і аутоіммунні захворювання);

2) імунокорекція первинних і вторинних імунодефіцитних хвороб

3) імунотерапія пухлин і лімфопроліферативних захворювань; 4) імунотерапія трансплантаційних реакцій;

5) імунокорекціяя порушень репродукції.

Імунотерапевтичний ефект можна отримати шляхом застосування специфічних або неспецифічних засобів.

 

По характеру дії на систему імунітету розрізняють наступні види ІТ і ІП:

Стимулюючі - використовуються для активації реакцій імунітету в здоровому організмі для попередження інфекційних захворювань і при імунодефіцитах. Пригнічуючі - застосовуються для пригноблення імунних реакцій при алергії і аутоалергічних (аутоімуних) захворюваннях.

Специфічні - використовуються препарати антигенів або антитіл специфічних по відношенню до збудника або антигена.

Неспецифічні включають дії на систему імунітету хімічних речовин, фізичних чинників і антигенів, неспецифічних по відношенню до виниклого патологічного процесу.

По механізму дії розрізняють активну ІТ і ІП, коли система імунітету активно відповідає на введений препарат (зазвичай на антигени, вакцини) і пасивну ІТ і ІП, коли в організм вводять готові антитіла у вигляді антисироваток або імуноглобулінів.

Якщо класифікувати ІТ по захворюваннях, то можна виділити: 1) ІТ первинних і вторинних імунодефіцитних хвороб, що супроводжуються інфекціями; 2) ІТ неінфекційних захворювань: з підвищеною реактивністю (алергічні і аутоалергичні хвороби); пухлин і імфопроліферативних захворювань; трансплантаційних постреакцій; порушень репродукції.

По особливостях застосування ІТ може бути місцевою (регіонарною), комбінованою і монотерапією. Загальна ІТ полягає в тому, що препарат або інший агент, що вводиться в організм, рівномірно діє на всю СІ. При регіонарній ІП препарат або дія застосовується на місцевий осередок ураження, наприклад, шляхом електрофорезу речовини через шкіру, шляхом інгаляцій аерозолів препаратів, промивання ними лакун мигдалин, регіонарної перфузії і т.д.. При цьому, по-перше, зменшується загальна резорбтивна, іноді токсична дія препаратів (кортикостероїдів, імунодепресантів) на організм, по-друге, здійснюється найбільш інтенсивний їх вплив на місцевий мукозальний імунітет, що нерідко грає провідну роль в патологічному процесі, та особливо перспективно для цитокінотерапії.

Комбінована терапія на відміну від використання окремих засобів (монотерапія) включає як застосування декількох препаратів, що діють на різні ланки СІ, так і поєднання різних способів і засобів загальної і місцевої дії.