Вибір засобів, визначення виду і способу імунокорекції

Для правильного вибору методу ІТ і імунокорекції необхідний точний діагноз виду, форми, варіанту, ступеня тяжкості захворювання. Тому призначенню лікування передує загальноклінічне і імунологічне обстеження, встановлення не тільки клінічного, але і імунологічного діагнозу. Успішна ІТ неможлива без імунодіагностики, яка, по-перше, визначає показання до ІТ і її вид, по-друге, дозволяє контролювати її проведення, по-третє, оцінювати ефективність ІТ, по-четверте, з'ясувати необхідність підтримуючої ІТ і імунореабілітації. Перед початком ІТ слід провести оцінку імунного статусу, тобто об'єктивно виявити ту ланку СІ, порушення в якому викликало захворювання і його рецидивування.

Засобів, що вибірково впливають на ті або інші ланки імунологічної системи мало, і, хоча ми знаємо, що деякі з них діють цілеспрямовано на Т- і В-лімфоцитах, а також на макрофаги in vitro, або в експерименті на тварин, це зовсім не означає, що їх терапевтичний ефект у хворих буде обумовлений тільки таким, а не яким-небудь іншим ефектом. Сказане відноситься і до деяких видів ІТ, які традиційно прийнято вважати направленими на збудника або його токсини. Ефект антимікробних антитоксичних засобів може бути обумовлений не тільки прямим бактерицидним (статичним) або токсиннейтрализуючою дією, але і стимуляцією відповідних субпопуляцій лейкоцитів.

Питання про призначення того або іншого препарату вирішується на підставі вивчення характеру порушень імунологічної реактивності, для чого використовуються як звичайна клініко-лабораторна діагностика, так і відповідний набір імунодіагностичних методів.

При необхідності імуностимуляції або імуносупресії доцільно заздалегідь випробувати вплив вживаних засобів на лейкоцити шляхом шкірних проб і "віконець" хворих, а також в тестах in vitro. Це тестутвання допомагає у ряді випадків прогнозувати ефективність препарату і уникнути можливих ускладнень. Виявилось, що вплив препаратів на рецептори лейкоцитів у хворих розрізняється.

Виявлено, що багато препаратів (тималін, тактивін, левамізол і ін.) в терапевтичних дозах робили регулюючий вплив: вони підсилювали понижену експресію рецепторів на Т- і В-лімфоцитах хворих, і навпаки, знижували її при нормальних показниках. Крім того, ефект препаратів був неоднаковий у різних індивідів, як у донорів, так і у хворих. На лейкоцити одних хворих препарат виявляв стимулюючий ефект, на лейкоцити інших — пригнічуючий. Ефект від дії комплексу препаратів відрізняється від ефекту при дії їх порізно. Отже, необхідний підбір імунокоректорів кожному конкретному хворому шляхом оцінки їх ефекту на рецептори і їх функціональну активність лейкоцитів, продукцію імуноглобулінів, цитокінів, метаболізму.

Проте дані про позитивний вплив препарату in vitro, на жаль, не завжди підтверджуються ефективністю лікування. Препарат, стимулюючий збільшення Т-клітин in vitro, буде клінічно ефективний лише в тих випадках Т-лімфопенії, коли вона є головним патогенетичним механізмом захворювання, тобто при Т-клітинній імунодефіцитній хворобі. Такі захворювання супроводжуються наявністю рецидивуючого інфекційного процесу, а лабораторно – значним зниженням рівня Т-клітин (рівень не вище 45%), порушеннями фагоцитозу.

Проте слід враховувати, що ефекти імуномодуляторів багатогранні і підсумковий їх вплив in vivo зазвичай є наслідком прямих і опосередкованих ефектів не тільки на передбачувані клітини-мішені СІ, але і на інші її клітини, а також на ендокринну і нервову системи. Тому визначити клінічну ефективність препарату можна лише пробним лікуванням. Причому оцінку цієї ефективності слід проводити за допомогою спеціальних розроблених карт, в яких кожен симптом характеризується балами, а підсумок — сумою балів, що відображає клінічне покращання. Дані лабораторної оцінки ІС займають важливе місце в характеристиці стану СІ і можуть бути включені як складова її частина або розглядатися самостійно.